Справа № 753/20840/23 Головуючий у 1 інстанції: Котвицький В.Л.
Провадження № 22-ц/824/15976/2024 Доповідач: Шебуєва В.А.
24 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Шебуєвої В.А.,
суддів Кафідової О.В., Оніщука М.І.,
секретар Ткаченко В.В.,
розглянувши апеляційну скаргу адвоката Голиці Тетяни Іванівни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,-
В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м.Києвідержавної адміністрації, про визначеннямісця проживання дитини. Зазначала, що з 01 вересня 2011 рокуі до 19 червня 2023 року вона з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 їх син залишився проживати з нею за адресою: АДРЕСА_1 . Вона фактично займається вихованням та утриманням сина, докладає усіх зусиль для забезпечення для нього належного рівня побутових умов, навчання, харчування, фізичного, духовного і морального розвитку. Між нею і сином існує міцний психологічний зв'язок та прив'язаність один до одного. Посилаючись на те, що вони з ОСОБА_2 не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 . Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення судом обставини, що мають значення для справи. Суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про недоведеність наявності між сторонами реального спору щодо місця проживання дитини. Відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із ОСОБА_1 не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.
В апеляційній інстанції представник ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 заявила клопотання про закриття судом апеляційної інстанції провадження по справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а клопотання представника ОСОБА_2 про закриття провадження по справі задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 01 вересня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Рішенням Дарницького районного суду м. Києві від 19 травня 2023 року шлюб між сторонами був розірваний.
Після припинення шлюбних відносин малолітній ОСОБА_3 залишився проживати разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що спір про визначення місця проживання дитини ініційований матір'ю дитини ОСОБА_1 , з якою дитина і так фактично проживає, і від якої батько зміни місця проживання дитини не вимагає. За висновком суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду між нею та відповідачем наявний спір про визначення місця проживання дитини.
Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до п.п. 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Частинами 1 та 2 ст. 161 СК України визначено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.ч. 4-6 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2024 (справа № № 465/6496/19).
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому відсутність задокументованих заперечень з боку одного із батьків щодо проживання дитини разом з іншим на момент пред'явлення позову про визначення місця проживання дитини не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору в такій справі, що не було враховано судом першої інстанції.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22, від 26 червня 2024 року в справі № 334/3710/22.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини. У відзиві на позов ОСОБА_2 зазначив, що не заперечує проти проживання їх спільного сина з ОСОБА_1 , яка є дбайливою матір'ю. Також суд не врахував того, що рішення у справах про визначення місця проживання дитини ухвалюється на майбутнє. За наявності позову одного з батьків про визначення місця проживання дитини суд має надати оцінку доказам та вирішити спір з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Як було зазначено, у відзиві на позов ОСОБА_2 визнав позов, зазначивши, що він підтримує сина матеріально, сплачуючи на його утримання аліменти та не заперечує щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю, залишаючи за собою право бачитись, спілкуватись та брати участь у вихованні сина.
По даній справі від Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації до суду надійшов висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції не надав належної оцінці відзиву ОСОБА_2 і висновку органу опіки та піклування, за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини. Помилкове судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З огляду на вищевикладені висновки по суті спору колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_2 про закриття провадження по справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1073,60 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, та 1610,40 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Також ОСОБА_1 заявлено про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 27 400 грн.
Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції правничу допомогу ОСОБА_1 надавав адвокат Адвокатського бюро «Івана Хомича» Голиця Т.І.
На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Голиця Т.І. надала копію договору про надання правничої допомоги №6126/2023 від 17 серпня 2023 року, акту приймання передачі наданої правничої допомоги від 21 червня 2024 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі, відповідно до яких вартість витрат на правничу допомогу склала 27 400 грн.
Надання правничої допомоги в суді позивачці підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, є підстави для відшкодування позивачці витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в даній справі за позовом ОСОБА_1 є визначення місця проживання дитини. Надання правничої допомогипозивачці в даній справі в суді першої інстанції не потребувало вивчення великої кількості документів та нормативно-правових актів. Відповідач у відзиві визнав позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
Враховуючи складність справи, вимоги співмірності та розумності, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Голиці Тетяни Іванівни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 .
Стягнути ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 1073,60 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, та 1610,40 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Відмовити у задоволенні клопотання адвоката Хоменко Ірини Петрівни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 , про закриття провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач Шебуєва В.А.
Судді Кафідова О.В.
Оніщук М.І.