Житомирський апеляційний суд
Справа №278/2/24 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.
Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С.
24 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) в м. Житомирі цивільну справу № 278/2/24 за позовом ТОВ «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі
У січні 2024 року ТОВ "Росвен Інвест Україна" звернулося до суду із названим позовом та просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором № 2272044 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.08.2021 року у розмірі 38 376,00 грн та судові витрати.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 21.08.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2272044 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.1.2 договору Товариство надає клієнту грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» свої зобов'язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти. Відповідач виконувала взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. 15.07.2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ "Росвен Інвест Україна" було укладено договір факторингу №2-15072022, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу. Заборгованість за договором№ 2272044 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.08.2021 року становить в загальному розмірі 38376, 00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11700, 00 грн та суми заборгованості за відсотками 26676, 00 грн., яка в добровільному порядку не сплачена.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 та користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2272044 від 21.08.2021 в розмірі 14718, 60 грн, з яких 11700, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 3018, 60 грн - сума заборгованості за відсотками.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» судовий збір в сумі 1029, 31 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості, оскільки у матеріалах справи відсутній будь-який доказовий документ про отримання грошових коштів відповідачем. Також кредитний договір № 2272044 не підписано кредитодавцем - ТОВ «Лінеура Україна». Щодо наданої позивачем копії листа ТОВ «Лінеура Україна» від 15.07.2022 № 2272044-01 про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладення договору від 21.08.2021 № 2272044 звертала увагу суду на те, що у даному листі описується процедура укладення Кредитного договору та перерахування коштів у позику. Однак позивачем не надано жодного доказу, що первісний кредитор або Відповідач здійснили дії, перелічені в пунктах 1-19 вказаного Листа. Отже, твердження позивача, що кредитний договір від 21.08.2021 № 2272044 був укладений та є чинним, не відповідає дійсності. Дані паперові копії електронних та письмових доказів є сумнівними та мають бути виключені із числа доказів. Крім того, ТОВ «Росвен Інвест Україна» не надало жодних доказів ідентифікації ОСОБА_1 у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Лінеура Україна» при вході в особистий кабінет, отримання одноразового ідентифікатора та його використання для підписання оспорюваного кредитного правочину. Враховуючи викладене, немає підстав стверджувати, що картка за номером НОМЕР_1 була емітована на ім?я ОСОБА_1 . Отже, в рішенні суд дійшов хибного висновку, що позивачем надано докази отримання коштів в кредит за Договором від 21.08.2021 № 2272044. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази відступлення права вимоги за договором факторингу №2-15072022.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (ч.1 ст.368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 21.08.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем за допомогою веб сайту https://credit7.ua/, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Лінеура Україна», було укладено договір про надання коштів у позику №2272044 шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача М598 (а.с. 5-11).
Хронологія дій сторін під час оформлення договору викладена у листі про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладення такого договору (а.с. 15).
За умовами договору позики ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язався надати відповідачу позику в сумі 11700, 00 грн, строк кредитування 30 календарних днів, а відповідач зобов'язалася повернути позику та сплатити відсотки у розмірі 0,86 % за кожен день користування кредитом (знижена процентна ставка), 1,90 % (стандартна процентна ставка).
ТОВ «Лінеура Україна» виконав обов'язок та надав відповідачу позику, шляхом перерахування коштів на її платіжну картку № НОМЕР_1 .
21.08.2021 відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 13-14).
15.07.2022 між ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) та ТОВ «Росвен Інвест Україна» (новий кредитор) укладено договір факторингу №2-15072022 відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу (а.с. 20-21).
Відповідно до платіжного доручення №8664 від 18.07.2022, позивач сплатив ТОВ «Лінеура Україна» кошти на оплату фінансування відповідно до умов договору Факторингу. Відповідно до договору факторингу №2-15072022 від 15.07.2022 та додатку №1 (Реєстру боржників), витягу з такого реєстру (зворот а.с. 22 - а.с. 23-24) до нього позивач набув право грошової вимоги до відповідача за договором №2272044 в сумі 38376, 00 грн, з яких: 11700, 00 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 26676, 00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем станом на 15.07.2022 заборгованість за договором №2272044 від 21.08.2021 становить 38376, 00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11700, 00 грн та суми заборгованості за відсотками 26676, 00 грн та нарахована за період з 21.08.2021 по 18.01.2022 (а.с. 16-19).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, вказав, що Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів про те, що відповідачем у відповідності до п. 4 договору №2272044 було здійснено будь-які дії з метою продовження строку користування кредитом. Позивач, нараховуючи відсотки, не врахував строк дії договору 30 днів, а саме до 21.09.2021, розмір процентної ставки визначений умовами договору 0, 86 в день, за таких обставин до стягнення підлягає заборгованість за несплаченими відсотками в розмірі (11700, 00 грн. х 0,86 % в день х 30 днів) - 3018, 60 грн. Відповідачем в належний спосіб не спростовано факт невиконання обов"язків ТОВ «Лінеура Україна» шляхом перерахування коштів на її платіжну картку № НОМЕР_1 . Враховуючи, що відповідачем в належний спосіб умови кредитного договору не виконані, позивачем доведено факт наявності заборгованості відповідача за таким договором, проте суд вважає, що при нарахуванні розміру заборгованості щодо відсотків за користування коштами, позивачем допущено надмірне нарахування без врахування строку дії договору, тому позов підлягає до часткового задоволення. Таким чином до стягнення підлягає заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2272044 від 21.08.2021 в розмірі 14718, 60 грн, з яких 11700, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 3018, 60 грн - сума заборгованості за відсотками.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Із матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №2272044 від 21.08.2021 року підписаний електронним підписом позичальника ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора Е993, що був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , про що свідчить п. 11 кредитного договору, в якому зазначені анкетні дані відповідача, відомості щодо її місця проживання, номер телефону, електронний підпис М598 (а.с. 5-9).
Також електронним підписом ОСОБА_1 було підписано Додаток № 1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2272044 від 21.08.2021, в якому визначено Графік платежів та з якого вбачається, що сума кредиту за розрахунковий період становить 11 700 грн, проценти за користування кредитом становлять 3 001,05 грн (а.с. 12) та паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено тип кредиту, сума ліміту, строк кредитування та відсоткова ставка, а також вказана орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом ( у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) яка становить 14 701,05 грн.
Установлено, що договір позики між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використала для підтвердження підписання договору позики.
Крім того, у процесі реєстрації в ІТС ТОВ «Лінеура Україна» відповідач зареєструвала банківську платіжну карту № НОМЕР_1 для перерахування коштів та здійснення погашення кредитної заборгованості.
Зазначене підтверджується листом директора ТОВ «Лінеура Україна» від 15.07.2022 року про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладання договору №2272044 від 21.08.2021 (а.с. 15).
Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір позики не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір та відповідач отримала кошти у розмірі 11 700 грн, які були перераховані на рахунок, вказаний у договорі № НОМЕР_1 .
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту з ОСОБА_1 .
Апеляційний суд бере до уваги строки кредитування і розміри відсотків, визначені у кредитному договорі.
Пунктом 2.1. визначено, що кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.
Згідно з п. 3.1 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації/автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Відповідно до п. 4.2.1 договору якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п. 4.1.1-4.1.6 договору, за цим договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту.
Отже, умови нарахування процентів сторони визначили у договорі та ці умови є зрозумілими, недійсним договір№2272044 від 21.08.2021 не визнавався.
Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів про те, що відповідачем у відповідності до п. 4 договору №2272044 було здійснено будь-які дії з метою продовження строку користування кредитом. Тому з урахуванням строку дії договору 30 днів, відсотки могли нараховуватися до 21.09.2021, розмір процентної ставки визначений умовами договору 0, 86 в день, за таких обставин до стягнення підлягає заборгованість за несплаченими відсотками в розмірі (11700, 00 грн. х 0,86 % в день х 30 днів) - 3018, 60 грн.
Таким чином, нараховані відсотки погоджені сторонами договору, а тому підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження укладення кредитного договору, не заслуговують на увагу, як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки за нормами Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року (справа№732/670/19), від 12 січня 2021 року (справа №524/5556/19), від 31 серпня 2022 року (справа №280/4456/20), від 09 лютого 2023 року (справа №640/7029/19)).
Вищевказане спростовує доводи апеляційної скарги, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» не було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2272044 від 21.08.2021
Доводи скаржника, що суд не вказав в рішенні, який доказ підтверджує перерахування відповідачу коштів по кредитному договору є необгрунтованими, оскільки відповідачем не надано до суду доказів на спростування даних обставин, а саме банківську виписку по рахунку № НОМЕР_1 , або довідку з банку про неналежність ОСОБА_1 рахунку, на який відбувалось зарахування коштів та неналежність їй вказаних в договорі кредиту номерів телефону НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
Всупереч умов укладеного кредитного договору, зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, а також виконання інших зобов'язань в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договорами, відповідачем ОСОБА_1 належним чином не виконувалися, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість.
Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними договорами і взяті на себе зобов'язання останній не виконав, у передбачені в договорі строки грошові кошти (позики та кредиту) та нараховані відсотки не повернула, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що сторони погодили строк кредитування, розмір відсотків та порядок їх сплати. Також договір містить інформацію про реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильного нарахування відсотків позивачем колегія суду не бере до уваги, оскільки вони прямо передбачені договором, погоджені сторонами та розмір їх нарахування підтверджується розрахунком заборгованості.
Крім того посилання скаржника, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено перехід право вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Росвен Інвест Україна» спростовуються наявними у справі доказами. Укладений останніми договір факторингу не є ні нікчемним, ні недійсним, а тому він підлягає виконанню всіма учасниками правовідносин, що ними породжено.
Інші доводи апеляційної скарги судом відкидаються як такі, що суперечать встановленим та описаним вище обставинам справи і визначеним відповідно до них правовідносинам.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то у колегії суддів з урахуванням положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді