Справа № 351/1770/23
Провадження № 22-ц/4808/43/24
Головуючий у 1 інстанції ПОСОХОВ І. С.
Суддя-доповідач Фединяк
31 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач),
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Снятинського районного суду від 25 липня 2023 року, постановлену в складі судді Посохова І.С. в м. Снятині Івано-Франківської області, за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту що має юридичне значення,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту перебування на його утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (сина дружини від попереднього шлюбу).
Заяву обґрунтовано тим, що перебуваючи на військовій службі за призивом у Військовій частині НОМЕР_1 він подав на рапорт на звільнення на підставі п.п. «Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Проте йому було відмовлено, оскільки син дружини від першого шлюбу не перебуває на його утриманні. Такий висновок зроблений у зв'язку із наявністю рішення Снятинського районного суду від 28.01.2019 року, яким було ухвалено стягнення аліментів з ОСОБА_2 (колишнього чоловіка ОСОБА_3 ) на користь ОСОБА_5 на утримання їхнього сина. Вказує, що фактично ОСОБА_6 проживає з ним та перебуває на повному його утриманні. Біологічний батько не сплачує аліменти і не бере участі у вихованні, що підтверджується довідкою Снятинського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області від 23 травня 2023 року про наявність заборгованості зі сплати аліментів за період з 28.11.2018 року по 23.05.2023 року у розмірі 108 134 грн. Просив встановити факт перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні у вітчима ОСОБА_1 .
Ухвалою Снятинського районного суду від 25 липня 2023 року відмовлено у відкриті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення. Роз'яснено ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи на продовження розгляду до суду першої інстанції посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм процесуального права. Вказує, що звертаючись в суд із заявою про встановлення факту перебування на його утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ним не оспорюється відмова від звільнення від проходження військової служби, тому подана ним заява про встановлення перебування на його утриманні дитини (сина дружини від попереднього шлюбу)не стосується спору про право. Чинне законодавство не передбачає іншого порядку підтвердження факту перебування фізичної особи на утриманні, його встановлення не пов'язується з вирішенням спору, а є необхідним для подальшого подання заявником документа, що засвідчував би перебування на утриманні вітчима його пасинка та з метою реалізації свого права на звільнення з військової служби гарантованого ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Сторони у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак не з'явилась в судове засідання, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи у відкритті провадженні, суд першої інстанції виходив із положень пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, відповідно до якого суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Заявлені вимоги, враховуючи їх мету, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Оскільки у заявника виник спір з командуванням щодо можливості його звільнення з публічної служби, а тому ця заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.
Ухвала суду першої інстанції не повністю відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 19 березня 2021 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, в якому народилась дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.14,19).
ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (колишній чоловік ОСОБА_5 ) є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.21).
Оскільки рішенням Снятинського районного суду від 28.01.2019 року стягнуто з ОСОБА_2 (колишнього чоловіка ОСОБА_8 ) на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та враховуючи, що на утриманні у ОСОБА_1 перебуває тільки двоє неповнолітніх дітей, рапорт ОСОБА_1 командиром війської частини НОМЕР_1 залишено без реалізації (а.с.13, 24-25).
Звертаючись з заявою про встановлення факту перебування на його утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 зазначив, з часу реєстрації шлюбу між ним та ОСОБА_3 , син ОСОБА_6 проживає в новій сім'ї та перебуває на повному утриманні та вихованні своєї матері та вітчима. Через скрутне матеріальне становище та тривалу відсутність (більше 7-ми років) на території України, батько неповнолітнього не утримує свого сина взагалі та не бере участі у його вихованні. Факт утримання вітчимом неповнолітнього сина своєї дружини (пасинка) має юридичне значення дня нього, оскільки породжує реалізацію його права на звільнення з військової служби на підставі п.п. «Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу: у зв'язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей до 18 років).
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спором є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 травня 2021 року у справі №523/19129/19 (провадження №61-10712св20) та від 17 листопада 2021 року у справі №214/1816/20 (провадження 61-6397св21), ухвалі від 2 травня 2022 року у справі №944/2326/21 (провадження №61-3761ск22).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі №370/2898/16 (провадження №14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2024 року у справі №560/17953/21 вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування дитини на його утриманні. Заявлені вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, на утриманні якого троє дітей віком до 18 років (за змістом заяви).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні (ст. 260 СК України).
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 року №160/11228/23 зазначив, що заявник, перебуваючи у шлюбі з громадянкою, яка є матір'ю дітей, має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Отже, вітчим має обов'язок утримувати своїх падчерку та пасинків, прямо передбачений законом, лише за сукупності таких обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.
У батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Заявник просить встановити факт перебування на його утриманні дитини дружини від попереднього шлюбу - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доведення факту перебування дітей на утриманні стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт утримання дитини вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі щодо виконання батьками обов'язків з виховання та утримання дитини.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від такої участі, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, і підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Наведене відповідає висновкам, зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №201/5972/22 від 11.09.2024 року.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Таким чином, зазначені у заяві ОСОБА_1 обставини щодо утримання ним дитини дружини від попереднього шлюбу можуть доводитися при вирішенні справи в порядку цивільного судочинства, але не окремого, а позовного провадження, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України.
Тому колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги, а саме - щодо помилковості висновку суду першої інстанції про те, що заявлені вимоги не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства, але відхиляє інші аргументи заявника - щодо розгляду його вимог за правилами окремого провадження.
Оскільки при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального та процесуального права, але зробив правильний остаточний висновок про відмову у відкритті провадження у справі, необхідно апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану ухвалу суду відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.
Ухвалу Снятинського районного суду від 25 липня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2024 року.
Судді: В.Д. Фединяк
Л.В. Василишин
І.О. Максюта