Провадження № 11-сс/824/4281/2024
ЄУН: 757/17445/24-к Головуючий суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
23 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
особи, яка подала скаргу (в режимі ВКЗ) ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 2 травня 2024 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 2 травня 2024 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_7 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, ОСОБА_7 , який утримується під вартою в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», де відбуває покарання, засобами поштового відправлення через Укрпошта подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження оскаржуваної ухвали слідчого судді, «скасувати ухвалу з назвою «Ухвала Іменем України» від 2 травня 2024 року компанії «Печерський районний суд м. Києва» у справі № 757/17445/24, постановити нове рішення, яким зобов'язати керівника компанії «Державне бюро розслідувань» внести відомості до ЄРДР увідомлення про злочин «Скаргу», переказний вексель № 20230715 від 15 липня 2023 року, розпочати досудове розслідування».
Апелянт зазначає, що 30 травня 2024 року він умовно ознайомився через мережу Інтернет з оскаржуваною ухвалою слідчого судді, з якою він не погоджується, вважаючи її незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
ОСОБА_7 зазначає, що на адресу Офісу Генерального прокурора «переказним векселем № 20230715 від 16 липня 2023 року надіслав увідомлення про злочин, яке Офісом Генерального прокурора було отримано 24 липня 2023 року, що підтверджується доставкою службою поштового зв'язку за номером НОМЕР_1 . У подальшому він в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України звернувся зі скаргою до Печерського районного суду м. Києва на бездіяльність прокурора ОСОБА_8 . Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання «увідомлення» від 15 липня 2023 року про злочин, що, у свою чергу, підтверджується доказами доставки цінного листа № 7601875069038 та опису вкладення у цей цінний лист від 30 березня 2024 року за підписом оператора ВПЗ 76018 ОСОБА_9 , які зазначені у переліку доказів та додані до скарги.
Апелянт звертає увагу, що в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя розглядав скаргу на бездіяльність керівника ДБР, не отриману від скаржника безпосередньо, а від «адвоката», тобто, якоїсь особи жіночої статі. На переконання апелянта, слідчий суддя умисно порушив право скаржника на справедливий суд та право на оскарження бездіяльності посадових осіб, що, як зазначає ОСОБА_7 , «є обґрунтованою підставою для скасування в апеляційному порядку ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 2 травня 2024 року, винесення нового рішення, яким зобов'язати керівника ДБР внести відомості в ЄРДР увідомлення про злочин від 15 липня 2023 року і розпочати досудове розслідування».
ОСОБА_7 зазначає, що рішення Офісу Генерального прокурора на його увідомлення про злочин від 15 липня 2023 року він не отримував, що, на його переконання, є протиправною бездіяльністю, яку скаржник і оскаржив до суду першої інстанції.
Апелянт вказує, що в оскаржуваній ухвалі слідчого судді зазначено, що «у судове засідання представник особи, яка подала скаргу, не з'явився, про день, час та місце розгляду скарги повідомлена належним чином». Разом з тим це не відповідає дійсності, оскільки він ( ОСОБА_7 ) є дієздатним, діє безпосередньо без посередника і представника, не був належним чином повідомлений про час, місце розгляду скарги. Вважає, що слідчим суддею порушені його права реалізувати принцип змагальності сторін та справедливості, що, у свою чергу, ще є однією з підстав для скасування ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 2 травня 2024 року.
Апелянт звертає увагу, що оскаржувана ухвала йому направлена не була, що, на його переконання, свідчить про те, щоб позбавити його можливості своєчасно оскаржити рішення в апеляційному порядку та є обґрунтованою підставою для поновлення йому строку на апеляційне оскарження.
