справа № 369/6031/23
головуючий у суді І інстанції Дубас Т.В.
провадження № 22-ц/824/8314/2024
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
02 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2024 року
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -
АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумах 247 022 грн 45 коп. та 1 051,88 дол. США.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу та відсотків за депозитними договорами, стягнення пені за неналежне надання послуг.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2017 року позов задоволено.
20 грудня 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С.В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1, згідно з виконавчого листа №369/8423/16-ц від 17 січня 2018 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 коштів у сумах 75 394,25 дол. США, 1 266 781 грн 80 коп.
Після відкриття виконавчого провадження АТ КБ «ПриватБанк» 20 грудня 2019 року самостійно виконав рішення суду. Сплачено 75 394,25 дол. США та 1 266 781 грн 80 коп.
Від імені та за рахунок стягувача банком як податковим агентом перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у розмірі 1 051,88 дол. США (5394,25 *19,5%) та 247 022 грн 45 коп. (1 266 781 грн 80 коп.*19,5%). Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» при виплаті коштів у вигляді відсотків, виступив податковим агентом відповідно нормам ПК України.
Не погодившись із самостійним виконанням АТ КБ «ПриватБанк» рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 09 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департамента ДВС МЮУ Мурихіна С.В. з заявою про часткове виконання рішення суду, оскільки перераховано на його рахунок, якій відкритий у АТ «Альфа-Банк» кошти у сумах 74 342,37 дол. США, 1 019 759 грн 35 коп. та просив стягнути з банку залишок заборгованості у сумі 1051,88 дол. США та 247 022 грн 45 коп. (утримані кошти відповідно ПК України).
04 червня 2020 року виконавче провадження НОМЕР_1 закінчено на підставі фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, загальна стягнута сума з банку становить 653 125 грн 92 коп.
Враховуючи, що Відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на підставі заяви ОСОБА_1 стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» 247 022 грн 45 коп. та 1051,88 дол. США, після самостійної виплати банком відповідачу грошових коштів у розмірах 75 394,25 дол. США та 1 266 781 грн 80 коп. (за вирахуванням податку), то, з ОСОБА_1 повинні бути стягнуті відповідно обґрунтованого розрахунку наступні суми: 247 022 грн 45 коп. та 1051 88 дол. США.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підстави для повернення грошових коштів відповідно до статті 1212 ЦК України - відсутні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі заявник зазначає те, що грошові кошти у розмірі 247 022 грн 45 коп. та 1 051,88 доларів США були списані в примусовому порядку з банку та 26 травня 2020 року були отримані ОСОБА_1 на виконання одного і того ж рішення суду, такі кошти за своєю правовою природою є безпідставно набутими та підлягають стягненню на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки між сторонами виникають кондикційні зобов'язання.
Вказує, що після перерахування 26 травня 2020 року коштів ОСОБА_1 та закінчення 04 червня 2020 року виконавчого провадження, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 в частині визначення ефективного способу захисту порушеного права, такий спосіб захисту як оскарження дій державного виконавця ВПВР був би неефективним, оскільки в кінцевому результаті не забезпечив би поновлення порушеного права, та не гарантував би банку повернення стягнутих коштів, що вже фактично перебували у володінні ОСОБА_1 , а не на депозитному рахунку ВПВР.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої не врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду, та посилаючись на висновки Верховного Суду, що містяться у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, обставини якої на думку суду були однаковими зі справою що розглядається, дійшов помилкового висновку, що банком не доведено відсутність умов, які б давали підстави для повернення коштів, оскільки як встановлено матеріалами справи боржник добровільно виплатив кошти, при цьому відсутня рахункова помилка та набуття коштів стягувачем на підставі рішення суду, що свідчить про добросовісність такого набуття.
Крім того, обставини справи № 180/1735/16-ц, на яку посилається суд першої інстанції, з обставинами цієї справи є різними, що виключає можливість застосування такого висновку Верховного Суду у цій справі.
У цій справі грошові кошти, які банк просить стягнути з ОСОБА_1 , в добровільному порядку йому не перераховувались, а були списані державним виконавцем в примусовому порядку (247 022 грн 45 коп. та 1 051,88 дол. США) та перераховані ОСОБА_1 у зв'язку з чим ОСОБА_1 безпідставно збагатився за рахунок банку на 247 022 грн 45 коп. та1 051,88 дол. США без достатніх правових підстав.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо: добровільної виплати банком коштів; відсутності кондикційних зобов'язань між банком та ОСОБА_1 ; відсутності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на підставі статті 1212 ЦК України грошових коштів.
Також скаржник вказує, що судом першої інстанції відхилено посилання банку в позові на норми податкового законодавства, та зазначено, що вони не можуть бути підставою для задоволення позову, так як спростовуються правовими висновками Верховного Суду. Таке відхилення є безпідставним, оскільки в позовній заяві було наведено ряд норм податкового законодавства, що стали підставою для звернення банку з даним кондикційним позовом, а також наведено висновки Верховного Суду щодо врахування норм податкового законодавства в частині вирішення питання фактичного виконання рішень суду про стягнення коштів, де боржники виступають податковими агентами.
Апелянт додатково вказує, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку. Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення та, відповідно, не передбачено обов'язку для суду «нагадувати» сторонам цивільної справи про обов'язок сплачувати податки в порядку, встановленому законодавством, визначати обов'язок сторін здійснити визначення розміру податкового зобов'язання, встановлювати порядок сплати податків та вчиняти будь-які інші дії щодо відносин у сфері справляння податків і зборів. При розгляді позовів про стягнення боргу, середнього заробітку тощо в порядку цивільного судочинства вказівка в резолютивній частині судового рішення про необхідність утримання з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів не відповідає завданням цивільного судочинства.
Апелянт звертає увагу апеляційного суду, що банком не пропущено строки позовної давності, про пропуск яких стверджував відповідач та, відповідно, заявляв про застосування наслідків їх пропуску.
Відповідач стверджував, що банком при зверненні з цим позовом пропущено строки позовної давності, оскільки з моменту перерахування ПДФО та військового збору 06 квітня 2020 року, - 06 квітня 2023 року сплив строк позовної давності для звернення до суду, а позивач подав позов 19 квітня 2023 року.
Разом з тим, апелянт вважає це твердження безпідставним та помилковим, оскільки банк просить стягнути з ОСОБА_1 не грошові кошти, що були, на виконання вимог статті 67 Конституції України та ПК України, перераховані до бюджету 06 квітня 2020 року як податки та збори з доходу ОСОБА_1 , так як банк при перерахуванні коштів виступав податковим агентом, а грошові кошти у розмірах 247 022 грн 45 коп. та 1 051,88 дол. США (в гривневому еквіваленті), що були отримані ним вдруге 26 травня 2020 року без достатніх правових підстав.
За обставинами цієї справи банк дізнався про безпідставне (повторне) отримання ОСОБА_1 грошових коштів 26 травня 2020 року, у зв'язку з чим строк позовної давності до вимог про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 247 022 грн 45 коп. та 1 051,88 дол. США обліковується з 27 травня 2020 року. З позовом про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів у сумі 247 022 грн 45 коп. та 1 051,88 дол. США банк звернувся 19 квітня 2023 року (дата реєстрації позову у суді 27 квітня 2023 року), тобто у межах трирічного строку позовної давності.
Таким чином, доводи відповідача про пропуск банком строків позовної давності є помилковими та безпідставними, оскільки відповідачем такий строк обліковується не з дня, коли банк дізнався про безпідставне набуття ОСОБА_1 грошових коштів (26 травня 2020 року), а з дня добровільного виконання банком рішення суду та перерахування коштів ОСОБА_1 та до державного бюджету (06 квітня 2020 року), а також відповідачем не враховано вимоги нормативно-правових актів, що регулюють питання застосування позовної давності у час, що минув до звернення банку до суду з даним кондикційним позовом.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін. ОСОБА_1 подав клопотання, де просив розглядати справу без його присутності.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Баклан А.В. в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/8423/16-ц від 27 лютого 2017 року задоволено позов ОСОБА_1 про захист прав споживача та про стягнення суми та відсотків за депозитними договорами, про стягнення пені за неналежне надання послуг.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договорами за №SAMDNWFD0070038167100 від 18 грудня 2013 року, № SAMDNWFD0070038164100 від 18 грудня 2013 року та № SAMDNWFD0070040499600 від 20 грудня 2013 року у сумі 75 394, 25 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 2 033 880 грн 52 коп.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню за неналежне надання послуг у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення у сумі 1 266 781 грн 80 коп.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області у справі №369/8423/16-ц від 04 грудня 2017 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 грудня 2017 року залишено без змін.
20 грудня 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С.В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1, згідно з виконавчого листа №369/8423/16-ц від 17 січня 2018 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 коштів у сумах 75 394,25 дол. США, 1 266 781 грн 80 коп.
Після відкриття виконавчого провадження АТ КБ «ПриватБанк» 20 грудня 2019 року самостійно виконав рішення суду та сплатив 75 394,25 дол. США та 1 266 781 грн 80 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №K0406Y66AQ, №K0406YCQQ8, №9804, №9805, №8403, №8404 від 06 квітня 2020 pоку, з яких перераховано стягувачу:
суми депозитних вкладів у розмірі 70 000,00 дол. США;
суму процентів у розмірі 5 394,25 дол. США, за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб, за ставкою передбаченою статтею 167 ПК України;
суму пені (відповідно частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів») 1 266 781 грн 80 коп. за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб, за ставкою передбаченою статтею 167 ПК України.
Отже, від імені та за рахунок стягувача банком як податковим агентом перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у розмірі 1 051,88 дол. США (5394,25 *19,5%) та 247 022 грн 45 коп. (1 266 781 грн 80 коп.*19,5%). Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» при виплаті коштів у вигляді відсотків, виступив податковим агентом відповідно нормам ПК України.
Не погодившись із самостійним виконанням АТ КБ «ПриватБанк» рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, 09 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департамента ДВС МЮУ Мурихіна С.В. з заявою про часткове виконання рішення суду, оскільки перераховано на його рахунок, якій відкритий у АТ «Альфа-Банк» кошти у сумах 74 342,37 дол. США, 1 019 759 грн 35 коп. та просив стягнути з банку залишок заборгованості у сумі 1051,88 дол. США та 247 022 грн 45 коп. (утримані кошти відповідно ПК України).
04 червня 2020 року виконавче провадження НОМЕР_1 закінчено на підставі фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, загальна стягнута сума з банку становить 653 125 грн 92 коп.
Звертаючись з цим позовом, позивач зазначав, що оспорювані кошти набуті відповідачем ОСОБА_1 безпідставно, а тому підлягають стягненню з останнього на підставі статті 1212 ЦК України.
Дослідивши обставини справи, апеляційний суд враховує, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 ЦК України).
Таким чином, за змістом цієї норми під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22) зробив висновок про те, що перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов'язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмета виконання.
При цьому, вдаючись до тлумачення статті 265 ЦПК України, якою передбачено, що рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував про те, що положення вказаної норми права не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що стягнення державним виконавцем з боржника АТ КБ «ПриватБанк» на користь стягувача ОСОБА_1 у виконавчому провадженні грошових коштів на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, не породжують виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів відповідно до статті 1212 ЦК України відсутні, в зв'язку з чим позовні вимоги обґрунтовано не задоволені судом першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 30 жовтня 2024 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська