Справа № 761/19323/22 Головуючий у суді І інстанції Макаренко І.О.
Провадження № 22-з/824/1592/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
30 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Прибильського Віталія Геннадійовича про стягнення судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 01 травня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Прибильського В.Г. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та відмовити у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва 01 травня 2024 року скасовано, справу № 761/19323/22 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
18 жовтня 2024 року представник позивача - адвокат Прибильський В.Г. надіслав до апеляційного суду заяву про стягнення судових витрат, в якій просить стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 600,00 грн, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Горева К.С.надіслала заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, просить відмовити у задоволенні поданої заяви, оскільки порушене представником позивача питання відноситься до компетенції суду, який буде ухвалювати остаточне рішення за результатом розгляду справи.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції, проведеному в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду,представник позивача - адвокат Прибильський В.Г. підтримав вимоги щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися і явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини четвертої статті 270 ЦПК України не перешкоджає розгляду заяви про стягнення судових витрат.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та вимоги поданої заяви щодо відшкодування судових витрат, колегія суддів вважає, що вказану заяву слід залишити без задоволення з таких підстав.
Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
За загальним правилом, у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі, процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.
Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
З наведеного вбачається, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених законом, і воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Зазначене відповідає роз'ясненням, які містяться у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 № «Про судове рішення у цивільній справі».
Як вбачається з матеріалів справи, 16 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, якою частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва 01 травня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому в мотивувальній частині постанови зазначено, що оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.
Тобто, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу були вирішені у постанові Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, тому виходять за межі правового регулювання статті 270 ЦПК України.
За змістом підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 607/6424/20 Верховний Суд зазначив, що відповідними нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті, або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що також узгоджується із статтею 270 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 вказав, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).
Тобто, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення по суті спору у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
Отже, у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції скасовує судові рішення з передачею справи для продовження розгляду (новий розгляд) до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Вказаний висновок узгоджується з висновками, викладеними, зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19 (провадження № 11-436апп21), від 30 березня 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20), в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18).
Ця правова позиція щодо застосування вказаної вище норми права є незмінною.
Під час прийняття постанови Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року розподіл судових витрат не був вирішений, оскільки суд апеляційної інстанції не ухвалював своє рішення і не змінював його, а направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова про передачу справи для продовження розгляду не є остаточним вирішенням спору по суті.
У заяві про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат представник заявника просить вирішити питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом під час перегляду даної справи судом апеляційної інстанції.
Оскільки постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва 01 травня 2024 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, підстав для вирішення питання про розподіл вищенаведених судових витрат немає.
Питання щодо стягнення судових витрат на правову допомогу при апеляційному перегляді процесуальної ухвали (про залишення позовної заяви без розгляду), тобто до ухвалення судом рішення по суті спору, є передчасним і таким, що не відповідає вимогам закону.
Разом із цим, позивач не позбавлений права заявляти вимогу про стягнення на його користь понесених судових витрат під час розгляду даної справи згідно вимог ЦПК України та відповідне питання має бути вирішене судом у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи по суті спору (в рішенні суду першої інстанції та постановах/ухвалах судів апеляційної та касаційної інстанцій за наслідками його перегляду).
За таких обставин колегія суддів вважає, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Прибильського В.Г. про стягнення судових витрат у справі за апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва 01 травня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованоюта задоволенню не підлягає, а тому правові підстави для прийняття додаткової постанови щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог статті 270 ЦПК України відсутні.
Керуючись статтями 133, 141, 270, 368, 381 ЦПК України, суд
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Прибильського Віталія Геннадійовича про стягнення судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позикизалишити без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 жовтня 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній