Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 жовтня 2024 року Справа№200/6634/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (юридична адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 пов, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та зобов'язання поновити виплату пенсії за віком,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Позивач просить: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування і виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 червня 2023 року; 3) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 68 від 02.07.2024 року; 4) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «А-БАНК».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18 квітня 2024 року позивач пройшов процедуру ідентифікації за допомогою відеоконференцзв'язку. За результатами проведеного відеоконференцзв'язку особу позивача було встановлено, що підтверджується рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.06.2024 року № 135793 про встановлення особи.
Водночас, незважаючи на проходження позивачем ідентифікації, нарахування і виплата йому пенсії не була поновлена. Так, листом відповідача від 21.08.2024 року його повідомлено, що питання щодо поновлення виплати пенсії може бути розглянуто за умови звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою та необхідними документами спосіб, передбачений чинним законодавством.
01 липня 2024 року позивач через веб-портал Пенсійного фонду України звернувся до відповідача із заявою про зміну способу виплати, у якому просив в подальшому проводити виплату пенсії на його рахунок, відкритий у АТ «А-БАНК».
Рішенням відповідача № 68 від 02 липня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви позивача.
Отже, позивач вважає, що Пенсійний фондом порушені його права на отримання пенсії, у зв'язку із чим звернувся з даним позовом до суду.
27 вересня 2024 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що для осіб, які переїхали на територію, підконтрольну українській владі та зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи застосовується особливий порядок відновлення соціальних виплат, зокрема пенсії.
Реалізація права, зокрема, на пенсійне забезпечення осіб, які перебували на обліку в органах Пенсійного фонду України на тимчасово неконтрольованій території Донецької і Луганської областей, здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Зазначеними нормативно-правовими актами передбачено, що отримати пенсію на контрольній українською владою території зазначені особи можуть за умови реєстрації їх як внутрішньо переміщених осіб.
Переведення пенсійних виплат здійснюється у спрощеному порядку за матеріалами електронних пенсійних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно із п. 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2016 року № 365 соціальні виплати (у тому числі пенсії) внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, як внутрішньо переміщена особа. Виплата пенсії було призупинено з 01.06.2023 року.
Відповідно до п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (зі змінами) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 року за № 1566/11846, заява про поновлення пенсії подається до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб з відповідною заявою та оригіналами необхідних документів, а саме: документ, що посвідчує особу (паспорт); документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер); довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; реквізити поточного рахунку, відкритого в установі АТ «Ощадбанк».
У період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після місяця в якому його буде припинено чи скасовано, заява про призначення (поновлення) пенсій та документи, необхідні для призначення (поновлення) пенсії, особам, які у зв'язку з агресією російської федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця, можуть надсилатись поштою. Для поновлення пенсії до заяви про призначення/перерахунок пенсії додаються:
- копія документу/документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном (з перекладам);
- оригінал документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом);
- копія паспорта громадянина України.
Форма заяви про звернення (поновлення) пенсії наведена в додатку 2 до Порядку.
Заява про поновлення пенсії може подаватись особисто до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України незалежно від місця реєстрації особи. Додані до заяви про поновлення копії документів повинні бути засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально.
Днем звернення за поновлення пенсії вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (пункт 1.8. Порядку).
Оскільки, ОСОБА_1 не звертався з заявою про поновлення виплати пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області відмовлено в переведенні пенсії до АТ «Ощадбанк».
Отже, представник відповідача зазначає, що враховуючи вищевикладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювало свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, а отже своїми діями права та законні інтереси позивача не порушило.
Представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповідач у відзиві не зазначає правових підстав припинення виплати пенсії позивачу, натомість вказує, що нарахування і виплату пенсії може бути поновлено у разі звернення позивача. Однак відповідач ігнорує факт звернення позивача через веб-портал і проходження ним ідентифікації в органах ПФУ.
Більш того, позивач, дотримуючись вимог пункту 1 Постанови КМУ № 637 від 05.11.2014 року, 18 квітня 2024 року пройшов фізичну ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку, проведеного територіальними органами Пенсійного фонду України із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Однак, нарахування і виплату пенсії відповідач не поновив.
Крім того, представник позивача звертає увагу на тому, що відповідачем не надано заперечень щодо заявленої позивачем вимоги про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію за віком на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «А-БАНК».
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6326002339 від 20.11.2014 року, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з м. Єнакієве Донецької області до м. Харків.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 14099344, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром 3 під'їзд, 2 поверх, організаційно-правова форма - орган державної влади.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 19 листопада 1997 року.
У грудні 2021 року позивач тимчасово виїхав до зареєстрованого місця проживання (м. Єнікієве Донецької області), однак, через початок повномасштабного вторгнення рф на територію України та похилий вік був позбавлений можливості повернутися до м. Харкова. Станом на сьогодні позивач перебуває на тимчасово окупованій території України.
Позивач отримував пенсію за віком на банківський рахунок в АТ «Ощадбанк». Водночас, перебуваючи на тимчасово окупованій території позивач не мав змоги перевірити надходження пенсії на банківський рахунок, оскільки на даній території не функціонують відділення АТ «Ощадбанк», відсутнє покриття українських операторів мобільного зв'язку та утруднений доступ до Інтернету, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості дізнатися про поточний стан свого банківського рахунку.
Як стало відомо із листа відповідача від 17.04.2024 року, 01 червня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області припинив виплату нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 .
Рішення про припинення нарахування і виплату позивачу пенсії відповідач не приймав.
18 квітня 2024 року ОСОБА_1 пройшов процедуру ідентифікації за допомогою відеоконференцзв'язку. За результатами проведеного відеоконференцзв'язку особу позивача було встановлено, що підтверджується рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.06.2024 року № 135793 про встановлення особи.
Проте, незважаючи на проходження позивачем ідентифікації, нарахування і виплата йому пенсії не була поновлена. Так, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.08.2024 року повідомлено, що питання щодо поновлення виплати пенсії може бути розглянуто за умови звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою та необхідними документами у спосіб, передбачений чинним законодавством.
01 липня 2024 року ОСОБА_1 через веб-портал Пенсійного фонду України звернувся до відповідача із заявою про зміну способу виплати, у якому просив в подальшому проводити виплату пенсії на його рахунок, відкритий у АТ «А-БАНК».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 68 від 02 липня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про виплату пенсії на банківський рахунок відкритий у АТ «А-банк».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України № 2000-0202-8/148953 від 21.08.2024 року представника позивача було повідомлено про те, що питання щодо поновлення виплати пенсії може бути розглянуто за умови звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою та необхідними документами у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Отже, позивач вважає, що такими діями Пенсійного фонду, порушені його права на отримання пенсії, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Спірними питаннями даної справи є правомірність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії позивача та відмова у поновленні виплати пенсії на особистий рахунок позивача у АТ «А-банк»
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до преамбули до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 4 ст. 4 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 5 вказаного Закону встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, про що зазначено в ч. 1 ст. 7 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058, пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР передбачено, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Приписами п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що Пенсійним фондом припинено пенсійні виплати позивачу з причини, яка не передбачена Законом України № 1058-IV.
Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06), п.п. 48, 49).
Крім того, суд також не погоджується з позицією Пенсійного фонду про те, що для отримання пенсії, ОСОБА_1 повинен особисто звернутись до будь-якого відділення Пенсійного фонду із відповідною заявою, з огляду на наступне.
Як вже зазначалось вище та з огляду на те, що суд прийшов до висновку, що вини позивача не має у тому, що їй було припинено нарахування та виплату пенсії, у зв'язку із військовою агресією російської федерації, а відтак відповідач повинен був самостійно усунути порушення ним права позивача на отримання пенсії, як того вимагає Постанова КМУ № 162.
Позивач зазначає у своєму позові про те, що на даний час вона фізично не може особисто звернутись до будь-якого територіального органу ПФУ із заявою про поновлення виплати їй пенсії.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасова окупована російською федерацією територія України є невід'ємною частини території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Суд зазначає, що існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом.
Очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля повторної ідентифікації, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права.
Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 20.01.2022 року у справі № 280/4551/21.
Більш того, позивачем було пройдено процедуру ідентифікації за допомогою відеоконференцзв'зяку, що підтверджується рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.06.2024 року № 135793 про встановлення особи.
Відповідно до положень п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», захист соціальних прав людини та сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав входить до основних напрямів захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 5 цього ж Закону, за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ним спеціального правового статусу зберігається право власності, інші права на майно.
Стаття 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.ХІ.1950) з Протоколами №№ 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11, 14 та 15 визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки припинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області виплати ОСОБА_1 пенсії відбулося не у спосіб, що передбачений законом, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції має місце втручання відповідачем у право власності позивача, і таке втручання не є законним.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання пенсійного фонду поновити йому виплату пенсії на банківський рахунок, який вона відкрила у АТ «А-банк», суд зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596, визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.
Згідно з п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Відповідно до п.п. 8-9 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.
Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.
У разі відкриття поточного рахунка за зверненням органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення одержувач повинен укласти договір банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.
Згідно з п. 10 Порядку заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.
Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку.
Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.
У разі отримання від одержувача заяви про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення інформує одержувача про необхідність укладення договору банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.
Органи Пенсійного фонду України та органи соціального захисту населення формують перелік одержувачів на підставі отриманих заяв про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка та разом із необхідними для відкриття поточних рахунків таким особам документами та відомостями, визначеними нормативно-правовими актами Національного банку, подають його відповідному уповноваженому банку у строки, визначені у договорі, але не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дати прийняття документів.
Уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів.
Уповноважений банк щомісяця не пізніше 20 числа подає органам Пенсійного фонду України або органам соціального захисту населення перелік відкритих за зверненнями органів Пенсійного фонду України та органів соціального захисту населення поточних рахунків одержувачам із зазначенням номерів таких рахунків та інформації про укладення договорів банківського рахунка з одержувачами, а в разі відмови у відкритті поточного рахунка - інформацію про причину відмови.
Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.
З урахуванням зазначеного, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п. 10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596, двома шляхами: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або від установи уповноваженого банку.
Аналогічні положення закріплені у п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (в редакції чинній на момент звернення із заявою про поновлення виплати пенсії), яким передбачено, що заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції.
Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596 (зі змінами).
Отже, з аналізу вищезазначених положень вбачається, що суд вважає за можливе проводити виплату пенсії громадянам шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках, які визначені Мінфіном уповноваженими для виплати пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем 01 липня 2024 року була направлено до Пенсійного фонду заяву про виплату пенсії на рахунок, відритий в АТ «А-БАНК».
Відповідно до Переліку уповноважених банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого Міністерством фінансів України, АТ «А-БАНК» включено до зазначеного переліку, отже позивач має право отримувати пенсійні виплати на поточний (картковий рахунок) відкритий в АТ «А-БАНК».
Стосовно доводів відповідача стосовно того, що виплата пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі виплачується на поточний (картковий) рахунок відкритий в АТ «Державний ощадний банк України», суд зазначає наступне.
Внутрішньо переміщеною особою, в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706), є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Положення ст. 7 Закону № 1706 гарантують забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, в тому числі, на пенсійне забезпечення.
Так, ч. 3 вказаної статті визначено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Стаття 10 Закону № 1706 визначає повноваження Кабінету Міністрів України з питань забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.
Отже, зазначеними законодавчими нормами Кабінету Міністрів України делеговано повноваження на встановлення умов та порядку виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам.
На виконання вищевказаних повноважень 05 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637) (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин).
П. 1 Постанови № 637 Кабінет Міністрів України встановив, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Дія цієї постанови поширюється на всіх внутрішньо переміщених осіб (незалежно від обставин переселення), що спростовує посилання позивача на вимушених характер його переселення, як на підставу неможливості застосування положень такої.
Отже, Кабінетом Міністрів України встановлений особливий порядок виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, законність якого переглядалася Верховним Судом. Так, в постанові від 25 вересня 2018 року у справі № 826/11272/16 колегія суддів Верховного Суду звернула увагу на те, що метою прийняття відповідачем Постанови № 637 у редакції зі змінами, внесеними Постановами № 167 від 14.03.2016 року та № 365 від 08 червня 2016 року, є збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення; забезпечення виплати пенсійних і соціальних допомог; недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат.
Такі зміни прийняті з метою удосконалення системи призначення здійснення контролю за соціальними виплатами внутрішньо переміщеним особам.
Враховуючи те, що зміни до Постанови № 637 були прийняті на виконання положень Законів України та з метою реалізації політики у сфері соціального захисту переміщених осіб, надання Ощадбанку статусу уповноваженого банку в межах зазначеної програми здійснено Кабінетом Міністрів України на виконання Закону № 1706 та в межах наданих Кабінету Міністрів України повноважень.
Таким чином, внутрішньо переміщеним особам виплата пенсії здійснюється в АТ «Ощадбанк», оскільки саме зазначений банк визначено КМУ уповноваженим банком для виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.
Однак суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»(далі - Закон № 1706-VII) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.
Факт наявності у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не заперечується сторонами, а також підтверджується відповідною довідкою.
Проте, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Суд наголошує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби, як то: доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Тобто, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
На переконання суду прийняття Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, яким встановлені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Частина 1 ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, вільний вибір місця проживання.
Аналогічні положення передбачені ч. 1 ст. 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»(далі - Закон № 1382- IV).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно -територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 805/402/18, яке залишено без змін Великою Палатою Верховного Суду (Постанова від 4 вересня 2018 року).
Стаття 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.ХІ.1950) з Протоколами №№ 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11, 14 та 15 визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Так, загальні принципи рівності та, відповідно, недискримінації, встановлені статтею 24 Конституції України, яка гарантує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Конституційний Суд України, у своєму рішенні від 07 липня 2004 року у справі № 14-рп/2004, вказав на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію.
Статтею 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, рішення у справі Пічкур проти України від 7 листопада 2013 року, з, заява № 10441/06).
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I).
Отже, обмеження способу виплати пенсії позивачу шляхом встановлення АТ «Ощадбанк» як єдиної банківської установи, в якій позивач може отримувати пенсію є дискримінаційними.
На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу належних пенсійних виплат нарахованих з 01.06.2023 року та щомісячної пенсії відповідно до заяви про виплату пенсії на рахунок відкрити в АТ «А-БАНК».
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на момент розгляду справи, не надав суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, та не довів правомірність та обґрунтованість своїх дій. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та зобов'язання поновити виплату пенсії за віком, підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою суду від 27 вересня 2024 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.
Як вбачається з характеру позовних вимог ОСОБА_1 при зверненні до суду із даним позовом вона повинна була сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Отже, враховуючи співмірність заявлених та задоволених вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь Державного бюджету України з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (юридична адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 пов, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та зобов'язання поновити виплату пенсії за віком- задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (юридична адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 пов, код ЄДРПОУ 14099344) щодо припинення нарахування і виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (юридична адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 пов, код ЄДРПОУ 14099344) поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 червня 2023 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (юридична адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 пов, код ЄДРПОУ 14099344) № 68 від 02.07.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (юридична адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 пов, код ЄДРПОУ 14099344) виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «А-БАНК»
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (юридична адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 пов, код ЄДРПОУ 14099344) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко