Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 жовтня 2024 року Справа№200/4879/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ: 13967927, місце знаходження: 36014, Полтавська область, м. Полтава, вул. Соборності, 66) про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області від 28 червня 2024 року №056550003297 щодо відмови в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Полтавській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 03 жовтня 1994 року по 30 травня 2004 року згідно довідки б/н від 04.06.2004 року та заробітну плату згідно довідок від 04 червня 2004 року №02/132 та №02/133 та здійснити перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 липня 2024 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, всупереч вимогам законодавства України безпідставно при призначенні пенсії, не врахував заробітну плату (дохід), який отримав позивач протягом вказаного вище періоду. Зокрема, позивач зазначив, що 20 червня 2024 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії, а саме допризначення у зв'язку із наданими додатковими документами.
До заяви про перерахунок пенсії від 20 червня 2024 року було додано довідку без номеру від 04 червня 2004 року видану Науково-виробничої фірми «ХЕТ» (Хіміко-екологічні технології) про період роботи з 03 жовтня 1994 року по 30 травня 2004 року, довідки про заробітну плату за період роботи з 03 жовтня 1994 року по 30 травня 2004 року №02/132 від 04 червня 2004 року та №02/133 від 04 червня 2004 року.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, рішенням від 28 червня 2024 року №056550003297, позивачу було відмовлено в перерахунку пенсії за віком яка була призначена відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішення про відмову в перерахунку пенсії за віком призначеної відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мотивоване припиненням з 01 січня 2023 року Російською Федерацією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузи пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області від 28 червня 2024 року №056550003297 щодо відмови в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила зазначивши про те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком. Позивач, 20.06.2024 звернувся засобами Веб- порталу електронних послуг ПФУ із заявою про перерахунок пенсії, допризначення пенсії за віком у зв'язку з наданням додаткових документів.
До заяви додано довідки від 04.06.2004, видані науково-виробничою фірмою “ХЕТ» в м. москва (росія):
- б/н, про періоди роботи з 1994 року по 2004 року;
- №02/133, про заробітну плату за період роботи з жовтня 1994 року по грудень 2000 року;
- №02/132, про заробітну плату за період роботи з січня 2001 року по травень 2004 року.
Розгляд даної заяви, за принципом екстериторіальності було здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. Рішенням управління №056550003297 від 28.06.2024 року позивачу відмовлено в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Вказує, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року прийнявши закон №175-ФЗ від 11.06.2022 "О денонсации российской федерацией Соглашения о гарантиях прав граждан государств - участников Содружества Независимых Государств в области пенсионного обеспечения", який відповідно до статті 2 вказаного закону набрав чинності 30.06.2022.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 російська федерація з 01.01.2023 не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення. Отже, з 01.01.2023 дія вказаної угоди між Україною та російською федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме російської федерації.
Зазначає, що при призначенні пенсій громадянам, які проживали/ працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом №1058-IV, стаж можливо зарахувати по 31.12.1991.
З урахуванням викладеного, ГУ ПФУ вважає що при прийнятті оскаржуваного рішення діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вимоги Позивача про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
З урахуванням наведеного, представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.07.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення її недоліків шляхом надання позовної заяви із зазначенням адреси електронної пошти стосовно позивача, відомостей про наявність/відсутність електронного кабінету стосовно позивача та його представника.
На виконання вимог ухвали суду позивачем надано до суду позовну заяву із зазначенням адреси електронної пошти стосовно позивача, відомостей про наявність/відсутність електронного кабінету стосовно позивача та його представника.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву відповідно до статті 162 КАС України.
Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив відповідно до статті 163 КАС України.
У період з 03.10.2024 по 04.10.2024 включно суддя Донецького окружного адміністративного суду Зеленов А.С. перебував у щорічній відпустці.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до частини 1 статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази і відзив, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком.
20 червня 2024 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про
перерахунок пенсії, а саме допризначення у зв'язку із наданими додатковими документами. До заяви додано довідки від 04.06.2004, видані науково-виробничою фірмою “ХЕТ»: б/н, про періоди роботи з 1994 року по 2004 року; №02/133, про заробітну плату за період роботи з жовтня 1994 року по грудень 2000 року; №02/132, про заробітну плату за період роботи з січня 2001 року по травень 2004 року.
Розгляд даної заяви, за принципом екстериторіальності було здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. Рішенням управління №056550003297 від 28.06.2024 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV. Обґрунтування рішення вказано, що страховий стаж зараховується періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991, згідно постанови КМУ від 29.11.2022 №1328.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»(далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Щодо неврахування заробітної плати, отриманої на території рф (за період з жовтня 1994 по травень 2016 року).
Питання пенсійного забезпечення регулюються двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., згідно із ст.1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Щодо посилань відповідача на припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. суд наголошує на тому, що вказана Угода підлягає застосуванню, в тому числі при врахуванні заробітної плати позивача, отриманої в рф, оскільки була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу та отримання заробітної плати.
Таким чином, оскільки позивач працював у рф в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав при зарахуванні стажу роботи позивача на території рф не враховувати заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Поряд з цим, за змістом ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Згідно зі ст.12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993р.).
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. та двосторонніми угодами в цій галузі.