Як зазначає апелянт, підставою для написання заяви про злочин стало те, що у нього, який будучи незаконно ув'язненим та підданим свавільному арешту, дуже погіршилось здоров'я у зв'язку з тим, що його було піддано катуванню так званими «працівниками слідства та правоохоронних органів». Він зазнав три спинні грижі, які прогресують і не дають можливості повноцінно рухатись, та інші хвороби. Це і слугувало підставою для написання увідомлення про злочин, яке було скеровано як до Офісу Генерального прокурора, так і в інші установи: ВККС України, Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України», ДБР тощо, які, на переконання апелянта, є учасниками кругової поруки та не виконують належним чином покладені на них обов'язки, а також умисно, розуміючи значення своїх дій та юридичні наслідки, вчиняють протиправну бездіяльність, що можна розцінювати, як можливе приховування ними підозрюваних у скоєному злочину посадових осіб: суддів Долинського районного суду Івано-Франківської області, прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури, зазначених у скарзі, і скоєного ними кримінального правопорушення.
Апелянт зазначає, що злочин, скоєний щодо нього, полягає у піддані його свавільному арешту та незаконному триманні під вартою із застосуванням до нього тортур фізичного та психологічного характеру, про що він ( ОСОБА_7 ) і повідомив Офіс Генерального прокурора. Вважає, що об'єктивна сторона злочину полягає у тому, що ухвалою про продовження застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та цілодобового домашнього арешту від 26 травня 2023 року у справі № 343/734/17 судом першої інстанції було продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю на два місяці до 26 липня 2023 року включно. Проте, вироком від 26 червня 2023 року у цій справі судом першої інстанції незаконно, необґрунтовано та передчасно, за місяць до закінчення терміну обраного запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, було позбавлено його волі та взято його під варту у залі суду з 26 червня 2023 року до моменту набрання вироком законної сили. Разом з тим, він не порушував умов запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю і вважає такі дії суду першої інстанції злочинними і цілеспрямованими для реалізації спланованого злочину - кинути його в тюрму будь-яким способом, що, на його переконання, свідчить про ознаки злочину, за що передбачена кримінальна відповідальність ст. 146 КК України.
Причетними до вчинення цього злочину вважає групу осіб, а саме: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які є колегією суддів першої інстанції Долинського районного суду Івано-Франківської області, за попередньою змовою з ОСОБА_14 , який є прокурором Івано-Франківської обласної прокуратури, які, на переконання апелянта, вчинили суспільно-небезпечні діянні, що є кримінальним правопорушенням за ознаками, а саме: захоплення судової вітки влади, що є поваленням конституційного ладу України; фабрикування справи № 343/734/17, в якій незаконно його ( ОСОБА_7 ) звинуватили, піддали свавільному арешту, незаконно утримують у СІЗО АДРЕСА_1 , застосовуючи фізичні та моральні тортури та доводячи до самогубства.
Вважає, що означені особи роблять безчинства, не виконують свої присяги, порушують закон, у документах припускають грубі помилки і викладають перекручені факти, що, на переконання ОСОБА_7 , є недопустимим в їх професії.
Ще одним доказом бездіяльності керівника Офісу Генерального прокурора, як зазначає апелянт, є те, що всі скарги, повідомлення про злочин були перенаправленні прокурору ОСОБА_15 , який не є неупередженим, що підтверджується листом Івано-Франківської обласної прокуратури від 15 серпня 2023 року № 09/3-482 вих-23 та листом цієї ж прокуратури від 12 березня 2024 року № 09/3-124.
Апелянт акцентує увагу, що він неодноразово доказував своїм МРТ-обстеженням спеціалізованого лікувального закладу «Сімедгруп» про наявність у нього гриж у хребту, проте «так звана колегія суддів, прокурор та інші учасники скоєного злочину не врахували і не враховують цей доказ, оскільки вищевказані особи наносили ще більше йому страждань у сфабрикованій ілюзорній справі проти нього».
Апелянт наголошує і на тому, що ОСОБА_16 , як начальник медчастини УВП «СІЗО» № 12, не є кваліфікованим лікарем і не може надавати кваліфіковане лікування, а філія Державної установи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільських областях, яка обслуговує УВП (СІЗО) АДРЕСА_2 , не має належного обладнання для встановлення точних і правдивих діагнозів стану його ( ОСОБА_7 ) здоров'я, а також у неї відсутні кваліфіковані лікар-вертебролог, лікар-нейрохірург, лікар-невропатолог і лікар-мануальний терапевт. Медчастина УВП «СІЗО» № 12 може надати виключно і тільки першу невідкладну допомогу, а не кваліфіковане належне лікування. Всі, нібито, проведені його лікування в УВП (СІЗО) № 12, є фіктивними. На думку апелянта, ОСОБА_16 умисно відмовляється у проходженні ним ( ОСОБА_17 ) лікування у кваліфікованого лікаря ОСОБА_18 у клініці відновлення здоров'я в м. Івано-Франківську, письмовий дозвіл на який надано Івано-Франківським апеляційним судом. Апелянт зазначає, що ОСОБА_16 підтримує сфабриковану неправдиву версію проти нього ( ОСОБА_7 ) з метою, щоб тримати людину в невільному стані та завдати якомога більше щоденних страждань. Для цього ОСОБА_16 умисно неправдиво говорить, що наявні у нього ( ОСОБА_7 ) діагнози, які доказуються МРТ клініки «Сімедгруп», нібито, не відповідають дійсності, хоча ОСОБА_16 не є лікарем, а його підлеглі не є кваліфікованими медичними працівниками, які не можуть діагностувати чи заперечити наявність гриж чи протрузій у апелянта.
З посиланням на постанову ККС ВС у справі № 264/6844/20 (провадження № 51-572км21), апелянт вважає, що подана ним скарга на бездіяльність відповідає загальним вимогам до мови документа, де є ясність викладу, точність спису, свобода від суперечностей, переконливість, лаконічність, етикет ділових паперів та мовний етикет і повністю відповідає нормі права, яка визначається ст. 34 Конституції України, та є внутрішнім його волевиявленням.
Обґрунтованою, на переконання апелянта, є обставина звернення його до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність з огляду на те, що Офіс Генерального прокурора, який взяв на себе обов'язок захищати права і свободи людини, не вніс в ЄРДР отримане ним від заявника увідомлення про злочин від 15 липня 2023 року та не розпочав досудове розслідування.
Всі вищенаведені факти і обставини, на переконання апелянта, кожен окремо та в цілому разом, поза розумним сумнівом свідчать про ознаки злочину, скоєного проти нього ( ОСОБА_7 ), за що передбачена кримінальна відповідальність за ст. 146 КК України.
З посиланням на положення ст. 214 КПК України, апелянт вважає, що він навів достатньо відомостей про обставини, які свідчать про конкретні факти вчинення особами, які займають особливе становище та здійснюють свою діяльність як судді у Долинському районному суді Івано-Франківської області, що є підставою вжиття заходів, передбачених ст. 214 КПК, при тому, що вирішення питання про попередню правову кваліфікацію обставин, які вносяться до СРДР, вирішується саме слідчим або прокурором, які вносять відповідні дані до реєстру. Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення зроблена ним ( ОСОБА_7 ) у заяві, не має обов'язкового характеру для слідчого або прокурора.
Заслухавши доповідь судді, позицію ОСОБА_7 на підтримку доводів апеляційної скарги; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначивши про те, що наразі вирок щодо ОСОБА_7 набув законної сили, і під час апеляційного розгляду аналогічні доводи були предметом перевірки; дослідивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
З матеріалів судового провадження встановлено, що 16 квітня 2024 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_7 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР після отримання «увідомлення про злочин «Скаргу» Переказний вексель № 20230715 від 2023 року липня місяця 15 дня» (ас. 1-7).
У поданій скарзі ОСОБА_7 просив розглядати справу без його участі (ас. 4).
Слідчий суддя, отримавши скаргу, 23 квітня 2024 року на електронні адреси Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» та Офісу Генерального прокурора направив повідомлення про розгляд скарги ОСОБА_7 (ас. 27-30). Проте, заява ОСОБА_7 про проведення розгляду за його участю до суду не надходила.
2 травня 2024 року відбувся розгляд скарги ОСОБА_7 , за результатами якого винесена оскаржувана ухвала (ас. 35-37).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України на ухвалу слідчого судді апеляційна скарга може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
31 травня 2024 року на домашню адресу ОСОБА_7 , яка зазначена у поданій скарзі, поштовим відправленням направлена копія оскаржуваної ухвали (ас. 39).
Разом з тим, відповідно до абзацу 1 ч. 3 ст. 395 КПК України для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
З огляду на те, що за матеріалами судового провадження ОСОБА_7 перебував та перебуває під вартою, а відомості про те, що йому за місцем перебування під вартою направлена копія оскаржуваної ухвали у матеріалах провадження відсутні, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_7 , який утримується під вартою, строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді не пропущений.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги, то колегія суддів враховує таке.
Перевіркою матеріалів судового провадження встановлено, що вони містять скаргу ОСОБА_7 , яка адресована Офісу Генерального прокурора, Міністерству внутрішніх справ України, Національній поліції України, в якій ОСОБА_7 зазначає про фабрикацію та фальсифікацію кримінального провадження щодо нього, вплив прокурора на свідків, незаконність Долинського районного суду в Івано-Франківський області, оскільки суд утворений не на підставі закону, неправильні процесуальні дії суду першої інстанції, незаконне обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, неправильна оцінка доказів у кримінальному провадженні з боку суду.
Вказана заява датована 15 липня 2023 року (ас. 8-14), дата подання 18 липня 2023 року та отримана Офісом Генерального прокурора 24 липня 2023 року (ас. 5).
Оскільки відомості про кримінальне правопорушення не були внесені до ЄРДР, 30 березня 2024 року поштовим відправленням ОСОБА_7 направив до Печерського районного суду м. Києва скаргу в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_7 , слідчий суддя обґрунтував прийняте рішенні тим, що, аналізуючи зміст заяви ОСОБА_7 про можливе вчинення, на думку заявника, суддями Долинського районного суду Івано-Франківської області, прокурорами Івано-Франківської обласної прокуратури та Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» кримінального правопорушення, слід дійти висновку, що заява не містить конкретних та достатніх фактичних даних, які б достовірно свідчили про наявність в діях зазначених осіб ознак кримінальних правопорушень, що охоплюються поняттям кримінального правопорушення, визначеного ст. 11 КПК України, а її зміст фактично зводиться до непогодження з прийнятим рішенням та процесуальними діями судді, а, відтак, правові підстави для внесення відомостей за заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань відсутні (ас. 35-37).
Колегія суддів погоджується з таким рішенням слідчого судді та додатково наголошує на такому.
Частиною 1 ст. 304 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
З урахуванням того, що заява про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 подана 15 липня 2023 року, яка отримана Офісом Генерального прокурора 24 липня 2023 року, скарга ОСОБА_7 до слідчого судді подана з пропуском встановленого ч. 1 ст. 304 КПК України строку і клопотання про поновлення такого строку ОСОБА_7 у скарзі не порушувалось.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що у скарзі, поданій до слідчого судді, ОСОБА_7 частково викладені обставини, які не були зазначені у заяві, адресованій Офісу Генерального прокурора (в частині неналежної медичної допомоги, а також діяльності лікаря виправної установи), а, відтак, у цій частині доводи ОСОБА_7 про бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, є безпідставними.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 в іншій частині, у тому числі, про те, що слідчим суддею винесена незаконна ухвала, то колегія суддів вважає такі доводи непереконливими.
Чинним КПК закріплено процедуру початку досудового розслідування (без проведення дослідчої перевірки).
Так, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 1 статті 214 КПК). Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 2 статті 214 КПК).
Зазначена процедура свідчить про наявність певних критеріїв для віднесення викладеної у повідомленні про кримінальне правопорушення інформації та обставин, які можуть свідчити або не свідчити про вчинення кримінальних правопорушення, внаслідок чого вирішується питання внесення чи невнесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Підстави та порядок внесення відомостей до ЄРДР врегульовано Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року № 298. Згідно з п. 1 глави 2 розділу I цього Положення до реєстру вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що узгоджується з вимогами п.п. 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК.
Таким чином, як обґрунтовано зазначено в оскаржуваній ухвалі, для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР заявник у повідомленні про кримінальне правопорушення має зазначити конкретні, відомі йому обставини об'єктивної сторони такого правопорушення (яке саме кримінальне правопорушення відбулось, де, коли, в чому полягало, які особи, причетні до його скоєння тощо). Такі обставини можуть бути неповними (в силу недостатньої обізнаності заявника, неочевидності вчинення кримінального правопорушення, з огляду на початкову стадію сприйняття та дослідження цих подій чи з інших причин), але в той же час достатніми для попередньої кваліфікації реєстраторами Єдиного реєстру досудових розслідувань такого діяння саме як кримінального правопорушення (кваліфікації за статтею, частиною статті Кримінального кодексу України).
Якщо ж зі змісту повідомлення про кримінальне правопорушення є очевидним, що обставини, викладені у ньому, не свідчать про те, що існує ймовірність вчинення будь-якого кримінального правопорушення, ці обставини для отримання зазначеного вище висновку не потребують перевірки засобами кримінального процесу або в силу його занадто абстрактного характеру неможливо встановити ні попередню кваліфікацію кримінального правопорушення, ні предмет, межі та напрямок досудового розслідування, яке ініціюється заявником, то такі повідомлення не мають вноситися до ЄРДР.
Такий висновок узгоджується з рішенням Верховного Суду від 16 травня 2019 року (справа № 761/20985/18, провадження № 51-8007км18), згідно з яким «...положеннями ст. 3 КПК визначено, що кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується, серед іншого, закриттям кримінального провадження. Якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин.....».
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
При цьому колегія суддів враховує Висновок Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 1 липня 2013 року щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов'язане зі здійсненням ними судочинства, відповідно до якого для забезпечення незалежності суддів, при отриманні заяви про вчинений суддею злочин, яке пов'язане зі здійсненням ним судочинства, уповноважений орган повинен внести до ЄРДР та розпочати розслідування тільки таку заяву або повідомлення, які мають ознаки кримінального правопорушення, а не будь-які інші. Такий обов'язок слідчого і прокурора визначено ч. 1 ст. 2 КК, оскільки підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України вважає, що при розгляді заяв і звернень щодо суддів про вчинення кримінального правопорушення, органам МВС України та прокуратури при вирішенні питання про наявність в діях судді ознак складу злочину згідно з Інструкцією № 1050 і внесенні їх до Єдиного реєстру досудових розслідувань слід брати до уваги і роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» «відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені».
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Зі змісту заяви ОСОБА_7 про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що він, фактично, висловлює свою незгоду з процесуальними діями і рішеннями суддів Долинського районного суду Івано-Франківської області та прокурора у кримінальному провадженні, які пов'язані з розглядом кримінального провадження відносно ОСОБА_7 , що знайшло своє підтвердження і під час апеляційного розгляду, і така незгода ґрунтується на суб'єктивній оцінці ОСОБА_7 та його ставленні до зазначених у заяві про вчинення кримінального правопорушення обставин, а також припущеннях ОСОБА_7 щодо дій суддів та прокурора у кримінальному провадженні. Будь-яких даних про те, що судові рішення у кримінальному провадженні, з якими не погоджується ОСОБА_7 , переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені, заява не містить.
Більш того, прокурором під час апеляційного розгляду зазначено про те, що ОСОБА_7 вирок суду першої інстанції був оскаржений з наведенням доводів, викладених у заяві, і судом апеляційної інстанції вирок суду щодо ОСОБА_7 залишений без змін.
З огляду на те, що заява ОСОБА_7 не містить викладення всіх обставин та ознак можливого вчинення кримінальних порушень, про які зазначено у його заяві, враховуючи, що досудове розслідування розпочинається саме на підставі фактів, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, і не може слугувати механізмом для притягнення до відповідальності посадових осіб у разі прийняття ними рішень, які не задовольняють ту чи інші особу, колегія суддів доходить висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_7 , є непереконливими.
Окрім того, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 818/15/18 зауважила, що у межах процедури за правилами п.1 ч.1 ст.303 КПК слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР, що спростовує доводи ОСОБА_7 у цій частині.
За встановлених під час апеляційного розгляду обставин, на переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів бездіяльності уповноваженої особи Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР по заяві ОСОБА_7 .
Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, у тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, а тому оскаржувана ухвала слідчого судді, яка є законною та обґрунтованою, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_7 не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 2 травня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_7 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_______________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4