22 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/15221/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за 33 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2024 року по 21 липня 2024 року включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні з військової служби з ним не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме належне за час служби грошове забезпечення в сумі 416431,76 грн виплачено лише 22 липня 2024 року, що підтверджено банківською випискою. Позивач стверджує, що у даному випадку має місце виплата грошового забезпечення не в день його звільнення, а через 33 дні після виключення зі списків особового складу. При цьому, письмової згоди на такі дії позивач не давав, тому на думку позивача, відповідач має нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за 33 дні затримки повного розрахунку при звільненні, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошового забезпечення.
Ухвалою cуду від 19 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провадити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав. Подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII). Вважає, що положення частини другої статті 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку застосовні у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум, та за умови вирішення такого спору на користь працівника. На переконання відповідача, незгода працівника з розміром належних до виплати сум при звільненні передбачає звернення до роботодавця або до суду одразу після виплати означених сум чи ознайомлення з їх розміром. Звернення позивача до суду з цим позовом 07 серпня 2024 року, враховуючи його звільнення з військової служби 18 червня 2024 року, свідчить, як вважає відповідач, про те, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені суми при звільненні не були спірними. Відсутність спору щодо виплачених сум не утворює підстав, як доводить відповідач, для застосування положень статті 117 КЗпП України до спірних відносин у цій справі. У своїх доводах покликається на висновки Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20. З таких підстав просить суд відмовити в позові.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 18 червня 2024 року № 175 ОСОБА_1 з 18 червня 2024 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 , всіх видів забезпечення при ІНФОРМАЦІЯ_3 та направлено на зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Остаточний розрахунок із виплати грошового забезпечення у сумі 416431,76 грн відповідач здійснив 22 липня 2024 року, що підтверджується випискою по банківському картковому рахунку позивача в матеріалах справи та відповідачем не заперечується.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні протиправною, що має наслідком застосування положень частини першої статті 177 КЗпП України й виплату середнього заробітку за час затримки, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Отже, спірні правовідносини у цій справі склались щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що відповідно до статей 1, 2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
В аспекті доводів відповідача про непоширення на спірні відносини норм статті 117 КЗпП України суд звертає увагу на висновки Конституційного Суду України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), згідно з якими при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
За правилами статті 116 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті, у редакції Закону № 2352-ІХ, встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Буквальний аналіз норми статті 116 КЗпП України у взаємозв'язку з нормами цього Положення дає підстави для висновку, що у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зі статтею 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за увесь час затримки проведення розрахунку.
Такий висновок суду відповідає висновкам Конституційного Суду України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з яким за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення відповідачем у день звільнення позивача з військової служби (18 червня 2024 року) виплати належних при звільненні сум доводить протиправність такої бездіяльності та обґрунтованість застосування наслідків згідно зі статтею 117 КЗпП України.
При цьому, у контексті встановлених обставин цієї справи, безпідставними є покликання відповідача на висновки Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20 і його твердження щодо поширення на спірні відносини статті 117 КЗпП України у разі затримки остаточного розрахунку при звільненні за умови наявності спору щодо його розміру.
Так, у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд за результатом аналізу положень статей 116 та 117 КЗпП України підсумував, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини першої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Отже, відсутність спору щодо нарахованих сум, належних до виплати при звільненні, у разі несвоєчасного розрахунку зумовлює правові наслідки, визначені частиною першою статті 117 КЗпП України.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою "статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору".
Необґрунтовано відповідач посилається й на висновки Верховного Суду у справі № 380/693/20, які зроблено Судом на відмінних з цієї справою обставин. Спірним питанням у справі № 380/693/20 було невиплата позивачеві грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки, передбаченої Законом № 2011-XII та Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на момент звільнення зі служби, а тому, роблячи висновки у цій справі Суд виходив з того, що спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж два роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Натомість за обставинами цієї справи спір щодо розміру нарахованих сум відсутній, натомість при звільненні з військової служби з 18 червня 2024 року з позивачем не було проведено остаточного та повного розрахунку.
Суд зауважує, що застосування правових висновків Верховного Суду, насамперед, обумовлює подібність спірних правовідносин, що означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Тож відповідач спирається у своїх доводах на нерелевантні висновки Верховного Суду до спірних у цій справі правовідносин.
Як встановлено судом і сторонами не заперечується, остаточний розрахунок здійснено відповідачем 22 липня 2024 року у сумі 416431,76 грн.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 19 червня 2024 року - 21 липня 2024 року. У позові позивач просить суд стягнути середній заробіток за 33 дні затримки проведення розрахунку при звільненні.
Визначаючись щодо відповідності обраного позивачем способу захисту порушеному праву слід зважати й на його ефективність у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту). При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Визначаючись у спірних правовідносинах суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 серпня 2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (надалі - Порядок № 100).
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що, зокрема, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про середню заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) ОСОБА_1 від 23 серпня 2024 року № 9/2135, розмір середньоденного заробітку позивача становить 1174,70 грн.
Отже, за період з 19 червня 2024 року по 21 липня 2024 року розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку становить 38765,10 грн (1174,70 грн х 33 календарні дні).
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів (постанова Верховного Суду 08 листопада 2018 року у справі № 805/1008/16-а).
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч статті 77 КАС України відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки у межах спірних у цій справі правовідносин. Натомість доводи позивача ґрунтуються на матеріальному законі та відповідають фактичним обставинам цієї справи, а тому визнаються судом обґрунтованими.
Тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 33 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2024 року по 21 липня 2024 року включно у сумі 38765,10 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
22.10.24