24 жовтня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/5118/23
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", м. Київ
до фізичної особи-підприємця Орфанеску Максима Васильовича, Чернівецька обл.
про стягнення заборгованості в сумі 161931,48 грн
представники сторін - не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Орфанеску Максима Васильовича про стягнення заборгованості за договором №181631-КС-005 про надання кредиту від 07.05.2021 в сумі 161931,48 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2023 справу №926/5118/23 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 29.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Рішенням суду від 20.02.2024 позов задоволено, стягнуто з фізичної особи-підприємця Орфанеску Максима Васильовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" заборгованість в розмірі 161931,48 грн., (з яких 64445,28 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 97486,20 грн - сума прострочених платежів по процентах) та 2147,20 грн судового збору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 апеляційну скаргу Орфанеску Максима Васильовича б/н від 11.03.2024 (вх. суду від 15.03.2024 №01-05/778/24) залишено без задоволення, рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.02.2024 у справі № 926/5118/23 залишено без змін.
02.09.2024 для виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.02.2024 видано відповідний наказ.
15.10.2024 до суду від відповідача надійшла заява про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення.
Ухвалою від 16.10.2024 призначено розгляд заяви відповідача про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення від 08.10.2024 в судовому засіданні на 24.10.2024.
У судове засідання 24.10.2024 представники сторін не з'явилися.
Суд зазначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 16.10.2024 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 16.10.2024 доставлена до електронного кабінету позивача.
Довідка про доставку документа в електронному вигляді до "Електронного кабінету" є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).
Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Згідно наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600973272036 відповідач копію ухвали суду від 16.10.2024 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання отримав 18.10.2024.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, суд вважає за можливе розглянути заяву від 08.10.2024 за відсутності представників сторін.
Розглянувши заяву відповідача про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення від 08.10.2024, суд зазначає наступне.
Відповідач стверджує, що у зв'язку з складною життєвою ситуацією, скрутним фінансовим станом, війною в Україні, через яку його підприємницька діяльність зазнала значних втрат, негайне виконання рішення суду залишить його без засобів для існування.
Як наслідок, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду від 20.02.2024 на 3 місяці та розстрочити виконання рішення суду від 20.02.2024 на 12 місяців.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Як передбачено ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду від 20.02.2024 позов задоволено, стягнуто з фізичної особи-підприємця Орфанеску Максима Васильовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" заборгованість в розмірі 161931,48 грн., (з яких 64445,28 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 97486,20 грн - сума прострочених платежів по процентах) та 2147,20 грн судового збору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 апеляційну скаргу Орфанеску Максима Васильовича б/н від 11.03.2024 (вх. суду від 15.03.2024 №01-05/778/24) залишено без задоволення, рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.02.2024 у справі № 926/5118/23 залишено без змін.
02.09.2024 для виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.02.2024 видано відповідний наказ.
Відповідно до ст. 160 Господарського процесуального кодексу України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
Згідно ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Суд зазначає, що відстрочення виконання рішення - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.
Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. При цьому розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого строку не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинно базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Отже, відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об'єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 ст. 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02).
При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21).
Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, та докази подані кожною із сторін, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п. 4.12 постанові КГС ВС від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).
Пунктом 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України роз'яснено, що підставою для розстрочки чи відстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК (яка кореспондується із статтею 331 ГПК України, в редакції що діє з 15.12.2017 р.), ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 у справі №1-7/2013, підставою для застосування розстрочки виконання судового рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. До таких обставин належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо. Розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін.
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
При цьому при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаних заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (роз'яснення в ч. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 р. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження).
Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" від 28.07.99).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, встановлення та підтвердження факту наявності обставин, на які посилається заявник, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у момент звернення рішення до виконання.
Відповідач зазначає, що у зв'язку з складною життєвою ситуацією, скрутним фінансовим станом, війною в Україні, через яку підприємницька діяльність зазнала значних втрат, негайне виконання рішення суду залишить його без засобів для існування.
Суд зазначає, що обставини щодо скрутного фінансового становища, з урахуванням положень ст. 331 ГПК України, не являються виключними обставинами, з якими закон пов'язує можливість розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, адже наявність таких обставин прямо залежить від власної діяльності самого відповідача.
Так, недостатність чи відсутність коштів не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких має бути надано розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, а тому посилання заявника на скрутне фінансове становище без надання відповідних доказів не є достатньою підставою для розстрочення або відстрочення виконання рішення суду.
Відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували скрутний фінансовий стан боржника та обставини що істотно ускладнюють виконання ним вищезазначеного рішення суду або роблять його виконання неможливим.
Разом з тим, суд критично відноситься до посилань відповідача щодо введення в Україні воєнного стану як на підставу для відстрочення та розстрочення виконання рішення, так як вказані обставини не можуть бути безумовною підставою для розстрочення та відстрочення виконання судового рішення.
Крім того, обставини впливу воєнного стану на спроможність виконання договірних зобов'язань мають доводитися відповідачем щодо конкретних правовідносин. Натомість у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вплив будь-яких форс-мажорних обставин на можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань. Отже, посилання на військову агресію без надання належних та допустимих доказів безпосереднього впливу зазначених обставин на можливість виконання судового рішення також не є підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення.
З огляду на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, з врахуванням відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів винятковості обставин, з якими закон пов'язує можливість відстрочення та розстрочення виконання судового рішення, а також враховуючи інтереси позивача та ступінь вини відповідача у виникненні спору, суд не вбачає правових підстав для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду, а тому відмовляє у задоволенні заяви відповідача про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення від 08.10.2024.
Керуючись ст. 14, 74, 76, 120, 160, 202, 242, 326, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви відповідача про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення від 08.10.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу підписано 28.10.2024.
Суддя С.О.Миронюк