25 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/23126/23
категорія 102000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, встановлення факту перебування на утриманні,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у здійсненні виплати всіх належних до виплати коштів ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісті;
- встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її брата ОСОБА_2 , який зник безвісти 25.01.2023 у результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу поблизу н.п.Вугледар Волноваського району Донецької області.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що проживала разом із її старшим братом ОСОБА_2 та перебувала на його утриманні. На її звернення до військової частини про здійснення їй виплати всіх належних до виплати коштів її брату ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісті, отримала відмову з посиланням на необхідність встановити факт перебування на утриманні брата. Вказана відмова слугувала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Після усунення позивачем недоліків позову, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 відмовлено Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі за вх. №75967/23 від 13.11.2023.
Відповідач відзив на адміністративний позов не надав, про причини неподання відзиву не повідомив, тому суд, у відповідності до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є братом позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 10.05.1968 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 06.01.1977 (а.с.7-8).
ОСОБА_2 у шлюбі не перебував, дітей немає, батьки позивача та її брата ОСОБА_3 та ОСОБА_4 померли (а.с.9).
Позивач із братом до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України проживали разом, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 05.06.2019 №10-14/14858 та копією будинкової книги (а.с.11-14).
Позивач вказала, що ніде не працює, коштами на оплату комунальних послуг, придбання одягу та продуктів харчування, тощо допомагав їй брат - ОСОБА_2 , вказана допомога від брата була для позивача єдиним постійним джерелом для існування.
12.09.2022 брата позивача - ОСОБА_2 , призвали на військову службу по мобілізації (а.с.16).
За місцем служби ОСОБА_2 отримував заробітну плату, частину якої віддавав позивачу, яка витрачала її на оплату квартири і комунальних послуг, придбання одягу, продуктів харчування, тощо, зазначена допомога була для позивача єдиним джерелом до існування.
25.01.2023 брат позивача - ОСОБА_2 зник безвісти у результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу поблизу н.п. Вугледар, Донецької області (а.с.10, 15).
Позивач 13.03.2023 звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про призначення грошової допомоги від держави у зв'язку із тим, що її рідний брат, який був її годувальником, зник безвісти під час виконання бойового завдання.
Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на звернення позивача надіслала лист від 06.04.2023 №1/37/3196 в якому повідомила про відмову у здійсненні запитуваних виплат, оскільки позивач не довела, що перебуває на утриманні свого брата ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем, що визнаний безвісно відсутнім (а.с.4).
Не погодившись із вказаною відмовою військової частини, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 6 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884).
Під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884).
Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Відповідно до п.7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, і проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У контексті доводів про правовідносини позивача із згаданим вище військовослужбовцем суд врахував.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №644/6274/16-ц (провадження №14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Конституційний Суд України в рішенні від 03.06.1999 у справі №1-8/99 (№5-рп/99) роз'яснив, під членом сім'ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов'язану кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства.
Згідно з абзацом п'ятим п.6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №686/8440/16-ц.
Оцінивши надані суду докази, суд дійшов висновку, що позивач та її рідній брат -зниклий безвісти військовослужбовець ОСОБА_2 , після смерті батьків, проживали разом в одному помешканні до зникнення безвісті останнього, разом вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, дбали про утримання житла. Позивач при цьому ніде не працювала та перебувала на утриманні рідного брата. У матеріалах справи відсутні докази перебування ОСОБА_2 у шлюбі та наявність у нього дітей.
З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_1 особою, яка перебуває на повному утриманні її брата - ОСОБА_2 військовослужбовця, який є зниклим безвісти з 25.01.2023.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень, рішення, оформленого листом від 06.04.2023 №1/37/3196 про відмову позивачу у нарахуванні та виплаті всіх належних до виплати коштів її брата ОСОБА_2 військовослужбовця, який зник безвісти, як члену його сім'ї (сестрі), яка перебуває на його утриманні, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що при прийнятті рішення, оформленого листом від 06.04.2023 №1/37/3196 про відмову позивачеві у виплаті всіх належних до виплати коштів ОСОБА_2 військовослужбовця, який зник безвісти, як члену його сім'ї (сестрі), за заявою позивача від 13.03.2023, відповідач допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання його протиправним та скасування, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У разі задоволення позову суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, абзацом другим частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у його рішенні.
Приймаючи до уваги все вищевикладене та враховуючи те, що судом під час розгляду цієї справи встановлено протиправність оспорюваної відмови, оформленої листом від 06.04.2023 №1/37/3196 та, як наслідок, у подальшому зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву позивача про виплату їй всіх належних до виплати коштів ОСОБА_2 її брата військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , який вважається зниклим безвісті 25.01.2023.
Суд приходить до висновку, що за таких обставин найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права, за умови визнання протиправним та скасування вищенаведеної оспорюваної відмови, оформленої листом від 06.04.2023 №1/37/3196, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.03.2023 та прийняти рішення з дотриманням вимог пунктів 5-7 Порядку №884, а також з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному судовому рішенні згідно до вимог абзацу другого частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, враховуючи часткове задоволення позову, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягує на користь позивача, понесені ним витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 139, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною відмови, встановлення факту перебування на утриманні.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у здійсненні виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісти.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2023 про нарахування та виплату всіх належних до виплати коштів її брата ОСОБА_2 військовослужбовця, який зник безвісти 25.01.2023 у результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу поблизу н.п.Вугледар Волноваського району Донецької області, з дотриманням приписів пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 1073,60 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
25.10.24