Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/13471/2024
м. Київ Справа № 752/13644/22
07 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвоката Ременюк Тетяни Олександрівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Машкевич К.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення іпотеки,-
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення іпотеки.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 21 вересня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір кредиту № 08-038/440к про надання кредиту 70 327 доларів США, зі сплатою 10,5 % річних на умовах погашення (згідно графіку), передбачених п. 1.1. цього договору.
21 вересня 2006 року в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та позивачем (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 02-038/771І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В., запис в реєстрі нотаріальних дій № 3234, згідно умов якого позивач передає в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , будівельний номер 7).
02 квітня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21 вересня 2006 року (договір про внесення змін), згідно п. 1.7 якого кредитний договір викладено у новій редакції, викладеній у додатку № 1 до договору про внесення змін, яким змінено валюту та суму кредиту шляхом видачі двох кредитів: кредит 1 - 158 515,42 грн, кредит 2 - 337 279,08 грн., загальною сумою - 495 794,50 грн.
Щодо кредиту 1, згідно графіку, погодженого у п. 2.1 статті 2 додатку № 1 до договору про внесення змін, погашення кредиту 1 здійснюється з 02 серпня 2017 по 20вересня 2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 3170,31 грн.
Щодо кредиту2, згідно графіку, погодженого у п. 3.1 статті 3 додатку № 1 до договору про внесення змін, погашення кредиту-2 здійснюється з 02 серпня 2017 року по 20 вересня 2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 6745,59 грн.
02квітня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 02-0387711, яким, не змінюючи інших умов, внесено зміни до опису вимог (основного зобов'язання), забезпеченого іпотекою згідно іпотечного договору з урахуванням зміни умов кредитування внаслідок укладення сторонами договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін до кредитного договору.
Відповідно до рішення № 799-рш Правління НБУ від 24.10.2019 року відкликано банківську ліцензію та виключено ПАТ «Укрсоцбанк» з Державного реєстру банків у зв'язку із завершенням реорганізації шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» і з 15.10.2019 року правонаступником активів та зобов'язань ПАТ «Укрсоцбанк» стало АТ «Альфа-Банк», назву якого змінено на АТ «Сенс Банк», зокрема, набувши право вимоги за кредитним договором до позивача.
Позивач зазначав, що він належним чином виконав зобов'язання перед кредитором, здійснивши повне погашення кредиту1 та кредиту2 відповідно до умов, передбачених договором про внесення змін.
Підтвердженням належного виконання зобов'язання з повернення основної суми (тіла) кредиту 1 та кредиту2 є виписка по особовому рахунку позичальника № НОМЕР_1 від 08квітня 2015 року, лист ПАТ «Укрсоцбанк» № 301.1-186/96-15974 від 29 квітня 2016 року, квитанції про погашення кредиту з відміткою кредитора про прийняття за період з 02 квітня 2015 по 20 вересня 2021 року, довідка ПАТ «Укрсоцбанк» № 04.22-08/96-8775 від 01 жовтня 2018 року.
У зв'язку з належним виконанням зобов'язання, виходячи з приписів ст. ст. 509, 599 ЦК України зобов'язання позивача з повернення кредиту 1 та кредиту2 припинилися.
З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати іпотеку майнових прав на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_3 , будівельний номер 7), що виникла на підставі укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 іпотечного договору № 02-038/7711 від 21вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В., запис в реєстрі № 3234, в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 08-038/440к від 21 вересня 2006 року, такою, що припинена.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення іпотекизадоволено.
Визнано іпотеку майнових прав на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_3 , будівельний номер 7), що виникла на підставі укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 іпотечного договору № 02-038/7711 від 21.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В., запис в реєстрі № 3234, в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 08-038/440к від 21.09.2006, такою, що припинена.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвокат Ременюк Тетяна Олександрівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення іпотеки.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що зобов'язання за кредитним договором № 08-038/440к від 21 вересня 2006 року позивачем (позичальником) не виконанні, а отже зобов'язання за договором кредиту не припинено. Відсутні також і підстави для визнання договору іпотеки припиненим до виконання позивачем зобов'язання за кредитними договорами в повному обсязі.
Позивачем не надано доказів виконання ним зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, а відтак, на думку сторони відповідача, подання позивачем позовної заяви є способом ухилення боржника від виконання взятих на себе зобов'язань щодо повернення державному банку кредитних коштів.
