28 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/15530/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій (з урахуванням уточнення) позивачка просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо застосування у правовідносинах з визначення позивачці, як непрацюючому та проживаючому на території радіоактивного забруднення пенсіонеру, підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-XII) у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам взятим у виді величини для обчислення виплат за рішеннями суду, передбаченої частиною другою статті 8 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX "Про Державний бюджет на 2024 рік" (надалі - Закон № 3460-IX) та зобов'язати відповідача поновити з 16 лютого 2024 року по 30 червня 2024 року застосування у правовідносинах з нарахування та виплати позивачці, як непрацюючому та проживаючому на території радіоактивного забруднення пенсіонеру підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам взятим у виді величини оплати праці, з урахуванням раніше виплачених сум.
Заявлені позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що згідно з частиною другою статті 8 Закону № 3460-IX визначено мінімальну заробітну плату, розмір якої застосовується, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень, й цей новий вид мінімальної заробітної плати, як стверджує позивачка, є відмінним як за змістом, так і за правовим регулюванням. Отже, діюче законодавство з 01 січня 2024 року передбачає існування двох різнопредметних видів мінімальної заробітної плати: як величини оплати праці та величини для обчислення виплат за рішеннями суду. Обставинами, що зумовили звернення до суду з цим позовом позивачка визначає те, що відповідачем, у період з 24 травня 2021 року по 31 січня 2024 року, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення, розмір додаткової пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII, було визначено у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про державний бюджет на відповідний рік взятих у виді величини оплати праці. Проте у січні 2024 року відповідачем здійснено перерахунок додаткової пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII до розмірів, що дорівнюють двом мінімальним заробітним платам взятих, у виді величини для обчислення виплат за рішеннями суду, передбаченої частиною другою статті 8 Закону № 3460-IX та з лютого 2024 року розпочато виплату пенсії у зменшеному розмірі, що позивачка й вважає протиправним.
Оскільки, на момент набрання чинності Законом № 3460-IX залишались чинними спеціальні положення законодавства, при реалізації яких нарахування та виплата додаткової пенсії має проводитись з розрахунку мінімальної заробітної плати у виді розрахункової величини оплати праці, визначеної Законом № 3460-IX, з 01 січня 2024 року новий вид мінімальної заробітної плати, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду не може порушувати набуте до її запровадження право, а відтак, на переконання позивачки, не підлягає застосуванню у правовідносинах.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Представником позивачки подавались суду уточнюючі позовні заяви, за змістом яких конкретизовано виклад позовних вимог, та якими не змінено предмета та підстав позову (чи збільшення/зменшення розміру позовних вимог), а тому заявлене уточнення враховано судом.
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що за період з 24 травня 2021 року по 31 січня 2024 року позивачці нарахована доплата до пенсії у розмірі 210777,74 грн, яка включена до підсистеми "Реєстр судових рішень". По суті спірного питання щодо застосування з 01 січня 2024 року розрахункової величини для обчислення виплат за рішенням суду згідно з частиною другою статті 8 Закону № 3460-IX зауважує на тому, що це підвищення носить не разовий, а постійний характер, саме тому, на думку відповідача, у резолютивній частині рішення не встановлено кінцевої дати проведення цього нарахування й виплати та застосовано вираз "що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), а не зазначено конкретного Закону.
У відповіді на відзив позивачка наводить доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві (та уточненнях) додаючи про те, що Конституційний Суд України послідовно дотримуючись своєї юридичної позиції наголошує на тому, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018). Тому позивачка наполягає на тому, що відсутність спеціального законодавчого акту, який би встановлював право на застосування розміру мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду, не створює правових підстав для застосування у спірних правовідносинах положень частини другої статті 8 Закону № 3460-IX.
Відповідно до частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив. Разом з тим, з метою виконання завдань адміністративного судочинства та повного і всебічного встановлення обставин цієї справи та надання оцінки доводам та запереченням сторін, якими вони обґрунтовують свою позицію і вважають доречними, суд враховує аргументи позивачки у відповіді на відзив.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд зазначає таке.
Суд встановив, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі № 240/39540/21 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 24 травня 2021 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Це рішення суду набрало законної сили 22 липня 2022 року.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено перерахунок підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат, та нараховано за період з 24 травня 2021 року по 31 січня 2024 року доплату (з урахуванням виплачених коштів) у сумі 210777,74 грн.
3 01 січня 2024 року при перерахунку пенсії відповідачем для обчислення підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), визначеному судовим рішенням, застосовано розмір мінімальної заробітної плати, визначений у частині другій статті 8 Закону № 3460-IX - як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду - 1600 грн.
Ці обставини сторонами не заперечуються, а тому не є спірними.
Оскільки підставою заявленого позову є застосування відповідачем нової правової норми, оцінку обґрунтованості й належності застосування якої не було надано судом у межах вирішення спору про право позивачки на доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у межах справи № 240/39540/21, ключовим питанням у межах цього нового публічно-правового спору є правомірність застосування відповідачем норми частини другої статті 8 Закону № 3460-IX при обрахунку підвищення (доплати) до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ з 16 лютого 2024 року по 30 червня 2024 року.
Надаючи правову спірним правовідносинам сторін суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги у справі № 240/4937/18 зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Своєю чергою, Законом № 3460-IX установлені розміри мінімальної заробітної плати: у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 42,6 гривні, з 1 квітня - 48 гривень.
Законом № 3460-IX також визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становить 1600 гривень.
Тому нарахування доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону № 796-ХІІ здійснюється у такому порядку:
до 31 грудня 2023 року (включно) у розмірі двох мінімальних заробітних плат, розміри яких установлені Законами про Державний бюджет України на відповідні роки;
з 01 січня 2024 року у розмірі двох мінімальних заробітних плат 3200 грн (1600 х 2).
Так, із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом України "Про внесення зміни до Закону № 796-ХІІ".
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року (а саме: в редакції від 09 липня 2007 року), була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
Отже, норма статті 39 Закону № 796-ХІІ встановлює лише вид розрахункової величини: мінімальна заробітна плата.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати визначається шляхом прийняття Законів Про Державний бюджет на відповідні роки.
За змістом обставин у цій справі, що не заперечується сторонами, з 01 січня 2024 року відповідач здійснює нарахування позивачці доплати відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у розмірі, визначеному частиною другою статті 8 Закону № 3460-IX, водночас рішення суду у справі № 240/39540/21 не містить чіткої вказівки щодо розміру доплати на кожен рік, допоки право на таку виплату не перестане існувати.
Як зазначалося вище, Законом № 3460-IX передбачено: визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Відповідно до статті 71 Закону № 796-ХІІ, дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Водночас, необхідно зазначити, що Законом № 3460-IX жодним чином не призупинялася дія статті 39 Закону № 796-ХІІ; Законом № 3460-IX не вносилися зміни до статті 39 Закону № 796-ХІІ; норма статті 39 Закону № 796-ХІІ встановлює лише вид розрахункової величини; а розмір розрахункової величини встановлений з 01 січня 2024 року саме Законом № 3460-IX.
Згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23 квітня 2013 року № 21-239а11, від 19 березня 2013 року № 21-53а13, від 05 листопада 2013 року № 21-293а13, від 07 липня 2014 року № 21-222014), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом та ним підтримано у постанові від 29 листопада 2021 року у справі № 620/2928/20, виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.
Отже, відповідач зобов'язаний виплачувати суми пенсії, визначені у судовому рішенні, до того часу, поки не зміниться відповідне законодавство, на підставі якого суд прийняв своє рішення. Тому відповідачем не допущено протиправних дій й порушення прав позивачки при виплаті з 16 лютого 2024 року по 30 червня 2024 року, щодо якого подано цей позов, підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, визначених Законом № 3460-IX із застосуванням визначеної у частині другій статті 8 цього Закону розрахункової величини.
Щодо доводів позивачки про неприпустимість скасування пільг, компенсацій та гарантій у сфері соціального захисту, суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Пенсійна виплата за статтею 39 Закону № 796-XII є підвищенням (доплатою) до пенсії непрацюючим пенсіонерам, проживаючим на території радіоактивного забруднення, а відтак немає підстав для висновку про обмеження розміру пенсії позивачки.
Також у цій справі Суд вважає за необхідне врахувати висновки ЄСПЛ у справі "Grudiс v. Serbia" (заява № 31925/08, пункт 72) про те, що у сфері соціального законодавства, у тому числі в сфері пенсійних виплат, держави користуються широкою свободою розсуду, що в інтересах соціальної справедливості та економічного добробуту може законно змусити їх коригувати, обмежувати або навіть зменшувати розмір пенсійних виплат, які, як правило, виплачуються кваліфікованому населенню.
За наведеного правового регулювання спірних відносин у цій справі, перевіривши в межах доводів позовної заяви спірні дії відповідача на відповідність приписам частини другої статті 2 КАС України, суд вважає, що оскаржувані дії відповідача вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 263, 295, 297 КАС України, суд,
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
28.10.24