ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" жовтня 2024 р. справа № 300/5100/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Командира військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії командира в/ч НОМЕР_1 щодо не видання наказу про звільнення ОСОБА_1 за сімейними обставинами;
- зобов'язати командира в/ч НОМЕР_1 видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, з підстав, передбачених абз. 13, п. 3, ч. 12 ст. 26 “Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за рідною сестрою позивача, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, ОСОБА_1 29.05.2024 було подано рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 13. п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу». Однак, командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято рішення про відмову у задоволені рапорту про звільнення з військової служби, у зв'язку із відсутністю підстав для звільнення. Позивач вважає таку відмову протиправною та вказує, що ним до рапорту було надано всі необхідні документи для підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби на підставі абз 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Зобов'язано відповідача надати додаткові докази.
На адресу суду 23.09.2024 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що 29.05.2024 позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу». Однак, ОСОБА_1 до рапорту не було надано документів, які б встановлювали факт відсутності інших родичів першого та другого ступеня споріднення з його сестрою ОСОБА_2 , які можуть здійснювати догляд. Із наявної у військовій частині інформації, у ОСОБА_1 є батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є родичем першого ступеня споріднення його сестри.
Ухвалою суду від 03.10.2024 повторно витребувано у Військової частини НОМЕР_1 копії матеріалів, долучених до рапорту ОСОБА_1 , що перебували на розгляді у відповідача.
10.10.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доаткових доказів до матеріалів справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував таке.
29.05.2024 позивачем подано командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.3).
Військова частина НОМЕР_1 листом від 08.06.2024 повідомила, що із наданих документів до рапорту не можливо встановити відсутність членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.(а.с.5).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжений та діє станом на час розгляду справи.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21.10.1993 (далі - Закон № 3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
При цьому, п. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення).
Відповідно до п. 2 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із абз. 2 п. 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з пп. "г" п.2 ч.4, абз 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): через необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до п. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пункт 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, передбачає, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Пунктом 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Тобто право військовослужбовця на реалізацію свого права, зазначеного у рапорті, як і право на інформацію - передбачає, як наслідок, обов'язок відреагувати на рапорт.
Із системного аналізу вищевказаних норм законодавства слідує, що кінцевим результатом написання рапорту військовослужбовцем про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи обґрунтована відмова у задоволенні рапорту.
Як встановлено судом вище, однією із підстав звільнення з військової служби за сімейними обставинами було визначено необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вказаною нормою визначено документи, які підтверджують зазначені обставини, а саме: медичний висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
На підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 (пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 від 19.03.20219, а.с.36), позивачем до рапорту було надано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 18.01.2019 серії 12ААБ №168482 (а.с.35), яка видана Івано-Франківським обласним бюро МСЕК, відповідно до якої сестрі позивача встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням та висновок лікарсько-консультативної комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №308 від 04.04.2024, який виданий КНП “Тисменицька міська лікарня» Тисменицької міської ради.
Відповідно до висновку ЛКК №308 від 04.04.2024 сестра ОСОБА_1 за рівнем обмеження життєдіяльності обмежена до самообслуговування та здатності контролювати свою поведінку та потребує постійного стороннього догляду (а.с.38).
Разом з тим, відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби через відсутність відповідних документів, які б підвереджували відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, з цього приводу слід зауважити про таке .
Серед матеріалів справи міститься акт встановлення фактичного місця проживання від 01.03.2024, який складений комісією у складі старости ОСОБА_4 , діловода Довгівського старостинського округу Левінської Л.Д., депутата Єзупільської селищної ради ОСОБА_5 , у якому вказано, що позивач фактично проживає в АДРЕСА_1 разом із сестрою ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду та мамою ОСОБА_6 , яка є пенсіонеркою (а.с.45).
Відповідно до висновку пікарсько-консультативної комісії поліклінічного відділу від 10.04.2024 №325 ОСОБА_6 за станом здоров'я здійснювати догляд не може, крім того потребує постійного медикаментозного лікування та перебуває на диспансерному спостереженні, що підтверджується довідкою №6 (а.с.33,39).
Також судом встановлено, що батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 19.12.1981 (а.с.34).
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 03.03.2004 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.42).
Крім того, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 припинено 14.01.2008, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 14.01.2008 (а.с. 46-47).
Відповідно до інформації, яка вказана у листі від 18.04.2024 №520/32.15.5.7-01/2364 Відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у м. Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в архіві відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції актові записи про шлюб та про народження, де матір'ю вказана ОСОБА_2 , відсутні (а.с.43).
ОСОБА_3 , який є батьком позивача та вітчимом ОСОБА_2 (а.с. 32, 40) з 04.03.2022 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_6 , що підтверджується довідкою від 12.02.2024 №543, яка видана військовою частиною НОМЕР_6 (а.с.37).
Відтак, суд вважає, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження того, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за сестрою ОСОБА_2 , зокрема, про неможливість здійснення такого догляду іншими членами сім'ї, тож відмова відповідача у звільненні ОСОБА_9 з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» є протиправною.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Суд зауважує, що у цій справі відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправні дії щодо звільнення позивача з військової служби, а тому належним способом відновлення порушеного права є зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу». При цьому видача наказу є лише способом реалізації звільнення позивача з військової служби, а тому у цій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, позов підлягає до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, згідно із п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір».
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії командира в/ч НОМЕР_1 щодо не видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 ) звільнити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_3 ) з військової служби за сімейними обставинами, з підстав, передбачених абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 «Про військовий обов'язок і військову службу».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.