Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 жовтня 2024 року Справа№200/5101/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, місце знаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7) про визнання неправомірним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання неправомірним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд:
рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 27 червня 2024 року №051330003764 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1- 5/2018 (746/15) за Списком №2 визнати неправомірним та скасувати;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року, з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року, з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року, з 27 жовтня 2020 року по 31 березня 2024 року, а також до страхового стажу періоди роботи з 01 червня 2014 року по 31 грудня 2020 року та з 01 січня 2022 року по 31 березня 2024 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву від 20 червня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №2).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в червні 2024 року вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, до якої надала всі необхідні документи, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (далі - відповідач) №051330003764 від 27.06.2024 позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому, у рішенні зазначено зокрема про те, що уточнюючі довідки під одним номером - 37 від 13.06.2024 за період роботи з 11.06.1994 по 19.10.2020, які будуть взяті до уваги після перевірки первинних документів, оскільки вищезазначені довідки посвідчено печатками «для документів» замість гербової печатки підприємства. Також, зазначено, що в довідці в період з 11.06.1994 по 05.07.2011 не зазначено посилання на Постанову КМУ №36 від 16.01.2003.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, оскільки згідно трудової книжки позивач працювала на посадах, які віднесені до Списку №2 та атестовані; право позивача на пенсійне забезпечення визначається п. б ч.1 ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VІІІ, відповідно до якої право на пенсію за віком на пільгових умовах позивач набула в 50 років, для чого у неї наявний як пільговий так і загальний стаж, відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, що відповідає Конституції України та надає більше прав і соціального захисту громадянам України. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та постанови Верховного Суду.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що вік позивача на дату звернення становить 50 рік, стаж роботи за Списком №2 становить 1 рік 05 місяців 05 днів; Для підтвердження пільгового стажу за Списком №2 Позивачем надані уточнюючі довідки під одним номером - №37 від 13.06.2024 за період роботи з 11.06.1994 по 19.10.2020, які будуть взяті до уваги після перевірки первинних документів, оскільки вищезазначені довідки посвідчено печатками «для документів» замість гербової печатки підприємства.
Крім того, в довідці в період з 11.06.1994 по 05.07.2011 не зазначено посилання на Постанову КМУ №36 від 16.01.2003р.
Як передбачено підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку №22-1, для підтвердження права на призначення пенсії на пільгових умовах до заяви про призначення пенсії додаються документи:
- довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку №637;
- документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року N 442 "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21 серпня 1992 року).
З огляду на положення абзацу першого пункту 20 Порядку № 637 в уточнюючій довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада (у точній відповідності до зазначеної у списках); характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана уточнююча довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/ або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Крім того, вважає, що посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, як на підставу виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах у віці 50 років є необґрунтованим. Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як спеціальний закон, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах з моменту набрання законної сили Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій; рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017.
Ухвалою суду від 30.07.2024 було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст. ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву відповідно до статті 162 КАС України.
Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив відповідно до статті 163 КАС України.
У період з 03.10.2024 по 04.10.2024 включно суддя Донецького окружного адміністративного суду Зеленов А.С. перебував у щорічній відпустці.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до частини 1 статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
20.06.2024 ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, до якої позивачем були додані, зокрема, трудова книжка та довідки про підтвердження пільгового стажу роботи, що підтверджується копією оспорюваного рішення №051330003764 від 27.06.2024 та не заперечується учасниками справи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №051330003764 від 27.06.2024 позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому, у рішенні зазначено зокрема про те, що уточнюючі довідки під одним номером - 37 від 13.06.2024 за період роботи з 11.06.1994 по 19.10.2020, які будуть взяті до уваги після перевірки первинних документів, оскільки вищезазначені довідки посвідчено печатками «для документів» замість гербової печатки підприємства. Також, зазначено, що в довідці в період з 11.06.1994 по 05.07.2011 не зазначено посилання на Постанову КМУ №36 від 16.01.2003.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача від 27.06.2024 №051330003764 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку №2, яким відмовлено у призначенні пільгової пенсії за Списком №2 позивачеві, у зв'язку з чим позивач просить захистити її порушені права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до пільгового стажу періоди роботи з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року, з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року, з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року, з 27 жовтня 2020 року по 31 березня 2024 року, а також до страхового стажу періоди роботи з 01 червня 2014 року по 31 грудня 2020 року та з 01 січня 2022 року по 31 березня 2024 року та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 20 червня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №2).
З трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач працювала у наступні періоди роботи, а саме:
- з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року на посаді «вантажника вугілля поверхні» в Державному Відкритому акціонерному товаристві «Шахта Новодзержинська»;
- з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року на посаді «машиніста конвеєру поверхні» в Державному Відкритому акціонерному товаристві «Шахта Новодзержинська»;
- з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року на посаді «машиніста підіймальної машини» в Державному Відкритому акціонерному товаристві «Шахта Новодзержинська» (з 05 липня 2012 року перейменована в Товариство з додатковою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта ім. Святої Мотрони Московської»);
- з 27 жовтня 2020 року по 30 червня 2024 року на посаді «машиніста підіймальної машини» в Відокремленому підрозділі шахта «Центральна» Державного підприємства «Торецьквугілля».
З наданого витягу форми РС-право вбачається, що позивачу зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 11.06.1994 по 19.10.2020, до пільгового за списком №2 з 27.10.2020 по 31.12.2021.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який був прийнятий на зміну положення Закону України Про пенсійне забезпечення.
Отже, оскільки і Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і Закон України Про пенсійне забезпечення регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України Про пенсійне забезпечення підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.
Згідно з п. б ч. 1 ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали після 31 грудня 1970 року набували право на пенсію по досягненню 55 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів в - е та ж статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам….
Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 50 років за пунктом б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення позивачки до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 - 20.06.2024, позивачці виповнилось повних 50 років, що підтверджується копіями паспорта позивача та оспорюваного рішення.
При цьому, згідно копії оскаржуваного рішення пенсійного органу №051330003764 від 27.06.2024 вбачається, що станом на 20.06.2024 (звернення за призначенням пенсії) пільговий стаж роботи позивача за Списком №2 становить 1 рік 5 місяців 5 днів.
Тобто, на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивач досягла необхідного віку (50 років) та наявність у неї необхідний страхового стажу для призначення такої пенсії (20 років) відповідачем не заперечується.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, у період роботи з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року на посаді «вантажника вугілля поверхні» в Державному Відкритому акціонерному товаристві «Шахта Новодзержинська»; з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року на посаді «машиніста конвеєру поверхні» в Державному Відкритому акціонерному товаристві «Шахта Новодзержинська»; з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року на посаді «машиніста підіймальної машини» в Державному Відкритому акціонерному товаристві «Шахта Новодзержинська» (з 05 липня 2012 року перейменована в Товариство з додатковою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта ім. Святої Мотрони Московської»), які були атестована за Списком №2, що підтверджується копіями трудової книжки позивача, архівних довідок від 13.06.2024 №35 Орендного підприємства «Шахта ім. Святої Мотрони Московської.
Вказаний період не було зараховано відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2 при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, так як уточнюючі довідки щодо підтвердження періодів роботи на посадах, що визначають право на пенсію на пільгових умовах посвідчено печатками «для документів» замість гербової печатки підприємства. Також, в довідці в період з 11.06.1994 по 05.07.2011 не зазначено посилання на Постанову КМУ №36 від 16.01.2003.
Разом з тим, судом враховується те, що відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.
Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
В трудовій книжці позивача зроблені записи:
- з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року позивач працювала на посаді «вантажника вугілля поверхні» в Державному Відкритому акціонерному товаристві «Шахта Новодзержинська»;
- з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року позивач працювала на посаді «машиніста конвеєру поверхні» в Державному Відкритому акціонерному товаристві «Шахта Новодзержинська»;
- з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року позивач працювала на посаді «машиніста підіймальної машини» в Державному Відкритому акціонерному товаристві «Шахта Новодзержинська» (з 05 липня 2012 року перейменована в Товариство з додатковою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта ім. Святої Мотрони Московської»);
- з 27 жовтня 2020 року по 30 червня 2024 року позивач працювала на посаді «машиніста підіймальної машини» в Відокремленому підрозділі шахта «Центральна» Державного підприємства «Торецьквугілля».
Крім того, для підтвердження особливого характеру роботи та умов труда, необхідних для призначення пільгової пенсії позивачем надана уточнююча довідка підприємства від 26.02.1996 №4, з якої вбачається, що позивач з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року, з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року, з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року працювала за професіями вантажника вугілля поверхні (код КП 36182252), машиністом конвеєра поверхні (код КП 36182252), машиністом підіймальної машини поверхні (код КП 36182252). Стаж роботи, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2 становить (13 років 11 місяців 16 днів + 03 роки 1 місяць 8 дні + 9 років 3 місяців 15 днів, тобто більше 26 років стажу)
Постановою кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №461 (що діє з 2016 року та на момент видачі довідки підприємством) затверджено Список N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. До розділу 1 «Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні» щодо робітників кар'єрів, розрізів, копалень, гідравлік, драг, промивальних приладів віднесено професію - вантажника вугілля поверхні, машиністи конвеєрів, машиністи підіймальних машин.
Отже, зазначена уточнююча довідка відповідає вимогам Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 N 637 та є такою, що дійсно підтверджує стаж роботи позивача на посаді, що дає право на зарахування цього стажу до пільгового.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового/пільгового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або довідки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів/оформлення.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник, зокрема, щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача при призначенні пенсії періоду її роботи на посаді машиніста підіймальної машини на Відокремленому підрозділі шахта «Центральна» Державного підприємства «Торецьквугілля» з 01 січня 2022 року по 31 березня 2024 року у зв'язку із відсутністю сплати страхових внесків.
Так, з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5), яка була надана позивачем в якості доказів до позовної заяви, з якої вбачається, що період роботи січня 2022 року по березень 2024 року (включно) у Відокремленому підрозділі шахта «Центральна» ДП «Торецьквугілля» не зараховані до страхового та пільгового стажу позивача, що також не заперечується відповідачем.
