Головуючий у суді першої інстанції: Таран Н.Г.
Єдиний унікальний номер справи № 754/3921/24
Апеляційне провадження № 33/824/3858/2024
21 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Мережко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року, щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Не погоджуючись з постановою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, неправильно дійшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вказує, що його вина у вчиненні правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами. Стверджує, що працівники поліції порушили його право на правову допомогу. Зазначає, що наявний у матеріалах справи відеозапис не є належним доказом.
В судове засідання, 02 вересня 2024 року, 21 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 не з'явився, про розгляд справи належно повідомлений. Про причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не заявив.
Разом з цим, до Київського апеляційного суду, 21 жовтня 2024 року, надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення розгляду справи до звільнення апелянта з військової служби.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за № 3543-XII та Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 за № 1932-XII поняття особливого періоду - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України із 05 год 30 хв 24.02.2022 введено воєнний стан. Цей Указ затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2402ІХ.
Окрім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію. Цей Указ затверджений Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної ухвали) (далі - Положення). Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Результат аналізу пункту 12 Положення дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Згідно з ч. 1 ст. 335 КПК України у разі якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
До свого клопотання ОСОБА_1 не додав жодних доказів, які б підтверджували факт перебування апелянта на військовій службі за мобілізацією.
За таких підстав, апеляційний суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як видно із матеріалів справи, 09 березня 2024 року приблизно о 17 годині 48 хвилин в м. Києві по вул. Братиславська, 26, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Toyota Scion» д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродна блідість обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України.
Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні по справі «O'Halloran and Francis v. The United Kingdom»[GC] no. 15809/02 і 25624/02ECHR 29 червня 2007 року, постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу на швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу на швидкість реакції, або в разі незгоди з його результатами, огляд проводиться в закладі охорони здоров'я.
Аналогічні положення щодо огляду громадян на стан сп'яніння містить Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, судам слід ураховувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року суд зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Суд зазначив, що будь-яка особа, яка отримала посвідчення водія на право керування транспортним засобом, зобов'язана знати правила дорожнього руху України.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Вина ОСОБА_1 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 462935 від 09 березня 2024 року; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09 березня 2024 року; розпискою ОСОБА_2 від 09 березня 2024 року в якій остання зобов'язалась не передавати керування транспортним засобом громадянину ОСОБА_1 протягом 24 годин; відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції.
Вказані диски з відеозаписами досліджено апеляційним судом, з яких вбачається, що ОСОБА_1 на вимогу працівників патрульної поліції пройти огляд у лікаря-нарколога в медичному закладі - відмовився.
За таких обставин, суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що відеозапис з нагрудної камери поліцейського не є належним доказом.
Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП.
Безпідставними є і твердження апелянта щодо недоведеності факту перебування у стані сп'яніння, оскільки ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності саме за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому порядку, що є самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, та не потребує доведення факту перебування у стані сп'яніння.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вбачається, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідність брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини (Проніна проти України, № 63566/00, Параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Апеляційний суд дійшов висновку, що визнаючи ОСОБА_1 винним, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, які походять з офіційних джерел та надав ним належну правову оцінку.
Таким чином, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції ОСОБА_1 не надано, не містять їх і матеріали справи.
За таких обставин суд доходить висновку, що постанова Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення є обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні. А відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду М.В. Мережко