30 жовтня 2024 р. Справа № 520/17006/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/17006/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
19.06.2024 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, апелянтка), через представника ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області (далі - ГУ ДСНС в Харківській області, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 03.08.2016;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 03.08.2016 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.01.2016 по 03.08.2016 за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати належних сум.
02.07.2024 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачці строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до суду заяви про поновлення строку на звернення до суду.
31.07.2024 ухвалою суду позовну заяву повернуто заявнику.
Позивачка, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, представник апелянтки зазначив, що її звільнено зі служби наказом відповідача від 03.08.2016, тобто в той період, коли редакція ст.233 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) не передбачала строкових обмежень на звернення до суду за захистом своїх прав. Відтак, застосуванням ст.233 КЗпП у редакції, яка діє з 19.07.2022 до даних правовідносин матиме наслідок протиправного надання їй зворотної дії у часі, що суперечить ст.58 Конституції України.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
В обґрунтування відповідач зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Також зазначив, що відповідно до наказу від 03.08.2016 о/c № 322 позивачку звільнено зі служби з наданням відповідного наказу та грошового атестата від 03.08.2016 № 150. Так позивачка не цікавилася протягом 2016 року правильністю нарахування грошового забезпечення (проведення індексації), враховуючи той факт, що питання виплати індексації є питанням проходження служби позивачкою на той час, вважає, що строк на звернення до суду становить 1 місяць. Тобто позивачка протягом 7 років, не цікавився про порушення свого права.
Відповідно до грошового атестат №_150 позивачка (письмове повідомлення про виплату всіх належних сум) ознайомлена 03.08.2023.
19.06.2024 позивачка звернулася з адміністративним позовом до суду, тобто з порушенням процесуального строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 ч. 1 ст. 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Розглянувши апеляційну скаргу, відзив до неї, матеріали справи, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка під час проходження служби та на момент звільнення мала можливість дізнатися про структуру грошового забезпечення та з яких видів виплат воно складається, знала розмір кожного виду виплат і загальний розмір свого грошового забезпечення.
Позивачка на період звільнення достеменно знала розмір нарахованого та виплаченого їй грошового забезпечення. На період звільнення позивачка не оспорювала ані розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, ані порядок та методику його нарахування. Також від неї не надходило заяв з приводу роз'яснення порядку нарахування грошового забезпечення. Тим самим позивачка, при звільнені зі служби, проявила байдужість, небажання перевірити дотримання своїх прав, які на її думку були порушені з цього питання, під час проходження служби та на момент звільнення.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, просила здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2016.
Частинами 1 та 2 статті 233 КЗпПУ (в редакції чинній до 19.07.2022) передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Втім, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію ч. 2 ст. 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваної ухвали.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09 лютого 1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 року №1-зп, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Враховуючи те, що на момент звільнення позивачки, 03.08.2016, ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної їй при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Дані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.10.2024 по справі №460/25662/23, у зв'язку із чим посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 25.04.2023 по справі 380/15245/22 є помилковим.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково зробив висновок про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 294, 308, 312, 320 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 по справі № 520/17006/24 - скасувати.
Справу № 520/17006/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін