Справа № 620/6706/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
22 жовтня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Маринчак Н.Є.
суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
09 травня 2024 року до Чернігівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - відповідач, апелянт), Державної судової адміністрації України про:
- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, позивачу, за період 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривні;
- зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди, позивачу, за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 гривні;
- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн;
- зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Позов мотивовано протиправною бездіяльністю відповідачів щодо виплати суддівської винагороди за спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн, що порушує права позивача.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Позиція суду мотивована тим, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Із урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що пред'явлені до Державної судової адміністрації України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 гривні.
Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов'язання Державної судової адміністрації України вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб шляхом зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та оплати відпусток позивачу за спірний період, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 гривні.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі № 620/6706/24 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Законом № 3460-IX чітко визначено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні; Державна судова адміністрація України та Територіальне управління, як органи державної влади діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; причина обрання відповідачем саме цього розміру прожиткового мінімуму, є не самовільні дії, а пряма вказівка Закону.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року та 21 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від позивача та Державної судової адміністрації України до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 працює на посаді судді Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів за спірний період, а також довідок про доходи та утримання за основним місцем роботи позивача, останньому нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року, у розмірі 2102,00 грн.
Обчислення суддівської винагороди позивачу за спірний період проведено відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривень.
Позивач вважає, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, установлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено у новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його установлення та урахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли установленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен установлюватися окремо, не віднесені.
Водночас статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який установлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Однак, цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого установлено на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн 00 коп.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» була неправомірною.
Колегія суддів підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 240/5659/22.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя - доповідач Маринчак Н.Є.
Судді: Черпак Ю.К.
Штульман І.В.