Зазначає, що в оскаржуваному рішення суд першої інстанції на підтвердження своїх висновків посилався на обставини встановлені у рішенні Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 18січня 2024 року, у справі №760/21689/18, та яким у задоволенні позову AT «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано що, відмовляючи банку в задоволенні позову про стягненні кредитної заборгованості, суд у справі №760/21689/18 зазначив, що відповідачем здійснюється своєчасна оплата кредиту, а тому прострочення загального зобов'язання відсутня.
При цьому, у рішенні суду у справі №760/21689/18 встановлено, що згідно з п. 2.2. додатку №1, сторони домовились встановити процентну ставку за користування кредитом в гривні, в розмірі 14 процентів річних. Таким чином, сторонами погоджено розмір процентів та тип процентної ставки за кредитом.
Зазначені висновки щодо погодження сторонами розміру процентів та типу процентної ставки за кредитом, а також умови додаткової угоди до договору, якими визначено, що кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту у гривні та сплати процентів на умовах,визначених цим договором, встановлено до 20 вересня 2021 року (включно), залишились поза увагою суду у справі, яка переглядається.
Під час судового розгляду справи позивачем (позичальником) не надано суду доказів виконання ним зобов'язань за кредитом, у тому числі, зі сплати процентів за користування кредитом в гривні у повному обсязі, а отже зобов'язання за договором кредиту не припинено і тому відсутні підстави для припиненими й зобов'язання за договором іпотеки.
13 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язкувідзив на апеляційну скаргу, тобто з пропуском строку, визначеного судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, оскільки останнім днем подання відзиву було 15 липня 2024 року.
Відповідно до часини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Підстави пропуску встановленого судом процесуального строку можуть бути визнані поважними, а строк продовжено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений строк вчинити процесуальну дію, зокрема подати відзив на касаційну скаргу.
Позивач ОСОБА_1 клопотання про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу не заявляє та не обґрунтовує причин пропуску строку.
Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи викладене, поданий відзив підлягає поверненню заявнику ОСОБА_1 без розгляду.
В судовому засіданні представник відповідача Акціонерного товариства « Сенс Банк» адвокат Стовбун Олександр Йосипович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, происив скаргу залишити без задволенння, а оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21.09.2006 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір кредиту № 08-038/440к про надання кредиту в розмірі 70 327 доларів США, зі сплатою 10,5 % річних, на умовах погашення (згідно графіку), передбачених п. 1.1. цього договору.
21.09.2006 року в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, між ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачем (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 02-038/771І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В., запис в реєстрі нотаріальних дій № 3234, згідно умов якого позивач передає в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , будівельний номер 7)
02.04.2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 (договір про внесення змін), згідно п. 1.7 якого кредитний договір викладено у новій редакції, викладеній у додатку № 1 до договору про внесення змін, яким змінено валюту та суму кредиту шляхом видачі двох кредитів: кредит 1 - 158 515,42 грн, кредит 2 - 337 279,08 грн, загальною сумою - 495 794,50 грн.
Щодо кредиту 1, згідно графіку, погодженого у п. 2.1 статті 2 додатку № 1 до договору про внесення змін, погашення кредиту 1 здійснюється з 02.08.2017 року по 20.09.2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 3 170,31 грн.
Щодо кредиту-2, згідно графіку, погодженого у п. 3.1 статті 3 додатку № 1 до договору про внесення змін, погашення кредиту-2 здійснюється з 02.08.2017 року по 20.09.2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 6 745,59 грн.
02.04.2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 02-0387711, яким, не змінюючи інших умов, внесено зміни до опису вимог (основного зобов'язання), забезпеченого іпотекою згідно іпотечного договору з урахуванням зміни умов кредитування внаслідок укладення сторонами договору від 02.04.2015 року про внесення змін до кредитного договору.
Відповідно до рішення № 799-рш Правління НБУ від 24.10.2019 року відкликано банківську ліцензію та виключено ПАТ «Укрсоцбанк» з Державного реєстру банків у зв'язку із завершенням реорганізації шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» і з 15.10.2019 року правонаступником активів та зобов'язань ПАТ «Укрсоцбанк» стало АТ «Альфа-Банк», зокрема, набувши право вимоги за кредитним договором до позивача.
Протоколом позачергових Загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» за №2/2022, складеним 18.08.2022 року, змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс-Банк».
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи іпотеку майнович прав на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , припиненою, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що згідно умов кредитування по кредиту-1, а саме п. 2.1., 2.2. статті 2 додатку № 1 до договору про внесення змін, «сторони домовились встановити процентну ставку за користування кредитом в гривні в розмірі 14 % чотирнадцять цілих) процентів річних». Отже, щодо кредиту 1 сторонами погоджено розмір процентів та тип процентної ставки за кредитом - 14% річних. Однак, зі змісту кредитного договору вбачається, що погодивши розмір та тип процентної ставки за користування кредитом, всупереч вимогам ст. ст. 626, 628, 638, ч. 2 ст, 1056-1 ЦК України сторонами не погоджено такої істотної умови кредитного договору як порядок сплати процентів за кредитом, а тому кредитний договір в цій частині є неукладеним.
Так, зазначені у п. 2.1 ст. 2 додатку № 1 до договору про внесення змін у графіку погашення кредиту (таблиця) суми (3170,31 грн) є сумами погашення основної суми (тіла) кредиту, що не включать суми процентів за користування кредитом.
При цьому, договір не містить, яким чином (щоденно, щоквартально, одноразово при укладенні чи закінчення строку договору тощо) та в якому розмірі сплачуються відсотки за кредитом. Договір не містить обов'язку позичальника самостійно розраховувати суми процентів за кредитом для сплати кредитору. Не випливає такий обов'язок позичальника й зі змісту інших умов кредитного договору чи законодавства.
Зміст п. 1.5 договору про внесення змін також не спростовує зазначеного, оскільки у ньому передбачено періодичність нарахування банком процентів (щоденно), але не зазначено яким чином результати нарахування доводяться до відома позичальника (письмово чи іншим чином), при тому, що у позичальника відсутній обов'язок самостійно нараховувати відсотки за кредитом.
Аналогічно вищенаведеному викладено умови кредитування по кредиту 2.
Зазначені у п. 3.1. ст. 3 додатку № 1 до договору про внесення змін у графіку (таблиця) суми 6745,59 грн.) є сумами в погашення основної суми (тіла) кредиту, що не включать суми процентів за користування кредитом. Згідно п. 3.2 ст. 3 додатку № 1 до договору про внесення змін сторонами погоджено процентну ставку за користування кредитом-2 в розмірі 1 (один) процент річних. Зі змісту ст. 3 додатку № 1 до договору про внесення змін та інших мов кредитного договору сторонами не погоджено такої істотної умови договору, як порядок сплати процентів за кредитом-2, а тому договір в цій частині також є неукладеним.
Якщо у кредитному договорі сторони не погодили таку істотну умову, як порядок сплати процентів за користування кредитом, договір в цій частині вважається не укладеним, відповідно, зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом не виникають.
У зв'язку з належним виконанням основного зобов'язання з повернення кредиту 1 та кредиту 2, що виникло на підставі кредитного договору та договору про внесення змін, основне зобов'язання позивача припинилося.У зв'язку з припиненням основного зобов'язання позивача є припиненою іпотека, якою забезпечено виконання основного зобов'язання, що виникла на підставі іпотечного договору. За встановлених обставин позов підлягає задоволенню.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року не відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, з системного аналізу вказаної норми права вбачається, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» в межах строку, на який надається такий кредит виникає саме внаслідок укладення кредитного договору.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін застосовується у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У справі, що переглядається, судом встановлено, що 21.09.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір кредиту № 08-038/440к про надання кредиту в розмірі 70 327 доларів США зі сплатою 10,5 % річних на умовах погашення (згідно графіку), передбачених п. 1.1. цього договору.
02.04.2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року (договір про внесення змін), згідно п. 1.7 якого кредитний договір викладено у новій редакції, викладеній у додатку № 1 до договору про внесення змін.
У п.1.2. договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року визначено: змінити валюту кретиту та перевести суму кредиту 19 328,19 доларів США разом із нарахованими процентами в сумі 503,20 доларів США в гривню.
У п.1.3 договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року визначено: зміна валюти заборгованості за договором кредиту здійснюється шляхом видачі двох разових кредитів загальною сумою 495 794,50 грн, з якого сума першого кредиту (кредит в гривні 1) складає 158 515,42 грн та сума другого кредиту (кредит в гривні 2) складає 337 29,08 грн.
Позичальник зобов?язаний в порядку, передбаченому у додатку №1 до цього договору про внесення змін, сплатити проценти за користування кредитом в гривні 1 та кредитом в гривні 2, нараховані з дати укладення цього договору про внесення змін до дати повного погашення заборгованості за кредитом в гривні 1 та кредитом в гривні 2 та здійснювати подальше погашення зоборгованості, зазначеної в п. 1.2 цього договору про внесення змін та нарахованих процентів за користування кредитом в іноземній валюті.
У п.1.5 Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що за встановленим на день укладення цього Договору про внесення змін офіційним курсом Національного банку України гривневий еквівалент вказаної у п.1.2 цього Договору про внесення змін заборгованість в іноземній валюті складає 465 688,75 грн. Таким чином, з урахуванням визначеної вище суми, гривневий еквівалент заборгованості за Договором кредиту (включаючи також заборгованість за кредитом в гривні 1 та кредитом в гривні 2) складає 961 483,25 грн.
У п.1.7 Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 сторони домовилися викласти Договір кредиту (разом з із всіма додатками до нього) в новій редакції, що викладена в Додатку 1 до цього Договору та є його невідємною частиною.
У п. 1 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що в результаті видачі кредитів в гривні, зазначених в п.1.3 Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 загальна заборгованість за цим Договором складає: 158 515,42 грн (кредит в гривні 1), та 337 279,08 грн ( кредит в гривні 2), та 19 831,78 доларів США (кредит в іноземній валюті). Поняття кредит в гривні 1, кредит в гривні 2 та кредит в іноземній валюті разом вживаються за текстом цього договору як термін «кредит».
У п.п. 2., 3, 4 Розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що умови погашення Кредиту в гривні 1 визначаються в статтях 1 і 2 Розділу II цього Договору.Детальний розпис сукупної вартості Кредиту в гривні 1, значення реальної процентної ставки та абсолютного подорожчання Кредиту в гривні 1 зазначається у Додатку № 4 до цього Договору. Умови погашення Кредиту в гривні 2 визначаються в статтях 1 і 3 Розділу II цього Договору. Детальний розпис сукупної вартості Кредиту в гривні 2, значення реальної процентної ставки та абсолютного подорожчання Кредиту в гривні 2 зазначається у Додатку № 4 до цього Договору. Умови погашення Кредиту в іноземній валюті (на випадок, якщо він не буде погашений шляхом зміни валюти заборгованості згідно положень Договору зміни умов кредитування) визначаються в статтях 1 і 4 Розділу ІІ цього Договору.
У п.1.2 розділу ІІ Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що погашення кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом здійснюється у строки/терміни, зазначені в цьому Договорі.
У випадку, якщо день погашення кредиту/сплати процентів за користування кредитом, вказаний в цьому Договорі, припадає на неробочий (святковий або вихідний) день кредитора, позичальник зобовязаний здійснити погашення кредиту/сплатити проценти за користування кредитом в перший зв ним робочий день кредитора.
У п.1.5 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно на суму фактичної заборгованості за кредитом, у валюті кредиту за методом факт/360, де факт - фактична кількість деів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, 360 - умовна кількість днів у році. При розрахунку процентів не враховується день надання та день погашення кредиту.
У п. 2.1 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що погашення кредиту в гривні 1 здійснюється позичальником до 02 числа включно починаючи з 02.08.2017 та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 20.09.2021, на умовах визначених цим договором наступним чином наступним чином по 3 170,31 грн щомісячно.
У п. 2.2 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що сторони домовилися встановити процентну ставку за користування кредитом в гривні 1 на рівні 14 процентів річних.
У п. 3.1 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що погашення кредиту в гривні 2 здійснюється позичальником до 02 числа включно починаючи з 02.08.2017 та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 20.09.2021, на умовах визначених цим договором наступним чином по 6 745,59 грн щомісячно.
У п. 3.2 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що сторони домовилися встановити процентну ставку за користування кредитом в гривні 2 на рівні 1 процентів річних, а у разі якщо станом на 01 січня будь-якого календарного року починаючи з 02.04.2015 позичальниик порушить більше ніж на 30 календарних днів будь який із строків/термінів, встановлених для сплати заборгованості за кредитом/процентами протягом попереднього календарного року за кредитом в гривні 1 та/або за кредитом в гривні 2, то з першого робочого дня календарного року, що слідує за роком, в якому відбулося порушення строків оплати, процентна ставка за кредитом в гривні 2 встановлюється у розмірі 14 процентів річних.
У разі, якщо протягом календарного року, в якому діяла вказана више підвищена процентна ствка, позичальник не допустить іншого істотного порушення строків/термінів, то починаючи з першого робочого дня календарного року, що слідує за роком, в якому діяла підвищена процентна ставка, процентна ставка за кредитом в гривні 2 встановлюється в розмірі 1 процента річних.
У п. 4.1 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що порядок погашення кредиту в іноземній валюті визначається відповідно до умов цього договору, які діяли до дати укладення договору зміни умов кредитування, з урахування положень 1.7 Договору зміни умов кредитування.
У п. 4.2 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що сторони домовились встановити процентну за користування кредитом в іноземній валюті на рівні 14 процентів річних з урахуванням положень п.1.4 договору змін умов кредитування.
Позивач (позичальник) ОСОБА_2 під час судового розгляду справи підтвердив, що ним погашення відсотків за кредитами не здійснювалося, як таких, що не погоджені сторонами кредитного договору.
Разом з тим, із наведених вище умовами Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 та Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 сторони обумовили, що за користування кредитами в гривневій та іноземній валюті позичальник сплачує позикодавцю проценти за фіксованими ставками, розрахованими щоденно на суму фактичної заборгованості за кредитом, у валюті кредиту за методом факт/360. Проценти за користування кредитами в гривневій та іноземній валюті, нараховуються з дати укладення цього Договору про внесення змін до дати повного погашення заборгованості за кредитами в гривневій та іноземній валюті.
Таким чином, надані сторонами докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення кредитних зобов'язань у ОСОБА_1 за Договором від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 та Додатком № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006, та їх часткове виконання позичальником.
За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язань визначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання припиняється: виконанням проведеним належним чином; переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.
Підстави припинення права застави визначені у статті 593 ЦК України, відповідно до пункту 1 частини першої якої право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Отже, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання.
До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
З огляду на те, що з досліджених доказів достовірно встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов?язання за договором кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року, за договором від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 та додатком № 1 до договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року виконав лише частково, погасивши лише тіло за гривневим кредитом 1 та за гривневим кредитом 2, то його доводи про повне виконання ним зобов?язань за кредитним договором є безпідставними.
Будь яких належних та допустимих доказів на підвердження існування обставин, передбачених статтях 599-601, 604-609 ЦК України, а саме: передання відступного; зарахування; домовленості сторін; прощення боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливості виконання зобовязання; смерть фізичної особи, які могли б бути підставами для припинення зобовязань за договором кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року, за договором від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 та додатком № 1 до договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року позивачем не надано і матеріали справи таких доказів не містять.
Враховуючи викладене вище, встановивши, що матеріали справи не містять доказів повного виконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань задоговором кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року, за договором від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 та додатком № 1 до договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року, позивачем визнається несплата ним процентів за вказаними договорами, Акціонерне товариство «Сенс Банк» наполягає на наявності у позивача заборгованості за вказаним договром кредиту, то колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав вважати припиненим вказаного зобов'язання на підставі частини 1 статті 599 ЦК України, тобто, припинення зобов'язання виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки іпотечний договір № 02-038/7711 від 21.09.2006року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В., запис в реєстрі № 3234,є забезпечувальним договоромкредитних зобов'язань ОСОБА_1, які в повному обсязі не виконані, то колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для йогоприпинення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.
Висновки суду першої інстанції про те, що у кредитному договорі сторони не погодили таку істотну умову, як порядок сплати процентів за користування кредитом, а тому договір в цій частині вважається неукладеним, відповідно, зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом не виникають, не відповідають ні положенням ст.1048 ЦК України, ні умовам договором кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року, договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 та додатку № 1 до договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року.
Так, відповідно до статті 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що позикодавець зобов?язаний погасити кредити до 20.09.2021, шляхом щомісячної сплати тіла кредиту.
У п.1.5 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно на суму фактичної заборгованості за кредитом, у валюті кредиту за методом факт/360, де факт - фактична кількість деів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, 360 - умовна кількість днів у році. При розрахунку процентів не враховується день надання та день погашення кредиту.
Таким чином, з урахуванням приписів ст. 1048 ЦК України та вказаних умов Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 приходимо до висновку про обов?язок позичальника щомісячно сплатити позикодавцю заборгованість за тілом кредитів та проценти за кредитами, з кінцевим терміном сплати процентів до 20 вересня 2021 року (включно).
Твердження позивача про те, що кредитний договір не містить, яким чином (щоденно, щоквартально, одноразово при укладенні чи закінчення строку договору тощо) та в якому розмірі сплачуються відсотки за кредитом, як і не містить обов'язку позичальника самостійно розраховувати суми процентів за кредитом для сплати кредитору, не заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним (таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків), доки ця презумпція не буде спростована.
До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
До підписання договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року та додатку № 1 до договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року позивач мав можливість ознайомитися з їх змістом та звернутися з письмовою вимогою до банку для отримання роз'яснень щодо розміру, як кредитної заборгованості, так і розміру процентів за кредитним договором.
Належних та допустимих доказів того, що позивач звертався до банку за роз?ясненнями умов договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року та додатку № 1 до договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року щодо розміру процентів за кредитним договором та строку їх сплати, і банком відмовлено в наданні такого розяснення, матеріали справи не містять, і ОСОБА_8 ем суду не надано.
Отже, підписавши власноруч Договір від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 та Додаток № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 без будь яких зауважень та застережень позивач засвідчив, що він повністю ознайомлений і йому є зрозумілими умови надання банком кредитів, суми кредитів, строк повернення грошових коштів, необхідність сплати банку процентів за користування кредитами, метод нарахування процентів за кредитами, строк оплати процентів за кредитами (п. п.1.3 Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006, п. 2, п. 3, п.1.5 розділу І, п. 2.1 розділу І, п. 2.2 розділу І, п. 3.1 розділу І, п. 3.2 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006).
Саме по собі твердження позивача на стадії виконання умов договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 та додатку № 1 до договору від 02.04.2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 року про нечіткість та незрозумілість для нього умов вказаних договорів, не є підставою вважати, що у позивача (позичальинка за договором) відсутній обов?язок сплатити проценти за користування кредитними коштами.
Твердження позивача про виконання ним належним чином зобов'язання перед кредитором, здійснивши повне погашення кредиту 1 та кредиту2 відповідно до умов, передбачених Договором про внесення змін, що підтверджується листом ПАТ «Укрсоцбанк» № 301.1-186/96-15974 від 29 квітня 2016 року, не заслуговує на увагу, оскільки з вказаного листа вбачається, що 02.04.2015 позичальником ОСОБА_1 , була проведена опція конвертацією згідно ДУ № І від 02.04.2015 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006, а саме зміна валюти кредитування. Після проведення операції з купівлі - продажу валюти на МБВР, курсовою різиицю у 28 359,45 гривень, було здійснено дострокове погашення кредитної заборгованості. Сума курсової різниці зазначена у загальній сумі кредиту (а.с. 26).
Поряд з цим, у п.1.5 Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що за встановленим на день укладення цього Договору про внесення змін офіційним курсом Національного банку України гривневий еквівалент вказаної у п.1.2 цього Договору про внесення змін заборгованість в іноземній валюті складає 465 688,75 грн. Таким чином, з урахуванням визначеної вище суми, гривневий еквівалент заборгованості за Договором кредиту (включаючи також заборгованість за кредитом в гривні 1 та кредитом в гривні 2) складає 961 483,25 грн.
У п. 1 розділу І Додатку № 1 до Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 визначено, що в результаті видачі кредитів в гривні, зазначених в п.1.3 Договору від 02.04.2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту № 08-038/440к від 21.09.2006 загальна заборгованість за цим Договором складає: 158 515,42 грн (кредит в гривні 1), та 337 279,08 грн ( кредит в гривні 2), та 19 831,78 доларів США (кредит в іноземній валюті). Поняття кредит в гривні 1, кредит в гривні 2 та кредит в іноземній валюті разом вживаються за текстом цього договору як термін «кредит».
Отже, з наведеного вбачається, що лист ПАТ «Укрсоцбанк» № 301.1-186/96-15974 від 29 квітня 2016 року лише підтверджує зміну валюти кредитування за кредитним договором, купівлю-продаж валюти на МБВР, та зарахування курсової різиицї у 28 359,45 грн, в погашення кредитної заборгованості.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення іпотеки.
Відтак, формальний підхідсуду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвоката Ременюк Тетяни Олександрівни підлягає задоволенню, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення іпотекибез задоволення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Сенс Банк»адвоката Ременюк Тетяни Олександрівни задоволено, то колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк»у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн.
Керуючись ст.ст. 11,16, 202, 526, 546, 572, 575, 598, 593, 626-629, 1048 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 7 Закону України « Про іпотеку», ст.ст. 12, 81, 89, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвоката Ременюк Тетяни Олександрівни задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення іпотекизалишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк»(код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження за адресою: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий Судді: