ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" жовтня 2024 р. справа № 300/6289/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 (представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статі 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення - рідним братом ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю І групи (абз. 13 пункт 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статі 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції за Законом №3633-ІХ від 11.04.2024, що набув чинності з 18.05.2024) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення - рідним братом ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю І групи (абз. 13 пункт 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначає, що позивач був призваний на військову службу під час загальної мобілізації, через введення воєнного стану в Україні. У зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за рідним братом позивача, який є особою з інвалідністю І групи, ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Однак, командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку із відсутністю підстав. Представниця позивача не погоджується із такою відмовою відповідача, адже пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачає, що підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби є саме необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, а не факт здійснення догляду. Крім того, зазначено, що позивачем до рапорту було надано всі необхідні документи для підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби на підставі пп. “г» ч. 2 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
На адресу суду 06.09.2024 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що законодавством передбачено механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав. При цьому жодною нормою чинного законодавства не передбачено можливості звернення з таким рапортом представника особи, яка проходить військову службу. Сутність та зміст таких правовідносин передбачає необхідність особистого написання військовослужбовцем та подання/направлення відповідного рапорту. Однак, всупереч зазначеному, рапорт на звільнення позивача з військової служби до військової частини НОМЕР_1 було подано представницею позивача. Щодо підстав звільнення з військової служби, на думку представника, звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII вимагає від військовослужбовця доведення необхідності здійснення догляду за особою з інвалідністю I групи. Відповідачем не заперечується, що до рапорту на звільнення з військової служби на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи було додано, зокрема, копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №817782, копію довідки про встановлення факту здійснення стороннього догляду від 21.03.2024 за №060-06 тощо. Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 на час складання акту 21.03.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а станом на час складення акту знаходився лише у відпустці, що підтверджується доказами, доданими до відзиву, а тому не міг проживати разом з рідним братом ОСОБА_3 . Крім того, вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які допустимі докази, зокрема, повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які б підвередили відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати сторонній догляд за ОСОБА_3 . Також, на переконання представника відповідача, на підтвердження необхідності здійснення догляду за особою з інвалідністю І групи необхідне рішення про надання позивачем соціальних послуг з постійного догляду.
Від представниці позивача 16.09.2024 надійшла відповідь на відзив. У відповіді вказано, що відповідач помилково стверджує, що рапорт не був поданий позивачем особисто, адже у супровідному листі зазначено, що рапорт підписаний військовослужбовцем особисто та відправлений поштовим зв'язком, однак у ОСОБА_1 немає об'єктивної можливості самостійно подати рапорт командиру. Крім того, аргументи відповідача про факт неналежного подання рапорту є недоцільними, оскільки рапорт був розглянутий та відповідачем надано відмову у задоволенні рапорту через відсутність підстав для звільнення позивача із військової служби, а не через неналежне подання рапорту. При цьому, преставниця звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено видачі відділами державної реєстрації актів цивільного стану підтверджуючого документу про наявність або відсутність інформації щодо інших повнолітніх працездатних родичів. Тобто відповідач очікує від позивача документу, який не передбачений законодавством. Представниця позивача вважає, оскільки позивачем до рапорту надано усі належні документи для звільнення від військової служби, то наявні підстави для визнання дій відповідача протиправними.
Від Військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення, в обгрунтування яких представником відповідача зазначено, що порядок подання рапорту "по команді" передбачає необхідність особистого написання військовослужбовцем та подання/направлення відповідного рапорту. Відтак, представник зауважує про необхідність не тільки особистого підписання рапорту, а також і особистого його подання. Звернув увагу, що позивачем не надано інформації про осіб, які здійснюють сторонній догляд за ОСОБА_3 .
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності з'ясував таке.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, був призваний на військову службу під час загальної мобілізації, через введення воєнного стану в Україні та проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 27.02.2022 по теперішній час (а.с.18-20).
15.04.2024 ОСОБА_1 подано командиру взводу управління рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. “г» п. 1 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи (а.с.40).
На адвокатський запит від 03.06.2024 №76 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що рапорт ОСОБА_1 від 08.04.2024 розглянуто та прийнято рішення про відмову у його задоволенні, у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за ОСОБА_3 (а.с.39).
07.06.2024 представницею позивача супровідним листом №81 надіслано до військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача про звільнення з військової служби. У супровідному листі вказано, що у зв'язку із безпосередньою участю солдата ОСОБА_1 у бойових діях, неможливістю подання рапорту безпосередньому командиру, оскільки попередній поданий рапорт командуванням не був розглянутий, просить розглянути рапорт про звільнення з військової служби, особисто підписаний ОСОБА_1 (а.с.45).
Військова частина НОМЕР_1 листом від 18.07.2024 повідомила про відсутність підстав для задоволення рапорту радіотелефоніста відділення управління штабу дивізіону взводу управління другого самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу». Підставою відмови зазначено, що доданий до рапорту акт не містить інформації про здійснення позивачем постійного догляду за рідним братом ОСОБА_3 , а також відсутні відомості про відсутність інших осіб, які б могли здійснювати такий догляд (а.с.48-50).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач, в інтересах якого діє представниця, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжений та діє станом на час розгляду справи.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21.10.1993 (далі - Закон № 3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
При цьому, п. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення).
Відповідно до п. 2 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із абз. 2 п. 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з пп. "г" п.2 ч.4 , абз.13 п.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): через необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Пункт 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, передбачає, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Відповідно до п. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Тобто право військовослужбовця на реалізацію свого права, зазначеного у рапорті, як і право на інформацію - передбачає, як наслідок, обов'язок відреагувати на рапорт.
Із системного аналізу вищевказаних норм законодавства слідує, що кінцевим результатом написання рапорту військовослужбовцем про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи обґрунтована відмова у задоволенні рапорту.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачем було подано 08.04.2024 рапорт про звільнення та надано підтверджуючі документи. На підставі вказаного рапорту ВО командира взводу управління лейтенантом ОСОБА_4 складено рапорт від 08.04.2024, у якому командир клопоче по суті рапорту позивача командиру другого самохідного артилерійського дивізіону. Надалі командиром другого самохідного артилерійського дивізіону ОСОБА_5 подано рапорт від 08.04.2024 до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому командир клопоче по суті рапорта лейтенанта ОСОБА_6 (а.с.40).
За наслідками розгляду рапорта ОСОБА_1 командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту, у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за ОСОБА_3 , про що було повідомлено адвоката Іванчук Л.Ю. листом від 15.06.2024 №2489/а (а.с.39).
Надалі адвокатом Іванчук Л.Ю. сформовано супровідний лист від 07.06.2024, в якому зазначено, що оскільки командуванням не був розглянутий попередній поданий рапорт та у зв'язку із тим, що позивач безпосередньо перебуває у зоні бойових дій, тому військовій частині НОМЕР_1 надіслано особисто підписаний позивачем рапорт, який був направлений адвокату поштовим зв'язком (а.с.45).
За результатом розгляду поданих документів, що надійшли разом з рапортом позивача на звільнення з військової служби, військова частина НОМЕР_1 листом від 18.07.2024 №2885/а повідомила про відсутність підстав для задоволення рапорту радіотелефоніста відділення управління штабу дивізіону взводу управління другого самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», що надійшов із супровідним листом адвоката Іванчук Л.Ю. від 07.06.2024 №81. Підставою відмови слугувало те, що акт встановлення факту здійснення догляду №060-06 від 21.03.2024 не містить інформації про здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за рідним братом ОСОБА_3 , а також відсутні відомості про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд (а.с.48-50).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що аргументи представника військової частини НОМЕР_1 щодо недотримання порядку подання рапорту позивачем є необґрунтованими, адже первинний рапорт позивачем подано до прямого командира, за наслідками розгляду якого відповідачем відмовлено, у зв'язку із чим позивач повторно звернувся із рапортом від 07.06.2024 до військової частини НОМЕР_1 , а отже позивачем дотримано процедуру, передбачену законодавством.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем у листі від 18.07.2024 №2885/а надано оцінку рапорту ОСОБА_1 , який був повторно надісланий супровідним листом адвоката Іванчук Л.Ю. від 07.06.2024 №81, та повідомлено про відсутність документів, що підтверджують наявність інформації про здійснення позивачем постійного догляду за рідним братом та інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд. Зауважень до процедури подання рапорту військовою частиною НОМЕР_1 не наведено.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідач даним листом фактично повторно відмовив позивачу у звільненні з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Щодо підстав звільнення з військової служби, слід зазначити про таке.
Як встановлено судом вище, однією із підстав звільнення з військової служби за сімейними обставинами було визначено необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вказаною нормою визначено документи, які підтверджують зазначені обставини, а саме: медичний висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби через відсутність документів, зокрема: відсутня інформація про здійснення постійного догляду позивачем за рідним братом та не підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. З цього приводу слід зауважити про таке .
Серед матеріалів справи міститься довідка серії 12 ААГ №817782 від 07.02.2024, яка видана Івано-Франківською міською МСЕК Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи, якою підтверджено, що ОСОБА_3 має першу “б» групу інвалідності та потребує стороннього догляду (а.с.26-27).
Відповідно до акта встановлення факту здійснення догляду від 21.03.2024 №060-06, який складеного комісією за участі старости села ОСОБА_7 , помічника старости ОСОБА_8 , діловода ОСОБА_9 та керівника організації ОСОБА_10 , встановлено, що позивач здійснює догляд за братом- ОСОБА_3 . Факт здійснення догляду ОСОБА_3 підтверджено двома свідками, а саме сусідами: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с.38).
Згідно з довідкою від 08.05.2024 №840, виданою Центром надання адміністративних послуг м. Івано-Франківськ, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 (а.с.37).
При цьому судом встановлено, що батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є ОСОБА_15 , матір'ю - ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 23.05.2024 та серії НОМЕР_3 від 09.04.1974 (а.с.21,25).
ОСОБА_15 помер у віці 54 років 14.09.1994, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 29.03.1995 (а.с.34).
ОСОБА_16 , який є братом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.35), помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 28.05.2024 (а.с.36).
На підтвердження неможливості здійснення постійного догляду за ОСОБА_3 . ОСОБА_14 , позивачем надано висновок лікарсько-консультативної комісії від 14.05.2024 №1756, відповідно до якого ОСОБА_14 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, як особа похилого віку внаслідок когнітивних порушень (а.с.33).
Також серед матеріалів справи міститься свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 між ОСОБА_3 та ОСОБА_17 (а.с.28).
Крім того, судом встановлено, що відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.08.2012 ОСОБА_3 та ОСОБА_17 позбавлено батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_18 (а.с.29).
Відтак, суд вважає, що позивачем надано достатньо доказів про те, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за братом ОСОБА_3 , зокрема, про неможливість здійснення такого догляду іншими членами сім'ї, тож відмова відповідача у звільненні ОСОБА_1 з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами згідно з абз. 13 пункт 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» є протиправною.
Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відтак, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статі 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції за Законом №3633-ІХ від 11.04.2024, що набув чинності з 18.05.2024), як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення - рідним братом ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю І групи (аб. 13 пункт 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, позов підлягає до задоволення.
Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, згідно із п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір».
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме через необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення - рідним братом ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю І групи (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_3 ) за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції за Законом №3633-ІХ від 11.04.2024, що набув чинності з 18.05.2024) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме через необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення - рідним братом ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю І групи (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.