Разом з тим, із вказаних відомостей також вбачається нарахування позивачу заробітної плати за цей період роботи. Крім того, спірний період роботи підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 (запис 15-16). Додатково суд зазначає, що період роботи позивача на вищезазначеній посаді підтверджується довідкою Форми ОК-5, з якої вбачається, що за спірний період позивач отримувала заробітну плату на ДП «Торецьквугілля» та не заперечується відповідачем.
Отже, на думку суду, оскільки наявними у справі письмовими доказами підтверджується, що з січня 2022 року по березень 2024 року (включно) у ДП «Торецьквугілля» позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися страхувальником страхові внески, тому у відповідача відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу позивача вказані періоди роботи. Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства зі страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи на такому підприємстві.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового та пільгового стажу позивача вказаного періоду роботи у ДП «Торецьквугілля».
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01 червня 2014 року по 31 грудня 2020, суд вказує, що даний період відповідно до наданого витягу форми РС-право вже враховано до страхового стажу, а тому дані вимоги не підлягають задоволенню.
За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача від 27.06.2024 №051330003764 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку №2, яким відмовлено у призначенні пільгової пенсії за Списком №2 позивачеві.
Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що набрала законної сили 03.11.2021.
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду та Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішення пенсійним органом від 27.06.2024 №051330003764 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, яким відмовлено у призначенні пільгової пенсії за Списком №2 позивачеві, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20) та вищенаведених постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем рішення від 27.06.2024 №051330003764 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, яким відмовлено у призначенні пільгової пенсії за Списком №2 позивачеві, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 27.06.2024 №051330003764 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, яким відмовлено у призначенні пільгової пенсії за Списком №2 позивачеві, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до пільгового стажу її роботи за Списком №2 періоди роботи з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року, з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року, з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року; до страхового та пільгового стажу її роботи за Списком №2 період роботи з 01 січня 2022 року по 31 березень 2024 року, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачеві такої пенсії у зв'язку із не зарахуванням наведеного періоду, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі Кечко проти України зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до пільгового стажу її роботи за Списком №2 періоди роботи з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року, з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року, з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року; до страхового та пільгового стажу її роботи за Списком №2 період роботи з 01 січня 2022 року по 31 березень 2024 року, є належним способом захисту порушеного права позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача призначити з 20.06.2024 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача необхідного пільгового стажу за Списком №2, передбаченого ст.114 Закону №1058, є підставою для призначення останній пенсії за віком на пільгових умовах, при цьому, за нормами Закону №1058 повноваження щодо обчислення стажу, зокрема і пільгового, є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати пільговий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 27.06.2024 №051330003764 про відмову у призначенні пенсії, а також і зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до пільгового стажу її роботи за Списком №2 періоди роботи з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року, з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року, з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року; до страхового та пільгового стажу її роботи за Списком №2 період роботи з 01 січня 2022 року по 31 березень 2024 року, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 від 20.06.2024 згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи.
Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначаються:
1) дата і місце його ухвалення;
2) найменування суду;
3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;
4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;
5) номер справи;
6) ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи;
7) вимоги позивача;
8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.
В описовій частині рішення зазначаються:
1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;
2) заяви, клопотання учасників справи;
3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;
4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;
7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
У резолютивній частині рішення зазначаються:
1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог;
2) розподіл судових витрат;
3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;
4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.
Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Щодо розподілу судових витрат.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 969,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 25.07.2024.
Позовна заява подана через підсистему «Електронний Суд».
Згідно з пп.2 п.3. ч.2 ст.4 Закону №3674-VI визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн.
Абзацом 4 частини 3 статті 6 Закону №3674-VI встановлено, у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 листопада 2019 року у справі №640/21330/18, від 05 червня 2020 року у справі №280/5161/19 та від 08 травня 2020 року у справі №501/531/16-а, вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.
Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом через підсистему «Електронний Суд» за 1 вимогу немайнового характеру (вимога про визнання протиправними дії є передумовою для застосування способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання вчинити певні дії) позивачу необхідно було сплатити судовий збір у сумі розміром 968,96 грн = ((3028 грн х 0,4 х 0,8).
Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 645 грн. 97 коп., виходячи із розрахунку: (968,96 грн./3)*2.
Решта судового збору в сумі 0,04 грн такому стягненню не підлягає, оскільки вона зайве сплачена за подання даного позову.
Разом з тим такий судовий збір може бути повернутий позивачу з бюджету за його заявою (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
При обчисленні розміру судового збору судом враховані положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, місце знаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7) про визнання неправомірним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 27.06.2024 №051330003764 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, яким відмовлено у призначенні пільгової пенсії за Списком №2 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу її роботи за Списком №2 періоди роботи з 11 червня 1994 року по 26 травня 2008 року, з 27 травня 2008 року по 04 липня 2011 року, з 05 липня 2011 року по 19 жовтня 2020 року; до страхового та пільгового стажу її роботи за Списком №2 період роботи з 01 січня 2022 року по 31 березень 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 від 20.06.2024 згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 645 грн. 97 коп.
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі “Електронний суд».
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов