Справа № 532/546/24 Номер провадження 22-ц/814/2986/24Головуючий у 1-й інстанції Назарьова Л. В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
22 жовтня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Пилипчук Л.І.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 травня 2024 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів за минулий час,-
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів за минулий час.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 жовтня 2006 року між сторонами був зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 квітня 2022 року.
В період перебування у зареєстрованому шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачем та перебуває на його утриманні.
Вказав, що питання про стягнення аліментів при розірванні шлюбу не вирішувалося, оскільки між сторонами в усному порядку було домовлено відкрито рахунок у банківській установі на ім'я їхнього сина на який ОСОБА_2 мала надсилати кошти на утримання дитини.
На даний рахунок відповідачем 05.08.2022, 06.09.2022 та 22.09.2022 було зараховано по1000 грн.
Після 22.09.2022 відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, його вихованням не займається, тим самим не виконує свого батьківського обов'язку щодо утримання дитини.
Враховуючи викладене просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частки із усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути аліменти за минулий період, починаючи з 23.09.2022 року.
Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів за минулий час задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 14 березня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки між сторонами не досягнуто добровільної згоди щодо порядку та способу утримання дитини в досудовому порядку, ОСОБА_2 матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та неможливість їх одержання у зв'язку з ухиленням ОСОБА_2 від їх сплати.
Не погодившись із вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив рішення місцевого суду у даній частині скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги в якості належного доказу його пояснення про домовленість між позивачем та відповідачем про добровільну сплату аліментів на утримання дитини, яку ОСОБА_2 мала надсилати на банківський рахунок.
Вказав, що випискою з банківського рахунку підтверджено, що з 23.09.2022 відповідач припинила надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, що свідчить про її ухилення від сплати аліментів.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні аліментів за минулий час, тому в іншій частині рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 травня 2024 року в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення в оскаржуваній частині повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 жовтня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 квітня 2022 року (а.с. 11-12).
ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 7).
Неповнолітній син сторін зареєстрований та проживає разом з батьком, що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади, довідкою, виданою виконкомом Кобеляцької міської ради від 20.02.2024, актом обстеження умов проживання (а.с. 10, 17, 19-20).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення аліментів за минулий період, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів того, що він вживав заходи щодо одержання аліментів з відповідача, та не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останньої від їх сплати, а тому правові підстави для задоволення позову про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:
- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;
- неможливість одержання аліментів у зв'язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.
Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.
Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18.
Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.
За загальним правилом, визначеним СК України та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Колегія суддів зауважує, що обов'язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов'язку по утриманню дітей після отримання відповідного звернення. Тобто, позивач має не лише підтвердити факт надіслання офіційного звернення про необхідність виконати обов'язок по утриманню дітей, а й факт отримання або відмову в отриманні такого звернення, що підтверджуватиме ухилення особи від виконання обов'язку.
Відповідно до частини 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що він звертався до відповідача з вимогою щодо одержання аліментів з відповідача, а остання ухилялася від їх сплати та виконання свого обов'язку з утримання дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення аліментів за минулий час.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв як доказ пояснення позивача про домовленість між сторонами щодо добровільної сплати аліментів не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Таким чином, пояснення позивача не відносяться до засобів доказування.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 109 СК України договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Проте, позивачем не надано до суду нотаріально посвідченного договору укладеного між сторонами щодо розміру аліментів та порядку їх оплати.
Таким чином, доводи позивача щодо наявності між сторонами домовленостей щодо сплати аліментів на утримання дитини не підтверджені належними та допустимим доказами.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду апеляційна скарга не містить.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: Г. Л. Карпушин
Л. І. Пилипчук