21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 202/14131/23
провадження № 61-13677ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам'янської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
У 2023 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з ним за місцем його проживання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 листопада 2004 року укладений шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . За час шлюбу у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З відповідачкою сімейне життя не склалося, вже тривалий час вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Після фактичного припинення стосунків відповідачка виїхала за межі України, де проживає вже тривалий час та не має наміру повертатись до України. Син ОСОБА_6 залишився проживати з ним і повністю перебуває на його утриманні, позивач займається його вихованням, навчанням, розвитком. З матір?ю дитина спілкується вкрай рідко і, зазвичай, тільки в телефонному режимі. Час від часу у них із відповідачкою виникають непорозуміння щодо того, з ким повинен залишитись проживати син. Відповідачка у телефонних розмовах повідомляє, що має намір виїхати із сином за межі України, однак він категорично відмовляється і каже, що хоче залишитись проживати лише з батьком. Задля забезпечення якнайкращих інтересів дитини позивач змушений звернутися до суду із позовною заявою про визначення місця проживання дитини з ним в судовому порядку.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 . Мати дитини - ОСОБА_5 проживає окремо як на день подання позову, так і на день розгляду справи судом. Щодо місця проживання дитини разом із батьком ОСОБА_2 не заперечує, не ставила питання про визначення місця проживання дитини разом із нею.
Зі змісту висновку органу опіки та піклування Кам'янської міської ради Дніпропетровської області від 17 січня 2024 року, спір між громадянкою ОСОБА_7 та ОСОБА_1 відсутній, та дитина мешкає разом із батьком без будь-яких перешкод зі сторони матері, в зв'язку з чим орган опіки та піклування вважав за недоцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .
Фактично спір щодо місця проживання дитини у цій справі був ініційований батьком малолітньої дитини, з яким дитина і так фактично проживає. При цьому, мати дитини не вимагала і не вимагає зміни місця проживання сина ОСОБА_3 , у визначеному Законом порядку із самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної цивільної справи про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю не зверталась, жодних належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із нею відповідач суду не надала, натомість надіслала на адресу суду заяву, в якій вказала, що фактично визнає заявлену вимогу позивача про визначення місця проживання їх сина разом із батьком.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді. З матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідач досягли згоди щодо проживання дитини з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком, мати не має перешкод у спілкуванні з сином. За відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , так як останній не довів, що між сторонами у справі існує спір щодо визначення місця проживання дитини, яка проживає разом із батьком. ОСОБА_2 , мати дитини, не заперечує проти проживання малолітнього сина разом із батьком. Тобто, між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо місця проживання дитини. Крім того, Кам'янська міська рада Дніпропетровської областіяк орган опіки та піклування у своєму висновку від 17 січня 2024 року вважала за недоцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1 , оскільки відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини.
14 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана засобами поштового зв'язку 12 жовтня 2024 року.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц; від 26 травня 2022 року у справі № 554/11459/20; від 11 березня 2021 року у справі № 710/1598/19; від 22 грудня 2021 року у справі № 204/8432/19; від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17; від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що справа зачіпає інтереси дитини. Судами необґрунтовано блокується можливість визначити місце проживання дитини разом з батьком, хоча сама дитина чітко висловила своє бажання проживати разом з батьком і небажання жити з матір'ю за кордоном. Виховання дитини і взаємодія з державними установами з різних питань, пов'язаних з життям дитини, без рішення суду неможливе. Між позивачем та відповідачкою відсутня домовленість щодо визначення місця проживання дитини, а виникла ситуація з відмовою у позові і затвердженні мирової угоди породили нові конфлікти, які вкрай негативно відображаються на дитині, яка через конфлікти між батьками та невизначеність з місцем проживання перебуває у перманентному стресі.
Крім того, висновок органу опіки та піклування суперечить інтересам дитини, не відповідає фактичним обставинам справи, тому що при його винесенні не враховано ні права дитини, ні її думка, в зв'язку з чим є об'єктивна необхідність у застосуванні частини шостої статті 19 СК України, яка надає суду право не погодитись з даним висновком.
Визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме забезпеченню найкращих інтересів дитини.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що з 27 листопада 2004 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року розірвано.
Сторони мають двох дітей - доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сторонами не заперечується, що на час розірвання шлюбу ОСОБА_1 виховує молодшого сина ОСОБА_8 , який залишився проживати разом з ним.
Актом від 21 серпня 2023 року № 61/7/2, затвердженим посадовою особою відділу з питань діяльності ОСН та ОСББ Кам'янської міської ради, підтверджується факт проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , з листопада 2021 року по день складання акта.
Мати дитини - ОСОБА_5 проживає окремо як на день подання позову, так і на день розгляду справи судом.
Щодо місця проживання дитини разом із батьком ОСОБА_2 не заперечувала, не ставила питання про визначення місця проживання дитини разом із нею.
Кам'янською міської радою Дніпропетровської області 17 січня 2024 року був наданий висновок щодо недоцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_9 разом із батьком ОСОБА_1 , оскільки спір між громадянкою ОСОБА_7 та ОСОБА_1 відсутній, та малолітній ОСОБА_6 мешкає разом із батьком без будь-яких перешкод зі сторони матері.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п'ята статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) вказано, що:
«судами встановлено, що за час перебування у шлюбі ОСОБА 1 та ОСОБА 2 народилася дочка - ОСОБА 3, ІНФОРМАЦІЯ 1. ОСОБА 1 добровільно змінила місце свого проживання, малолітня ОСОБА 3 ІНФОРМАЦІЯ 1, проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом з ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Крім того, судами враховано, що згідно з висновком виконавчого комітету Вінницької міської ради як органу опіки та піклування від 28 вересня 2023 року № 01/00/011/58519 орган опіки та піклування вважав за недоцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком - ОСОБА_1. Верховний Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.
З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. Тому в цій частині доводи касаційної скарги безпідставні».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Суди встановили, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу сторін постійно проживає разом із батьком, який належним чином виконує свої батьківські обов'язки. Цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина проживала і продовжує проживати, мати дитини проживає окремо, щодо місця проживання дитини разом із батьком не заперечувала,не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з сином. Згідно з висновком органу опіки та піклування Кам'янської міської ради Дніпропетровської області від 17 січня 2024 року, спір між громадянкою ОСОБА_7 та ОСОБА_1 відсутній, та дитина мешкає разом із батьком без будь-яких перешкод зі сторони матері, в зв'язку з чим орган опіки та піклування вважав за недоцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову батька дитини про визначення місця проживання дитини з ним, оскільки ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Колегія суддів відхиляє посилання позивача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц; від 26 травня 2022 року у справі № 554/11459/20; від 11 березня 2021 року у справі № 710/1598/19; від 22 грудня 2021 року у справі № 204/8432/19; від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17; від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17, які ухвалені за інших фактичних обставин справи.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024року у справі № 202/14131/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко