Справа № 612/269/24 Головуючий суддя І інстанції Масло С. П.
Провадження № 22-ц/818/2749/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: інших видів кредиту
29 жовтня 2024 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 23 травня 2024 року, по справі № 612/269/24, за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2024 року АТ «Акцент Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 18 квітня 2017 року підписавши анкету-заяву ОСОБА_2 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» з метою укладення кредитного договору б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної анкети-заяви відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Вказував, що ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між нею та банком кредитний договір, що підтверджується підписом в анкеті-заяві.
Посилався на те, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов договору. Однак, у порушення умов договору відповідач своєчасно не сплатив банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та процентами, внаслідок чого станом на 21 лютого 2024 року має заборгованість у сумі 12542,37 грн.
Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за кредитним договором, банк просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 18.04.2017 року у розмірі 26 682,05 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 22 849,33 грн, заборгованості по процентах за користування кредитом у сумі 3 832,72 грн, а також стягнення судових витрат зі сплати судового збору у сумі 2 270,00 грн.
Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 23 травня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 18.04.2017 у розмірі 5373 грн. 03 коп.
Витрати зі сплати судового збору Акціонерного товариства «Акцент-Банк» у розмірі 1297 (одна тисяча двісті дев'яносто сім) грн. 20 коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник АТ «Акцент Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову та стягнути з відповідача судові витрати за подачу апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилився зі своїми висновками про не повну доведеність позову, оскільки між Банком та клієнтом був укладений договір шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору.
Тому, відсутність підпису Позичальника на Умовах та Правилах не свідчить про те, що він не був з ними ознайомлений, а також не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості.
Зазначає, що крім анкети-заяви, відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредитної картки, а отже сторонами погоджено всі істотні умови договору. Тобто, відповідач при укладенні Кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та штрафу.
Вказує, що у даній справі слід застосовувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.07.2018 року по справі № 202/19403/13-ц, від 18.04.2018 №705/6051/15-ц, від 14.02.2018 у справі №265/7652/15-ц.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним нормам цивільного процесуального права оскаржене рішення суду відповідає.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував, що 18 квітня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Акцент Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, отримавши платіжну картку зі встановленим кредитним лімітом зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
До кредитного договору позивачем додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг з тарифами.
Станом на 21.02.2024 заборгованість по кредиту становить 12542,37 грн., яка складається з наступного: 5373,03 грн. - заборгованість за кредитом; 5843,88 - заборгованість по відсоткам, 1325,46 грн. - штрафи.
Відмовляючи в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом та штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів про те, що відповідач, підписуючи заяву позичальника, погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та те, що між сторонами в належній формі було досягнуто згоди про встановлення відповідальності у вигляді сплати процентів
Рішення суду мотивоване тим, що неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://а-bank.com.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ "А-БАНК", тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-якій редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, тому надані позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ "Акцент-Банк", Тарифи, з огляду на мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Суд першої інстанції, застосувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, дійшов висновку про недотримання позивачем вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк, а тому Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Акцент-Банку, які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18.04.2017 року шляхом підписання заяви-анкети. Суд першої інстанції врахував, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству "Акцент-Банк" не повернуті, тому визнав обґрунтованими вимоги банку в частині заборгованості за тілом кредиту у сумі 5373,03 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Витягом з Умов та правил, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-БАНК, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, про що зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Наявність на сайті позивача зазначених Умов та Правил надання банківських послуг не підтверджує того факту, що саме з цими умовами та правилами була ознайомлена відповідач.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054ЦКУкраїни встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Виходячи з положень ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової вставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями ч. 1, 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитом та штрафи.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обґрунтовуючи свої вимоги, банк посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» «Тарифи», які розміщені на банківському сайті, які є невід'ємною частиною спірного договору.
При цьому матеріали справи не містять підтвердження, що саме ці тарифи та витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання послуг в А-Банку.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в Анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Так, до позовної заяви банком додано витяг умов та правил банку за програмою «Кредитна картка», а саме тип кредитного продукту: «Універсальна», «Універсальна GOLD», в якому міститься інформація про умови кредитування.
Однак, позивачем суду першої інстанції не надавались дані про те, яку саме кредитну картку було видано відповідачу.
Крім того, в анкеті-заяві від 18.04.2017 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсотки за користування кредитом.
Анкета-заява, підписана відповідачем, не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору.
Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви, вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст. 1048 ЦК України, позивач не заявляв і не надав відповідного розрахунку, вважаючи, що сторони узгодили сплату та розмір процентів у кредитному договорі, і така вимога не була предметом розгляду суду першої інстанції, тому посилання на можливість стягнення відсотків з підстав, встановлених актом законодавства, зокрема ст. 1048 Цивільного кодексу України, не приймається судом апеляційної інстанції в силу приписів ч. 6 ст. 367 ЦПК України.
З огляду на викладене, посилання апелянта на можливість стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в порядку ст. 1048 ЦК України є безпідставними.
Вказане узгоджується із висновком Верховного суду, викладеним у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 619/1384/21, провадження № 61-8064св23.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, повинен був стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, є безпідставними, оскільки суд визнав обґрунтованими вимоги банку в частині заборгованості за тілом кредиту у сумі 5373,03 грн та задовольнив в цій частині вимоги банку.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, розглянувши справу на підставі наданих доказів, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Акцент-Банк» про стягнення із відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом, процентах за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам.
Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції стягненню не підлягають.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.371, ст.ст. 375, 382, 384, 389 ЦПК України суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 23 травня 2024 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п. 2 ч.3ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення складений 29 жовтня 2024 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Ю.М.Мальований.
О.Ю.Тичкова.