ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" жовтня 2024 р. справа № 300/6386/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про поновлення процесуального строку та заяву відповідача ро залишення позову без розгляду ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_2 (надалі, також - представник позивача), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовною заявою до Національної поліції України (надалі, також - відповідач) в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 11.02.2022 по день фактичного розрахунку 22.06.2024;
- зобов'язати Національну поліцію України виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 11.02.2022 по 22.06.2024 в сумі 709562,40 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
18.09.2024 представником Національної поліції України скеровано через підсистему "Електронний суд" заяву про залишення позову без розгляду. Заява обґрунтована тим, що приписами частини 5 статті 122 КАС України встановлено, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 3 статті 123 КАС України).
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 06.09.2024 по 04.10.2024 згідно наказів №199-В від 23.08.2024 та №218-В від 17.09.2024.
Беручи до уваги питання відповідача про залишення позову без розгляду, досліджуючи матеріали адміністративної справи, суд ухвалою про залишення позову без руху від 09.10.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху, надано позивачу п'ятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску.
На адресу суду у встановлений судом строк, 14.10.2024 надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій представник позивача зазначає, що позивачем не пропущено строки звернення до суду, з огляду на наступне. Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
15 жовтня 2013 року Конституційний Суд України у справі №1-13/2013 надав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України у зв'язку з її непослідовним застосуванням судами та встановив, що ця стаття застосовується як до наявних, так і до оскаржуваних виплат, пов'язаних із заробітною платою.
На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Аналогічна правова позиція зазначена у Постанові Верховного Суду від 23.05.2024 року у справі №260/1754/23.
У постанові від 11.07.2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала наступне:
"Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
Для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, властивим є принцип легітимних очікувань, який у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї / мети системи адміністративних судів, а саме захист «малої людини» від "великої держави" в особі її численних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу. Наведене переконливо доводить, що кожна особа має бути впевненою у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте нею на законних підставах право, його зміст та обсяг буде нею реалізовано. Установивши невідповідність акта законодавства критерію "якість закону", суд, за загальним правилом, повинен тлумачити законодавство так, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема справедливості та розумності.
Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовний орган у разі неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта. Тож у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основоположних свобод органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У підсумку Велика Палата Верховного Суду в чергове підтвердила висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України".
Отже, до цих правовідносин застосовується тримісячний строк на звернення до суду, а не строк в один місяць.
Також звернула увагу, що позивач звертався до відповідача із заявою про добровільну виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідь відповідача, з якої вбачається що вони не вчинили жодних дій щодо виплати позивачу середнього заробітку, отримана 17.07.2024. Отже, саме 17.07.2024 є днем, з якого починається тримісячний строк на звернення до суду, який закінчується 17.10.2024. Оскільки позивач звернувся до суду 20.08.2024, тримісячний строк на звернення до суду не пропущений. Більше того, навіть якщо початковою датою початку строків звернення до суду обрати дату на якій наполягає відповідач, а саме 22.06.2024, коли Позивачу була виплачена компенсація за невикористані відпустки, тримісячний строк на звернення до суду не пропущений.
Крім того, ОСОБА_1 є моряком, що підтверджується посвідчення особи моряка серії НОМЕР_1 , дата видачі 07.09.2023. Згідно із записами посвідчення особи моряка, ОСОБА_1 перебував у плаваннях з 26.03.2024 по 04.06.2024 та з 14.06.2024 по 22.07.2024. У цей час ОСОБА_1 не перебував на зв'язку, як наслідок, не міг ні отримати інформацію про повний розрахунок, ні надати адвокату вказівки щодо подальших дій. 25.06.2024 ОСОБА_1 був у зоні дії стільникового зв'язку, дізнався про проведення розрахунку, а також між АО "КЕЙ ПАРТНЕРС" та ОСОБА_1 було досягнуто згоди щодо подальших дій та подальшого надання правової допомоги. 28.06.2024 подано заяву до відповідача про виплату середнього заробітку. Відповідь на цю заяву датована 17.07.2024. Ознайомитись з її змістом ОСОБА_1 міг лише після завершення плавання - 22.07.2024. Після цього, представник був змушений подати адвокатський запит про видачу довідки про середній заробіток. Лише після отримання відповіді на цей адвокатський запит 07.08.2024, в адвоката виникла реальна можливість підготувати та подати позовну заяву, яка була подана 20.08.2024 - в межах встановленого КЗПП тримісячного строку звернення до суду.
Всі вказані причини свідчать про об'єктивну неможливість звернутись до суду раніше, а отже є поважними та вказують на необхідність поновлення таких строків.
Просить суд визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовом до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 14.10.2024 по 18.10.2024 згідно листка непрацездатності №14082727-2026278950-1 від 14.10.2024.
Розглянувши подане представником відповідача клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, заяву представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду, вивчивши зміст позовної заяви, оцінивши матеріали позовної заяви, суд зазначає таке.
Як визначено частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частин 1 та 2 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень; час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова служба), інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, враховуючи приписи частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX)) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 та №9-рп/2013.
Так, у Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні", "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Відтак, після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями.
Як вбачається зі змісту адміністративного позову, ОСОБА_1 з 11.02.2022 на підставі наказу Національної поліції України від 11.02.2022 №208 о/с (зі змінами, що внесені наказом Національної поліції України від 01.07.2022 №872 о/с), тобто на спірні правовідносини поширюються приписи статті 233 КЗпП України у редакції до 19.07.2022.
Разом з тим, відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 №240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи цю постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа № 815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
Вказану позицію Судової палати Верховного Суду підтримано Верховним Судом у постановах від 07.02.2023 у справі №480/2878/22, від 09.03.2023 у справі №380/493/21, від 16.03.2023 у справі №160/20711/21, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.06.2023 у справі №640/13028/21, від 07.09.2023 у справі №160/914/23, від 28.09.2023 у справі №420/5436/22, від 31.10.2023 у справі №240/15141/22, від 23.11.2023 у справі №420/10397/23 та від 09.01.2024 у справі №620/3102/20.
У свою чергу перебіг строку звернення до суду про виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні розпочався з дати фактичного розрахунку з позивачем.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі №560/4006/19, від 22.01.2020 у справі №620/1982/19, від 11.02.2021 у справі №240/532/20, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Суддя звертає увагу, що, предметом даного спору є вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.
З позовної заяви слідує, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №300/7470/23, яке залишено в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі №300/7470/23, відповідач 22.06.2024 (зарахування коштів згідно платіжного доручення від 21.06.2024 №3254) виплатив позивачу кошти в сумі 88976,23 грн (компенсація за невикористані 123 дні відпустки).
Адміністративний позов скерований до суду через підсистему "Електронний суд" 20.08.2024, зареєстрований канцелярією суду за вх. №П300/6944/24 21.08.2024.
Отже, зважаючи те, що з вимогою про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся 20.08.2024, тому позивач пропустив місячний строк звернення до суду з такими вимогами.
Окрім того, суд враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року справа №560/8194/20 вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Відтак отримання позивачем 17.07.2024 листа відповідача від 17.07.2024 №98359-2024 на його звернення від 28.06.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Отже, посилання позивача на норми статті 233 КЗпП та тримісячний строк звернення до суду у такій категорії спорів є безпідставним.
Посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові 23.05.2024 у справі №260/1754/23 суд до уваги не бере, оскільки спірні відносини у цій справі склались щодо індексації грошового забезпечення і застосування норм статті 233 КЗпП щодо строку звернення з позовом у тій справі, відтак є нерелевантними.
Також, суд відхиляє покликання представника позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, позаяк стосуються відмінних спірних правовідносин, а саме щодо звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, а саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 є моряком, що підтверджується посвідчення особи моряка серії НОМЕР_1 , дата видачі 07.09.2023. Згідно із записами посвідчення особи моряка та паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 виданого 11.04.2018 ОСОБА_1 перебував у плаваннях з 26.03.2024 по 04.06.2024 та з 14.06.2024 по 22.07.2024.
Відтак, враховуючи, що зарахування коштів на виконання рішення суду відбулось 22.06.2024, а позивач, зокрема з 14.06.2024 по 22.07.2024 перебував у плаваннях, відтак не мав об'єктивної можливості своєчасно з 22.06.2024 по 22.07.2024 звернутись до суду з даним адміністративним позовом.
Беручи до уваги наведене, суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та поновити такий строк.
Відповідно до частини 14 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу.
За таких обставин, підстав для залишення без розгляду позову ОСОБА_1 на підставі приписів статей 123, 240 КАС України суд не вбачає, а тому, клопотання Національної поліції України задоволенню не підлягає.
Враховуючи наведене, керуючись статями 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Визнати поважними причини пропуску позивачем встановленого законом строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновити пропущений строк звернення до суду.
2. Продовжити розгляд адміністративної справи №300/6386/24 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
3. В задоволенні клопотання Національної поліції України про залишення позову без розгляду відмовити.
Копію цієї ухвали надіслати відповідачу справи через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і не підлягає оскарженню.
Суддя Главач І.А.