Справа № 127/26782/22
Провадження №11-кп/801/1047/2024
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
22 жовтня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження № 22022020000000197 від 02.11.2022 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18.07.2024, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Катангар Читинської області Російська Федерація, громадянина Російської Федерації, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, робоча адреса: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, і призначено покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому на праві власності майна.
Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з дня затримання ОСОБА_8 на виконання вироку.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_8 в порядку частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, залишено без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
Роз'яснено, що згідно з положеннями частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, після затримання оголошеної у міжнародний розшук особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.
За оскаржуваним вироком, 24.10.1945 набрав чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить визначення агресії. Установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.081975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, яка вступила в дію 26.01.1910 та 07.03.1955 визнана СРСР, правонаступником якого є РФ, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24.08.1991 Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалила Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошена незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2, 3 зазначеного Договору, РФ зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований РФ 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: АР Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, АР Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АДРЕСА_2 .
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АДРЕСА_2 , а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та російської федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил РФ (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АДРЕСА_2 та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_9 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
З грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайнє націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України ( АДРЕСА_2 та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту РФ (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв'язання агресивної війни на території АДРЕСА_2 , а саме:
- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об'єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які передбачалися ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;
- організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами РФ, діючими під виглядом місцевих жителів АДРЕСА_2 , та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі - ЗСУ) та Державної прикордонної служби України (далі - ДПСУ) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення для України;
- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.
Починаючи з 20.02.2014 для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АДРЕСА_2 , усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, статей 2, 3 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, а також всупереч вимогам частини четвертої статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
У подальшому, військовослужбовці ЧФ РФ у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АДРЕСА_2 .
Зокрема, 27.02.2014 близько 04.30 год понад 100 озброєних військовослужбовців НОМЕР_1 окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС РФ проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АДРЕСА_2 , проспект Кірова, 13 та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АДРЕСА_2 захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень.
Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АДРЕСА_2 , представники командування ЗС РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.
Одночасно з блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗСУ, дислокованих на території АДРЕСА_2 , пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗСУ, дислокованих в АР Крим ім. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС РФ на бортах.
Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗСУ і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АДРЕСА_2 .
Крім того, з 27.02.2014 військовослужбовцями ЧФ РФ, у взаємодії з представниками інших підрозділів ЗС РФ, військових козацьких товариств РФ, на виконання розробленого злочинного плану розпочаті заходи з блокування та захоплення військових частин ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Окрім цього, з метою контролю за використанням зброї та перешкоджанням виконання службових обов'язків щодо здійснення охорони державного кордону України, невеликими групами військовослужбовців зі складу невстановлених підрозділів спеціального призначення ЗС РФ у кількості до 100 осіб у спеціальному екіпіруванні, озброєних автоматами, штурмовими гвинтівками, снайперськими гвинтівками та шумовими гранатами, здійснено напади та захоплення органів управління ДПСУ на території АР Крим і м. Севастополя усіх рівнів - від регіонального управління до підрозділів охорони кордону.
Крім того, у період з 27.02.2014 до 18.03.2014 військовослужбовці ЗС РФ спільно з іншими особами, у тому числі з числа військових козацьких товариств РФ, вчинили захоплення і блокування будівель правоохоронних органів, органів державної влади, підприємств, установ та організацій для взяття під свій контроль місцевих засобів телерадіомовлення і комунікації та забезпечення виконання іншими співучасниками ведення агресивної війни згідно з відведеними їм ролями в реалізації спільного умислу, спрямованого на окупацію та подальшу анексію території АР Крим та м. Севастополя.
Отже, з 20.02.2014 представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АДРЕСА_2 , проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗСУ та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16.03.2014 незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до РФ з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб'єкта федерації.
06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму».
Вищевказаною постановою Верховна Рада АР Крим постановила увійти до складу РФ як суб'єкт РФ та провести 16.03.2014 загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь), на який винести альтернативні запитання: «1) Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта РФ?»; «2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?». При цьому, на голосування не виносилося питання про проголошення незалежності АР Крим та м. Севастополя.
Цією ж постановою Верховної Ради АР Крим також затверджено текст бюлетеня для голосування на загальнокримському референдумі 16.03.2014 і Тимчасове положення про загальнокримський референдум, утворено Комісію АР Крим із проведення загальнокримського референдуму.
Водночас, Указом виконувача обов'язків Президента України від 07.03.2014 № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14.03.2014 № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.
Верховна Рада АР Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11.03.2014 № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність АР Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради АР Крим та Севастопольської міської ради.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2014 № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв'язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині другої статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.
У своєму рішенні Конституційний Суд України, зокрема, наголосив, що право на самовизначення на території АР Крим та в місті Севастополі було реалізовано їх жителями як невід'ємною частиною всього Українського народу під час всенародного голосування на всеукраїнському референдумі 01.12.1991. Ураховуючи результати цього референдуму, Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, 28.06.1996 прийняла Конституцію України, в якій проголосила Україну суверенною і незалежною державою (стаття 1) та закріпила принцип її територіальної цілісності (стаття 2).
Конституційним Судом України у цьому ж рішенні зазначено, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.
16.03.2014 на окупованих РФ територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та ЗС РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.
Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17.03.2014 нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до РФ з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб'єкта РФ зі статусом республіки.
Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.
Незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму 16.03.2014, нелегітимність існуючих органів влади АР Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов'язанням РФ стосовно України, 17.03.2014 видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим».
Цього ж дня Президент РФ видав розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між російською федерацією та Республікою Крим про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
18.03.2014 в м. Москва РФ, Президентом РФ ОСОБА_10 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_13 підписано «Договір між РФ та Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб'єктів» (далі - «Договір»).
Наступним етапом щодо реалізації злочинного плану представників влади та ЗС РФ було надання незаконному «Договору» видимості юридичної сили, зокрема, шляхом визнання уявної міжнародної правосуб'єктності адміністративно-територіальних одиниць України - АР Крим та м. Севастополя.
Відповідно до статті 8 Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття до РФ та утворення в її складі нового суб'єкта РФ», єдиною умовою внесення до ОСОБА_14 на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його Конституційним Судом РФ таким, що відповідає Конституції РФ.
У подальшому, ввечері 18.03.2014 (більш точного часу не встановлено) до Конституційного суду РФ надійшов запит Президента РФ про перевірку відповідності Конституції РФ тимчасово застосовуваного вищевказаного «Договору» про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ (далі - Запит).
Постановою Конституційного Суду РФ від 19.03.2014 № 6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між РФ та Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб'єктів», безпідставно визнано незаконний «Договір» таким, що відповідає Конституції РФ.
20.03.2014 Державна дума Федеральних зборів РФ прийняла Федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між РФ і Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб'єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб'єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».
21.03.2014 Рада Федерації Федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб'єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».
У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані Президентом РФ та набрали чинності.
Таким чином представниками влади РФ здійснена окупація частини території України - АДРЕСА_2 та спроба легітимізувати указані дії.
В тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополі під виглядом органів державної влади створені окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління указаними територіями на місцевому рівні.
Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
Вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
Під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ 07.04.2014 на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
Указані терористичні організації мають: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв'язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.
На учасників політичного блоку відповідно до плану спільних злочинних дій покладаються такі обов'язки:
- створення так званих органів державної влади «ДНР» та «ЛНР» та організація їх діяльності;
- видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «ДНР» та «ЛНР»;
- організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних утворень «ДНР» та «ЛНР»;
- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
- організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичних організацій та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також розподіл такої допомоги;
- налагодження взаємодії між терористичними організаціями «ДНР» та «ЛНР» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та ЗСУ;
- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «ДНР» та «ЛНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за допомогою таких ЗМІ закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку «ДНР» та «ЛНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;
- забезпечення учасників «ДНР» та «ЛНР» транспортом, символікою, агітаційними та іншими необхідними матеріалами.
На учасників силового блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладались такі обов'язки:
- систематична організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями ЗСУ;
- організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників «ДНР» та «ЛНР», озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями, з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та ЗСУ;
- створення не передбачених законом збройних формувань та участь у їх діяльності;
- вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та «ЛНР» та керівництво їхніми діями;
- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Донецької та Луганської областей;
- скоєння терористичних актів та диверсій на території України;
- захоплення зброї чи заволодіння у інший спосіб боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у проведенні антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності;
- викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;
- силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних державних утворень «ДНР» та «ЛНР», а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;
- вчинення дій, спрямованих на унеможливлення проведення 25.05.2014 позачергових виборів Президента України на території Донецької та Луганської областей;
- організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації;
- охорона полонених військовослужбовців ЗСУ, інших військових формувань та цивільного населення, незаконно утримуваних учасниками терористичних організацій.
На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Враховуючи викладене, «ДНР» і «ЛНР» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому відповідно до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
13.04.2014 через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14.04.2014 № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням ЗСУ та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного РФ міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14.01.2015 № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії РФ та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VIII.
Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
Відповідно до положень Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27.01.1977 № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до зазначеної конвенції від 15.05.2003 № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28.09.2001 № 1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005, терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою - здійснення терористичної діяльності.
Водночас, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами першою - третьою статті 258 КК, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.
Враховуючи вищевикладене, «ДНР» і «ЛНР» містять усі необхідні ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоків лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Виходячи із системного аналізу положень статті 28 КК та статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична організація за своєю правовою природою є одним із різновидів стійких злочинних об'єднань. Установлення наявності чи відсутності у певної групи чи організації ознак такого об'єднання та визначення його виду належить до повноважень суду при ухваленні вироку про притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за участь у злочинному об'єднанні, оскільки такі ознаки є обов'язковими елементами складу відповідних злочинів.
Для підтримки підконтрольних терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» представники влади РФ створили іррегулярні незаконні збройні формування. Указані збройні формування систематично підкріплювалися найманцями з РФ, у тому числі з числа звільнених у запас військовослужбовців ЗС РФ, а також постачанням зброї і військової техніки, у тому числі танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та зенітно-ракетні комплекси, що постачались РФ на територію України.
Учасниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за підтримки незаконних збройних формувань, озброєних банд, груп найманців, у тому числі засланих в Україну з РФ, а також розвідувально-диверсійних груп, які очолювали офіцери ГУ ГШ ЗС РФ, шляхом вчинення терористичних актів, захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів інфраструктури, актів застосування збройної сили проти держави України, а також інших злочинів, здійснено окупацію частини території Донецької та Луганської областей та взято під контроль частину державного кордону України в указаних областях.
Керівники терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території РФ.
Зокрема, 22.06.2014 диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу Луганського прикордонного загону на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.
05.07.2014 диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку РФ, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів «Обрив» і «Сєдове» ІНФОРМАЦІЯ_3 .
11.07.2014 з території РФ із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.
У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.
Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС РФ на територію Донецької області.
Упродовж 7-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання ЗС РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі - БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (далі - РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків -192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць.
24.08.2014 військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВЗС РФ загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у тому числі до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в АДРЕСА_3 , де оточили підрозділи сил АТО.
При цьому, з метою введення в оману сил АТО, на військовій техніці ЗС РФ було знято або замасковано тактичні знаки, які вказували на її приналежність до ЗС РФ, а замість них нанесені розпізнавальні позначки, які використовувалися силами АТО.
29.08.2014 безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».
У період з літа 2014 року по листопад 2015 року для організації оперативного управління й контролю іррегулярних незаконних збройних формувань РФ та підрозділів терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», їх забезпечення (фінансування) озброєнням, військовою технікою та іншим майном, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей представниками влади і ЗС РФ сформовано два армійські корпуси - 1-й армійський корпус (зі складом: 5 бригад, 3 окремі полки, 8 окремих батальйонів (дивізіонів), 5 батальйонів територіальної оборони та 2 окремі роти) на окупованій території Донецької області та 2-й армійський корпус (зі складом: 4 бригади; 2 окремі полки; 6 окремих батальйонів (дивізіонів), 8 батальйонів територіальної оборони, 2 окремі роти) на окупованій території Луганської області, які укомплектовувалися за рахунок підрозділів учасників терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» та регулярних військ ЗС РФ.
Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні незаконні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації російської федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Частиною другою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20.02.2014.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 № 2268-VIII визначено, що збройна агресія РФ розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств РФ, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих ІНФОРМАЦІЯ_4 , підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих РФ, а також за допомогою окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України та підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10.02.2022.
Станом на 08.02.2022 вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140000 військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.
З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.
Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «ДНР» і «ЛНР» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією ЗСУ.
На виконання зазначених намірів 15.02.2022 Державна Дума РФ звернулася до Президента РФ з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».
18.02.2022 керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення на тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
19.02.2022 вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
21.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
В цей же день, Президент РФ скликав позачергове засідання Ради безпеки РФ, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності так званих Донецької та Луганської народних республік.
Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «ДНР» та «ЛНР».
Цього ж дня Президент РФ підписав указ про визнання незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
22.02.2022 Президент РФ підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ.
У цей же день Президент РФ, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
23.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
24.02.2022 о 05.00 год. Президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.
В подальшому цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У період з 05.00 год. 24.02.2022 та щонайменше до 15.04.2022 (включно) підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
У свою чергу, 22.02.2022 депутат Державної Думи ФЗ РФ ОСОБА_8 , будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів РФ, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС РФ, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема, й цивільного населення, розуміючи, що вона порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимоги частини четвертої статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації ОСОБА_15 від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), статей 1-3, 68 Конституції України, за адресою: АДРЕСА_1 , прийняв участь у засіданні Державної Думи ФЗ РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою (далі - «ДНР») та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою (далі - «ЛНР»).
Зазначене рішення Державної думи ФЗ РФ було частиною злочинного плану, так як сам факт його існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_16 кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 110 КК України, за ознаками умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення кримінального правопорушення особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.
На підставі ухвали від 13.09.2023, Вінницький міський суд здійснював спеціальне судове провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , тобто за відсутності останнього, оскільки він достовірно знаючи про розпочате щодо нього кримінальне провадження, про підозру та висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину та статус особи, яка перебуває у розшуку, про виклики до органу досудового розслідування та суду, переховується від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності на території країни-агресора.
Адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18.07.2024 та направити кримінальне провадження № 22022020000000197 на новий розгляд в суд першої інстанції. Захисник вказує на неналежне вручення обвинуваченому повідомлення про підозру, повісток, викликів та інших документів. Посилається на відсутність доказів отримання її підзахисним вказаних документів. Також захисник вказує на відсутність ухвали про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку після здійснення заміни в складі суду.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ захисника на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти задоволення апеляційних вимог захисника, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апелянта, колегія суддів прийшла до висновку, що в задоволенні поданої апеляційної скарги слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Необхідність застосування належної правової процедури, чого вимагають завдання кримінального провадження, зазначені у ст. 2 КПК України в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, якими, зокрема, є підозрюваний, обвинувачений, безумовно, повинні дотримуватися і при здійсненні спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (ч. 1 ст. 297-1, ч. 3 ст. 323 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Апеляційний суд вважає, що вказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції дотримані.
Судовий розгляд кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції щодо ОСОБА_8 проведено у відсутності обвинуваченого, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади.
Інститут спеціального кримінального провадження повністю узгоджується з нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини.
Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
3 цього приводу Комітетом Міністрів Ради Європи також надано Рекомендації № R (87) 18 від 17.09.1987 «Про спрощення кримінального судочинства», згідно ч. 3 п. б розділу III яких держави-члени повинні розглянути питання про надання своїм судам можливості, хоча б у випадках нетяжких злочинів та з урахуванням можливої міри покарання, слухати справи та виносити за ними рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що його було належним чином поінформовано про дату слухань та про його право мати адвоката чи іншу особу, яка представляє його інтереси.
Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).
При цьому, інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу (ч. 3 ст. 400 КПК України).
Повідомлення обвинуваченого ОСОБА_8 про судовий розгляд здійснено через друковані засоби масової інформації та на офіційних веб-сайтах Судової влади, що відповідає положенням ч. 3 ст. 323 КПК України та свідчить про належне повідомлення останнього про час та місце судового розгляду даного провадження.
Отже, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду вжитими заходами не вдалося. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Встановлені судом першої інстанції обставини кримінальних правопорушень підтверджуються наведеними у вироку доказами, зокрема:
-протокол огляду від 01.04.2022, згідно з яким оглянута сторінка в соціальній мережі «Вконтакте» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », зафіксовані публікації, розміщені на сторінці;
-протокол огляду від 01.04.2022, відповідно до якого оглянуті публікації на офіційному сайті Державної Думи РФ, з яких убачається, що ОСОБА_8 проголосував «за» проект федерального закону №75578-8 про ратифікацію договору про дружбу, співробітництво і спільну допомогу між РФ і «ДНР»;
-докази щодо надсилання ОСОБА_8 відомостей з приводу наявного кримінального провадження та проведеного досудового розслідування;
-протокол огляду від 30.05.2022, згідно з яким оглянуто публікації на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора України;
-протокол огляду від 02.11.2022, відповідно до якого оглянута сторінка в соціальній мережі «Вконтакте» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », зафіксовані публікації, розміщені на сторінці;
-протокол огляду від 02.11.2022, відповідно до якого оглянуто публікації на офіційному сайті Вінницької обласної військової адміністрації;
-протокол огляду від 02.11.2022, згідно з яким оглянуто публікації на офіційному сайті Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України;
-протокол огляду від 02.11.2022, відповідно до якого оглянуто публікації на офіційному сайті Національної поліції України.
Вказані докази, зібрані під час досудового розслідування та дослідженні в судовому засіданні місцевим судом, безперечно підтверджують, що ОСОБА_8 є депутатом Державної Думи РФ, яка є вищим законодавчим органом країни РФ, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України, однак діючи всупереч встановленим національними нормативно-правовими актами та міжнародним правовим актам підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.
Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Вказане стало однією з передумов повномасштабного військового вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, початку бойових дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Докази, на які послався суд у вироку, є допустимими та такими, що у своїй сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим діяння, інкримінованого йому стороною обвинувачення.
На переконання апеляційного суду, встановлені під час судового розгляду фактичні об'єктивні обставини та наведені у вироку висновки місцевого суду підтверджують умисел обвинуваченого та спростовують твердження сторони захисту про недоведеність вини ОСОБА_8 .
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи захисника щодо відсутності належних доказів вручення обвинуваченому документів у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, адже стороною обвинувачення та судом зокрема було задіяно всі існуючі механізми для доведення до відому обвинуваченого ОСОБА_8 про здійснення кримінального провадження щодо нього, повідомлення йому про підозр у вчиненні кримінального правопорушення, надіслання викликів та повідомлень тощо, про що було зазначено вище.
Також апеляційний суд не погоджується з доводами захисника про порушення положень кримінального процесуального закону щодо незмінності складу суду. Судовий розгляд в кримінальному провадженні розпочато вже після заміни судді ОСОБА_17 , а тому не було потреби у вирішенні питання щодо необхідності розпочинати судовий розгляд спочатку.
Як свідчать матеріали кримінального провадження, суд першої інстанції, дослідивши всі обставини даного провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх належності та взаємозв'язку, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
В свою чергу судом апеляційної інстанції порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
При цьому, всі фактичні дані у цьому провадженні, що досліджені судом, отримані стороною обвинувачення в цілому із застосуванням належної правової процедури, позаяк, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб'єктами і у належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.
Всі досліджені у цьому провадженні докази, як кожен окремо, так і у їх сукупність, підтверджують обставини, що регламентовані ст. 91 КПК України щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу, обставин його вчинення), причетності обвинуваченого до учинення інкримінованих йому діянь, його винуватості, форми вини, та водночас дають повне уявлення щодо усіх елементів і ознак інкримінованих ОСОБА_8 в даному провадженні кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, на думку апеляційного суду, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено. Підстави для задоволення апеляційної скарги захисника за обставин, викладених нею в апеляційний скарзі, відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18.07.2024 щодо ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110 КК України, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня її проголошення, набуває законної сили з моменту оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4