Зі змісту наведених норм вбачається, що пенсія особі, що звернулась за її призначенням, призначається за нормами законодавства країни, де відбувалась трудова діяльність цієї особи, а пільговий стаж, набутий на території однієї з визначених Угодою держав, визнається іншою державою.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019р. у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020р. у справі № 555/2250/16-а від 17.06.2020р. у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020р. у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020р. у справі № 345/9/17.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві, зареєстрованому на території рф після 13.03.1992р., то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в рф. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Згідно з ст.2 федерального закону рф № 173-фз від 17.12.2001р. «Про трудові пенсії в російській федерації» страховий стаж - врахована при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду рф, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.
Відповідно до ч.1 ст.10 цього федерального закону до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.
З вищезазначеного слідує, що законодавством України, так і законодавством рф передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до ПФ тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою КМ України № 637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
На підтвердження трудової діяльності позивач надав відповідні довідки від 04.06.2004, видані науково-виробничою фірмою “ХЕТ» (москва (рф):
- б/н, про періоди роботи з 1994 року по 2004 року з якої вбачається, що позивач працював у науково-виробничою фірмою “ХЕТ» на постійній роботі: автослюсарем 2 розряду з 03.10.1994 по 26.05.1996, водієм легкового автомобіля з 27.05.1996 по 12.02.2000, водієм навантажувача готової продукції з 13.02.2000 по 30.05.2004. У довідці вказано, що довідка видана замість трудової книжки.
- №02/133, про заробітну плату за період роботи з жовтня 1994 року по грудень 2000 року;
- №02/132, про заробітну плату за період роботи з січня 2001 року по травень 2004 року.
Поряд з цим, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, в свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Тому відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів з такої підстави як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем вимог законодавства. Будь-яких доказів, які б свідчили про несплату страхових внесків до пенсійних органів рф саме з вини позивача, суду не надано.
Крім цього, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Підставою для неврахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи на території рф пенсійний орган вказує також припинення участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.
Водночас, хоча рф припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому, за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати, отриманої у рф.
Звідси, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 01.12.1991р., приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Таким чином, під час судового розгляду не встановлено достатніх підстав для відмови в зарахуванні спірних періодів, зазначених в трудовій книжці позивача до його страхового стажу.
Водночас, в силу п.2 ст.13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови КМ України № 1328 від 29.11.2022р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних нормативних актів.
Таким чином, вказаний спірний період роботи позивача на території рф підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, заява позивача надійшла до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Отже, заяву позивача від 20.06.2024 було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Нормами ч.2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 9 суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року 21-87а13.
На підставі наведеного суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області від 28 червня 2024 року №056550003297 щодо відмови в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 20 червня 2024 року, зарахувавши: до страхового стажу позивача періоди його роботи автослюсарем 2 розряду з 03.10.1994 по 26.05.1996, водієм легкового автомобіля з 27.05.1996 по 12.02.2000, водієм навантажувача готової продукції з 13.02.2000 по 30.05.2004 у науково-виробничою фірмою “ХЕТ», а також взявши до розрахунку заробітну плату позивача, яку він отримував згідно довідок від 04.06.2004 №02/132 та №02/133, виданих науково-виробничою фірмою “ХЕТ».
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з наведеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи.
Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначаються:
1) дата і місце його ухвалення;
2) найменування суду;
3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;
4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;
5) номер справи;
6) ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи;
7) вимоги позивача;
8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.
В описовій частині рішення зазначаються:
1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;
2) заяви, клопотання учасників справи;
3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;
4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;
7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
У резолютивній частині рішення зазначаються:
1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог;
2) розподіл судових витрат;
3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;
4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.
Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Щодо розподілу судових витрат.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 969,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 16.07.2024.
Позовна заява подана через підсистему «Електронний Суд».
Згідно з пп.2 п.3. ч.2 ст.4 Закону №3674-VI визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн.
Абзацом 4 частини 3 статті 6 Закону №3674-VI встановлено, у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 листопада 2019 року у справі №640/21330/18, від 05 червня 2020 року у справі №280/5161/19 та від 08 травня 2020 року у справі №501/531/16-а, вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.
Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом через підсистему «Електронний Суд» за 1 вимогу немайнового характеру (вимога про визнання протиправними дії є передумовою для застосування способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання вчинити певні дії) позивачу необхідно було сплатити судовий збір у сумі розміром 968,96 грн = ((3028 грн х 0,4 х 0,8).
З правил ч.1 ст.139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Ч.3 зазначеної статті встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 8 ст. 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, оскільки права позивача були порушені саме рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 28.06.2024, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань вказаного відповідача судовий збір в сумі 968,96 грн.
Решта судового збору в сумі 0,04 грн такому стягненню не підлягає, оскільки вона зайве сплачена за подання даного позову.
Разом з тим такий судовий збір може бути повернутий позивачу з бюджету за його заявою (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
При обчисленні розміру судового збору судом враховані положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ: 13967927, місце знаходження: 36014, Полтавська область, м. Полтава, вул. Соборності, 66) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області від 28.06.2024 №056550003297 щодо відмови в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2024, зарахувавши до його страхового стажу періоди його роботи: автослюсарем 2 розряду з 03.10.1994 по 26.05.1996, водієм легкового автомобіля з 27.05.1996 по 12.02.2000, водієм навантажувача готової продукції з 13.02.2000 по 30.05.2004 у науково-виробничою фірмою “ХЕТ», а також взявши до розрахунку заробітну плату ОСОБА_1 , яку він отримував та яку відображено у довідках від 04.06.2004 №02/132 та №02/133, виданих науково-виробничою фірмою “ХЕТ».
В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі “Електронний суд».
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов