28 жовтня 2024 року № 320/25671/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 74 % суддівської винагороди та виключення зі стажу/невключення до стажу роботи позивача на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, періоду проходження строкової військової служби - 2 роки 6 днів; половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; та стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді, - 10 місяців 8 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до стажу ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 32 роки 2 місяці 14 днів: період проходження строкової військової служби - 2 роки 6 днів; половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право бути обраним на посаду судді, - 10 місяців 8 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві з урахуванням повних 37 років стажу на посаді судді провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 як судді у відставці з моменту отримання права на його призначення (з 25 серпня 2023 року), виходячи із розміру 84 (вісімдесят чотири) відсотка суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та проводити у такому розмірі відповідні нарахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням фактично виплачених сум на момент ухвалення рішення по суті спору).
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправно, всупереч положенням частини другої статті 137 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відмовлено у зарахуванні до стажу половини строку навчання у юридичному навчальному закладі за денною формою навчання, період проходження строкової військової служби, а також стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та яка надавала право для призначення на посаду судді.
Вважаючи дії та рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених конституційних прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалам.
Даною ухвалою запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Згідно з довідкою про направлення електронного листа на адресу відповідача в системі «Електрпонний суд», вищезазначену ухвалу суду отримано відповідачем 14.06.2024.
На час прийняття рішення у даній справі відзив на позовну заяву або заява про визнання позову від відповідача до суду не надходили.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 із 10 червня 1991 року по 28 вересня 1992 року відповідно до Постанови Президії Верховної Ради Кримської АРСР від 22 травня 1991 року № 30-1 виконував обов'язки народного судді Красноперекопського міського суду Автономної Республіки Крим. Постановою Верховної Ради Криму від 24 вересня 1992 року № 152-1 обраний народним суддею вказаного суду. Постановою Верховної Ради України від 15 жовтня 1998 року № 184-XIV обраний безстроково суддею Верховного Суду Автономної Республіки Крим (пізніше - Апеляційний суд Автономної Республіки Крим). Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 переведений на роботу на посаді судді апеляційного суду міста Києва. Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведений на роботу на посаді судді Київського апеляційного суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 24 серпня 2023 року № 843/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку та на підставі наказу голови Київського апеляційного суду відраховано зі штату суду з 25 серпня 2023 року
Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя стаж позивача, який дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 24 серпня 2023 року становить 37 років 5 місяців 28 днів, з яких:
- 32 роки 2 місяці 14 днів - стаж роботи безпосередньо на посаді судді (із 10 червня 1991 року по 24 серпня 2023 року);
- 2 роки 6 днів - період проходження строкової військової служби (із 23 квітня 1983 року по 29 квітня 1985 року);
- 2 роки 5 місяців - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (у період із 1 вересня 1985 року по 30 червня 1990 року );
- 10 місяців 8 днів - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Судом встановлено, що 23.10. 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому як судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання на підставі положень частин другої, третьої ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі-Закон України № 1402-VIII), відповідно до яких щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві №263040012967 від 21.11.2023 про перерахунок пенсії із 23.11.2023 позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 74% суддівської винагороди з урахуванням лише стажу роботи позивача безпосередньо на посаді судді, а саме 32 роки 2 місяці 16 днів, замість загального стажу позивача, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, визначеного рішенням Вищої ради правосуддя, а саме 37 років 5 місяців 28 днів, наявність якого дає позивачу право на призначення щомісячного довічного грошового утриманням у розмірі 84% суддівської винагороди.
Отже, при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці відповідачем не було зараховано до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, інші періоди, які підлягають обов'язковому зарахуванню до стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавчих положень, а саме:
2 роки 6 днів - період проходження строкової військової служби (із 23 квітня 1983 року по 29 квітня 1985 року);
2 роки 5 місяців - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (у період із 1 вересня 1985 року по 30 червня 1990 року);
10 місяців 8 днів - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до вимог ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з вимогами ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України. Матеріальне забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці, та гарантії їх соціального захисту є одним із складових елементів принципу незалежності суддів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, зокрема у рішеннях: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування суддів), від 20 березня 2002 року №5рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність судців як складову їхнього статусу), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), від 03 червня 2013 року № 3рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне утримання суддів у відставці).
Щодо питання необхідності врахування у даному випадку стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) позивача, наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення позивача на посаду судді, необхідно зазначити таке.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 8 жовтня 2020 року у справі № 9901/537/19, положення частини другої статті 137 Закону України № 1402-VIII означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді», треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи). Передбачені частиною другою статті 137 Закону України № 1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді застосовуються з дати набрання чинності Законом України № 2509-VIII.
Як зазначено в рішенні Вищої ради правосуддя, відповідно до частини першої статті 8 Закону СРСР від 4 серпня 1989 року № 328-1 «Про статус суддів в СРСР», яка була чинною як на час покладення на позивача виконання обов'язків народного судді, так і на час обрання його на посаду народного судді вперше, народним суддею міг бути обраний громадянин СРСР, який досяг на день виборів 25 років, мав вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років і склав кваліфікаційний екзамен.
Трудовою книжкою підтверджується, що в період із 1 серпня 1990 року по 9 червня 1991 року, що становить 10 місяців 8 днів, позивач працював на посаді стажера Красноперекопського міського суду Автономної Республіки Крим, що є стажем (досвідом) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Вказана обставина щодо стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Згідно з практикою Верховного Суду право на зарахування до стажу роботи на посаді судді додаткового стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), який вимагався законом як мінімальний для набуття особою права для призначення на посаду судді вперше, визнається також за суддями у відставці, які були звільнені до набрання чинності Законом України № 1402-VIII під час розгляду спорів щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
У пункті 26 постанови від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19 Велика Палата Верховного Суду вказано, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді; при цьому при обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 зазначеного закону, положення частини другої цієї статті як стаж, який зараховується додатково.
Згідно із частиною п'ятою ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, за приписами частини п'ятої статті 13 Закону України № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Таким чином, враховуючи те, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить не менше 10 років, до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового забезпечення також має бути зарахований стаж роботи на 10 місяців 8 днів - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 , що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та період проходження строкової військової служби, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив строкову військову службу з 23.04.1983 по 29.04.1985, що підтверджується воєнним квитком( НОМЕР_1 ).
У період з 1985 року по 1990 року навчався за денною формою навчання у Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка за спеціальністю “Правознавство», що також підтверджується архівною довідкою Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що підтверджується дипломом (УВ № НОМЕР_2 ).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» у редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
За змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.11.2019 у справі № 727/4435/17, невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Факти та періоди проходження позивачем строкової військової служби, перебування на денній формі навчання в Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка відповідачем не заперечується і тому не є спірним у справі.
З урахуванням наведеного до стажу роботи позивача, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового забезпечення судді у відставці, підлягають зарахуванню період проходження строкової військової служби - 2 рік 6 днів (з 23.04.1983 по 29.04.1985) та половина строку навчання у Київському державному університеті імені Т.Г.Шевченка - 2 роки 5 місяців.
За встановлених обставин відмова відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі та періоду проходження військової служби є також протиправною.
Судом також встановлено, що згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 24.08.2023 № 843/0/15-23 стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, складає 37 років 5 місяць 28 днів, з яких: 32 роки 2 місяці 14 днів - стаж роботи безпосередньо на посаді судді (із 10 червня 1991 року по 24 серпня 2023 року); 2 роки 6 днів - період проходження строкової військової служби (із 23 квітня 1983 року по 29 квітня 1985 року); 2 роки 5 місяців - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (у період із 1 вересня 1985 року по 30 червня 1990 року ); 10 місяців 8 днів - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі № 420/1987/21, від 08.09.2022 у справі № 380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, зважаючи на обставини, встановлені судом на підставі доказів, досліджених під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. м. Києві до стажу роботи судді ОСОБА_1 , що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, протиправно не зараховані наступні періоди: період проходження строкової військової служби - 2 роки 6 днів; половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право бути обраним на посаду судді, - 10 місяців 8 днів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон “Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки “оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Разом з тим, суд бере до уваги, що включення до стажу роботи позивача на посаді судді додаткових періодів обумовлює збільшення відсотку грошового утримання, який призначається судді при виході у відставку, та коли позивачу було призначено довічне грошове утримання у зв'язку з відставкою.
Таким чином, ураховуючи встановлені обставини, суд вважає, що не зарахування органом ПФУ до відповідного стажу роботи позивача на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання у вищому навчальному закладі , стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) є протиправними.
Крім того, суд звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №592/3694/17 про те, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що до стажу роботи позивача на посаді судді (окрім безпосереднього періоду роботи на посаді судді) слід додатково зарахувати період проходження строкової військової служби, половину строку навчання у вищому навчальному закладі, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), стаж роботи безпосередньо на посаді судді, які в свою чергу також дають право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у відповідному розмірі відсотків від суддівської винагороди (грошового утримання) судді.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вважає, що позивач має повних 37 років стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, як і було визначено Вищою радою правосуддя в ухваленому нею рішенні від 24 серпня 2023 року № 843/0/15-23, і виключення відповідачем із цього стажу 5 років 3 місяці 14 днів є незаконним та необґрунтованим. Таким чином, позивач має законне право з урахуванням повних 37 років стажу на посаді судді на призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 84 відсотків від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді, як визначено частиною третьою статті 142 Закону України № 1402-VIII, а не у розмірі 74 відсотків, як визначено відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн., зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1211,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 74 % суддівської винагороди та виключення зі стажу/невключення до стажу роботи позивача на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, періоду проходження строкової військової служби - 2 роки 6 днів; половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; та стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді, - 10 місяців 8 днів.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що враховується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, період проходження строкової військової служби - 2 роки 6 днів; половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право бути обраним на посаду судді, - 10 місяців 8 днів.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 як судді у відставці з моменту отримання права на його призначення (з 25 серпня 2023 року), виходячи із розміру 84 (вісімдесят чотири) відсотка суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням виплачених сум.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.