Справа № 159/3076/22
Провадження № 1-кп/159/77/24
29 жовтня 2024 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурорки ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ковель клопотання прокурорки про продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч. 2 ст. 309 КК України,
В провадженні Ковельського міськрайонного суду Волинської області знаходиться кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550000283 від 27.03.2022 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч. 2 ст. 309 КК України.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2024 у кримінальному провадженні за № 12022030550000283 від 27.03.2022 призначено стаціонарну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні.
Ухвалою суду від 17.09.2024 продовжено ОСОБА_4 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до двох місяців, тобто до 15.11.2024 року включно.
25.10.2024 до суду надійшло клопотання прокурорки Ковельської окружної прокуратури про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
28.10.2024 до суду надійшли заперечення, захисника ОСОБА_5 , в яких він просив змінити відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю або визначити заставу який на думку захисту буде співмірним інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, зможе забезпечити виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків. Вважає, що доводи прокурора про необхідність продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не підтверджені жодними доказами. Вважає, що обраний ОСОБА_4 запобіжний захід є занадто суворим та при обранні якого судом не враховано дані щодо особи обвинуваченого: наявність позитивної характеристики та постійного місця проживання. Вказані обставини дають обґрунтовані підстави стверджувати про наявність у ОСОБА_4 міцних соціальних зв'язків. Стверджує, що ризики переховування обвинуваченого від органу досудового розслідування та суду, перешкоджання встановлення обставин в даному кримінальному провадженні є мінімізованими. Відсутність ризику впливу на свідків по провадженню підтверджується тим, що свідки обвинувачення вже допитані судом, прокурором не було надано суду доказів, що за обумовлений період ОСОБА_4 вчинив будь-які дії направлені на вплив на свідків. Прокурором не доведено ризик втечі, що не дає підстави для застосування до обвинуваченого виняткового запобіжного заходу, який в даному випадку є занадто суворим. Послався на численну практику Європейського суду з прав людини, а також на наявність міцних важелів стримування обвинуваченого. Захист вважає пропорційним тому ступеню небезпеки - ризики які є у кримінальному провадженні, а також завданням, які має досягти суд, є запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, або визначення застави. Наголошує на тому, що обвинувачений тривалий термін перебуває під вартою.
В судовому засіданні прокурорка клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримала повністю.
Захисник в судовому засіданні заперечував проти клопотання прокурора з підстав зазначених в запереченнях на клопотання, просив відмовити у клопотанні прокурорки та змінити відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю або визначити заставу
Обвинувачений просив суд відмовити у клопотанні прокурора та змінити відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю або визначити заставу.
Вислухавши думку учасників розгляду кримінального провадження, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини - рішення «Шалімов проти України» від 04.04.2010, заява №20808/02, п. 50, ECHR 2010, відповідно до якого «таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи» (див. справу «Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) /ВП/, заява № 26772/95, п. 153, ECHR 2000ІV).
Як встановлено ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При цьому, у відповідності до ч.5 ст.199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Прокурорка у своєму клопотанні, зазначила про те, що на даному етапі судового розгляду не зменшились і продовжують існувати ризики того, що обвинувачений ОСОБА_4 перебуваючи на свободі може ухилитись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду, впливати на свідків та потерпілу, з метою зміни та дачі показів останніми на його користь та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Наведені обставини, на думку прокурора свідчать про неможливість застосування інших більш м'яких запобіжних заходів для запобігання вказаним ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 процесуальних обов'язків.
При вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання його під вартою, суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого та нетяжкого злочинів, санкція одного з яких передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від семи до десяти років, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання він може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду виїхавши за межі України; незаконно впливати на свідків, потерпілу з метою зміни та надання ними показань на його користь, вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Так, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Згідно з практикою ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» та «Харченко проти України» вказано, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З урахуванням вищезазначеного, у зв'язку з тим, що не всі свідки допитані та на даний момент досліджуються письмові докази, у зв'язку з цим жоден з більш м'яких засобів ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам.
Відмовляючи у задоволенні клопотання захисника, суд враховує, що відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відзначає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, наразі не зменшилися та продовжують існувати ризики того, що обвинувачений ОСОБА_4 , перебуваючи на свободі, буде переховуватись від кримінального переслідування, незаконно впливати на свідків, які ще не допитані, а також вчинити нові кримінальні правопорушення.
Такі доводи прокурора щодо можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд, з урахуванням позиції Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», вважає небезпідставними, оскільки небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру обвинуваченого, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.
Крім того, 25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п'ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.
Водночас, відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .
Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.
Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Положення статті 5 та 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які відображені у рішеннях Європейського суду з прав людини вказують про необхідність дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинно перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено, що серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.
При цьому, судом констатовано той факт, що на даному етапі не входить в обговорення доведеності або недоведеності обвинувачення, наявності або відсутності у діях обвинуваченого складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, належності, допустимості та достатності зібраних у справі доказів, а тому доводи адвоката щодо незаконності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, суд вважає безпідставними, оскільки оцінює, у тому числі суворість можливого покарання та визнає за реальну небезпеку можливість його переховування від правосуддя (п.1 ч.1 ст.177 КПК)
Слід також зауважити, що у разі доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 309 КК України, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років, що свідчить про наявність реальних ознак суспільного інтересу та необхідність забезпечення завдань кримінального провадження, у тому числі захисту прав потерпілого (ст.2 КПК України), які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_4 щодо його незаконності подальшого тримання під вартою, спростовуються вищевикладеним та матеріалами судового провадження, а наявність ризиків, які зазначені прокурором у клопотанні ( п.п.1, 3, та 5 ч.1 ст. 177 КПК України) очевидні.
Так, рішенням ЄСПЛ «W проти Швейцарії» визначено, що хоча тяжкість покарання і не є визначальним елементом при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, разом з цим, врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинувачених та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності їх поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрювані можуть ухилятися від суду.
А відтак, вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в подальшому триманні обвинуваченого під вартою, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому до двох місяців.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя має право не визначати розмір застави щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Оскільки ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину який спричинив загибель людини, суд не визначає розмір застави.
Керуючись ст.ст. 177, 331, 372 КПК України, суд
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу - відмовити повністю.
Клопотання прокурорки задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у відношенні обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 309 КК України, у вигляді тримання під вартою до двох місяців, тобто до 27 грудня 2024 року включно.
Розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч. 2 ст. 309 КК України відкласти до надходження висновку експерта до суду.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця тримання обвинуваченого.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для осіб, які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їм копії судового рішення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення і подання апеляційної скарги на ухвалу не зупиняє її виконання.
СуддяОСОБА_1