Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 жовтня 2024 року Справа№200/5040/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), відповідно до якої просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку - 05.07.2024 року.
В обґрунтування свого позову позивач вказує, що він проходив військову службу за контрактом в Адміністрації Державної прикордонної служби України та був звільнений з військової служби відповідно до наказу голови Державної прикордонної служби України від 13.09.2018 року № 862-ОС згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" і виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення відповідно до наказу голови Державної прикордонної служби України від 18.09.2018 року № 878-ОС.
Зазначає, що через непроведення відповідачем усіх необхідних розрахунків стосовно нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження військової служби він неодноразово звертався до суду з відповідними позовами та на підставі судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду поданих ним позовних заяв, відповідачем у подальшому було проведено певні розрахунки з позивачем.
Так, зокрема, на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23 відповідачем у жовтні 2023 року було перераховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), в сумі 55531,53 грн.
На підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 відповідачем 28.06.2024 року було здійснено перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, та щомісячної додаткової грошової винагороди (згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій") за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди (за постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій"), а також нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року в загальній сумі 41257,21 грн.
На підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 відповідачем 05.07.2024 року було нараховано та виплачено позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року, з урахуванням абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, в сумі 25065,65 грн.
Разом із тим, як вказує позивач у позові, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зазначені обставини стали приводом для звернення до суду з цим позовом.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.
Зокрема, у відзиві на позов відповідач, із посиланням на постанову Верховного Суду від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22, вказує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом, за якою час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений 6-ма місяцями.
Водночас, як зазначається відповідачем у відзиві на позов, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, що утворені відповідно до Законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Також відповідач зауважує, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2022 року у справі № 640/24271/20 ним виплачено на картковий рахунок позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв'язку з виплатою компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2016-2018 роки за весь період затримки цієї виплати і до дня фактичного розрахунку, а саме - з 19.09.2018 року по 18.09.2020 року, в сумі 18975,99 грн.
На переконання відповідача, не може бути "декілька" днів фактичного розрахунку (за різними рішеннями суду), а позивачем під час звернення до суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у справі № 640/24271/20 самостійно визначено як момент припинення "триваючого правопорушення" (несвоєчасного розрахунку при звільненні), так і день фактичного розрахунку.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі № 200/5040/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 07.10.2024 року у позивача по справі були витребувані письмові пояснення стосовно того, відносно якої (або яких) саме виплати (або виплат) та на підставі якого (або яких) саме рішення (або рішень) суду ним заявлені позовні вимоги стосовно зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
На виконання вимог даної ухвали позивачем були надані письмові пояснення, у яких він зазначив про те, що заявлені позовні вимоги стосуються несвоєчасної виплати грошового забезпечення на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 та від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23, яке було здійснено відповідачем 28.06.2024 року та 05.07.2024 року, відповідно.
Ухвалою суду від 11.10.2024 року у відповідача по справі були витребувані письмові пояснення письмові пояснення та відповідний розрахунок стосовно суми, яка була виплачена ним позивачу на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23, в розмірі 41257,21 грн (із зазначенням усіх складових цієї суми, у тому числі розміру компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення).
На виконання вимог зазначеної ухвали відповідачем були надані письмові пояснення та докази, відповідно до яких до складу суми в розмірі 41257,21 грн, виплаченої відповідачем позивачу на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 входять грошова допомога на оздоровлення та щомісячна додаткова грошова винагорода в сумі 11023,29 грн, а також компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 30233,92 грн.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 ), РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 15.09.2015 року, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач у справі проходив військову службу за контрактом в Адміністрації Державної прикордонної служби України та був звільнений з військової служби відповідно до наказу голови Державної прикордонної служби України від 13.09.2018 року № 862-ОС згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною, що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК).
На підставі наказу голови Державної прикордонної служби України від 18.09.2018 року № 878-ОС позивач був виключений зі списків особового складу і усіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України.
У березні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням червня 2015 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) та зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) і здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23 цей позов було задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням листопада 2016 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), а також зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2023 року вказане рішення суду було залишено без змін.
На підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23 відповідачем 10.11.2023 року було перераховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), в сумі 55531,53 грн, що підтверджується наданою позивачем до справи банківською випискою по рахунку.
У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив визнати протиправною відмову відповідача провести перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, та зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, а також визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування і виплати позивачу допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та провести виплату з урахуванням виплачених сум. Крім того, позивач просив визнати протиправною відмову відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 цей позов було задоволено повністю: визнано протиправними дії відповідача щодо відмови провести перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, та зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та провести виплату з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною відмову відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року та зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 року вказане рішення суду було залишено без змін.
На підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 відповідачем 28.06.2024 року було здійснено перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, та щомісячної додаткової грошової винагороди (згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій") за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди (за постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій"), а також нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року в загальній сумі 41257,21 грн, що підтверджується наданою позивачем до справи банківською випискою по рахунку.
Як зазначається відповідачем у письмових поясненнях та підтверджується наданими ним письмовими доказами (довідка-розрахунок, розрахунковий лист), вказана сума в розмірі 41257,21 грн складається з грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди в сумі 11023,29 грн, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 30233,92 грн.
У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив визнати протиправною відмову відповідача щодо проведення позивачу на підставі та з урахуванням положень абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, а також рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23 нарахування та виплати індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу на підставі та з урахуванням положень абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, а також рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року включно, визначену шляхом порівняння розміру підвищення грошового доходу в березні 2018 року з сумою можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 цей позов було задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача стосовно відмови у проведенні позивачу на підставі та з урахуванням положень абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, нарахування та виплати індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року та зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу на підставі та з урахуванням положень абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року включно у розмірі 3855,66 грн щомісяця, з урахуванням фактично виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 року вказане рішення суду було залишено без змін.
На підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 відповідачем 05.07.2024 року було нараховано та виплачено позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року, з урахуванням абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, в сумі 25065,65 грн, що підтверджується наданою позивачем до справи банківською випискою по рахунку.
Суд зауважує, що розміри вказаних вище виплат не оспорюються позивачем.
Разом із цим, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, під час нарахування та виплати позивачу грошових коштів на виконання судових рішень у справах № 200/1350/23, № 200/7423/23 та № 200/7422/23 відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У наданих на виконання вимог ухвали суду від 07.10.2024 року письмових поясненнях позивач зазначив про те, що заявлені ним позовні вимоги стосуються несвоєчасної виплати грошового забезпечення на виконання рішень суду у справах № 200/7423/23 і № 200/7422/23 (яке було здійснено відповідачем 28.06.2024 року та 05.07.2024 року, відповідно).
Отже, виплата грошових коштів, яка була проведена відповідачем 10.11.2023 року на виконання рішення суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23, не є спірною у даній справі, що враховується судом від час ухвалення цього рішення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина та засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункти 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Суд зауважує, що чинним спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо виплати середнього заробітку або компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, строки проведення розрахунку при звільненні, а також відповідальність за недотримання вказаних строків передбачені положеннями статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
У тих правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, за загальним правилом, пріоритетними є саме норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах таких положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 року, від 31.10.2019 року у справі № 2340/4192/18, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 15.07.2020 року у справі № 824/144/16-а, від 05.08.2020 року у справі № 826/20350/16, від 24.12.2020 року у справі № 340/401/20, від 28.01.2021 року у справі № 240/11214/19 та інших.
З огляду на викладене, положення статей 116 та 117 КЗпП України у даному випадку є повністю застосовними до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України), з огляду на дату виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України (18.09.2018 року) і дати проведення з ним відповідачем повного розрахунку на виконання рішення суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 (28.06.2024 року) та на виконання рішення суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 (05.07.2024 року), застосовуються судом у даному рішенні в редакції, яка була чинна в період існування спірних у цій справі правовідносин.
Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, визначено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до положень статті 116 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна і додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, які були нараховані працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як зазначається Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Отже, вказаними вище нормами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У випадку невиконання такого обов'язку настає відповідальність, яка передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, що необхідний для забезпечення його життя.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником стосовно своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням роботодавцем свого обов'язку.
У постанові від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22 Верховний Суд, із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, зауважив, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, передбачених після звільнення, за встановленими Цивільним кодексом України загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, визначене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає через несвоєчасне здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 зазначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України, а саме - в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У даному рішенні Конституційний Суд України зауважив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тож працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення цього правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення із цим працівником остаточного розрахунку.
Отже, виходячи із системного аналізу положень статей 116, 117, 233 КЗпП України, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать, і у випадку, коли роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке установлена положеннями статті 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівнику). Лише після проведення фактичного розрахунку (після виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 року у справі № 400/3151/19.
З огляду на викладене, судом не приймаються до уваги доводи відповідача з приводу того, що не може бути "декілька" днів фактичного розрахунку (за різними рішеннями суду), оскільки часткова виплата належних звільненому працівникові сум не свідчить про повний фактичний розрахунок з цим працівником і не може мати наслідком припинення обов'язку роботодавця щодо проведення з таким працівником остаточного розрахунку.
При цьому звернення працівника до суду з позовом щодо нарахування і виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з проведенням роботодавцем часткової виплати належних звільненому працівникові сум (певних складових заробітної плати або грошового забезпечення) та задоволення такого позову судом не тягне за собою позбавлення працівника права на звернення до суду з таким позовом у разі виплати роботодавцем іншої частини належних працівникові при звільненні сум.
В даному випадку відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2022 року у справі № 640/24271/20 було виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв'язку з проведенням виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, тоді як у цій справі позивачем заявлені вимоги про нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з проведенням інших виплат, які були здійснені відповідачем на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 та від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23.
Суд зауважує, що позивачем у прохальній частині позовної заяви не визначено дату початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні, але визначено дату проведення з ним відповідачем фактичного розрахунку - 05.07.2024 року.
Як установлено судом, позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України 18.09.2018 року, і саме у цей день відповідач мав провести з позивачем повний розрахунок.
Отже, датою початку перебігу прострочення розрахунку з позивачем при звільненні є наступний день після звільнення, а саме - 19.09.2018 року.
При цьому суд зазначає, що виплату позивачу належних при звільненні сум грошових коштів було здійснено відповідачем, зокрема, на виконання рішення суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 - 28.06.2024 року, та на виконання рішення суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 - 05.07.2024 року, тобто фактично у даному випадку мають місце дві дати фактичного розрахунку, за кожним з яких підлягає нарахуванню середній заробіток.
З огляду на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 16.07.2024 року, позивачем не пропущено місячний строк звернення до суду з позовом щодо виплат, які були здійснені відповідачем на виконання рішень суду у справах № 200/7423/23 і № 200/7422/23.
У позовній заяві позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити його на користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку, не визначаючи суму середнього заробітку.
Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Разом з тим, Порядок № 100 у даному випадку повинен застосовуватись із урахуванням Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558), яка є спеціальним нормативно-правовим актом у даних правовідносинах та регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Отже, із системного аналізу наведених норм статей 116 та 117 КЗпП України, Порядку № 100, Інструкції № 558 можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом установлено, що позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України 18.09.2018 року, фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 здійснено відповідачем 28.06.2024 року, шляхом зарахування на особистий рахунок позивача грошових коштів у сумі 41257,21 грн (грошова допомога на оздоровлення та щомісячна додаткова грошова винагорода в сумі 11023,29 грн, а також компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 30233,92 грн), а на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 - 05.07.2024 року, шляхом зарахування на особистий рахунок позивача грошових коштів у сумі 25065,65 грн (індексація-різниця за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року).
Зазначені вище суми проведених виплат позивачем не оспорюються.
Як вказує позивач і не заперечує відповідач, під час нарахування та виплати позивачу грошових коштів на виконання судових рішень у справах № 200/7423/23 та № 200/7422/23 відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Суд зауважує, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця та не є сумою, що підлягає виплаті військовослужбовцю під час звільнення.
Отже, при обчисленні середнього заробітку щодо виплати, проведеної відповідачем на виконання рішення суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23, судом враховуються суми грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди в загальному розмірі 11023,29 грн (тобто без урахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати).
Згідно з наданою відповідачем до суду довідкою про грошове забезпечення позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за липень та серпень 2018 року (тобто за останні два календарні місяці перед звільненням) - у загальній сумі 31535,30 грн, з яких за липень 2018 року - 15511,10 грн, та за серпень 2018 року - 16024,20 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача склав 508,63 грн.
Період затримки розрахунку при звільненні, що є спірний у цій справі, можна умовно поділити на дві частини - до 19.07.2022 року (до внесення змін до статті 117 КЗпП України) та з 19.07.2022 року (після внесення змін до статті 117 КЗпП України).
За редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 19.09.2018 року (з моменту початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні) по 18.07.2022 року, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, не обмежувався.
Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 року і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання рішень суду у справах № 200/7423/23 та № 200/7422/23, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.
З огляду на викладені обставини, до правовідносин, які мали місце з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року, судом у даній справі застосовуються положення статті 117 КЗпП України у редакції до внесення до неї змін Законом № 2352-IX, а до правовідносин, які мали місце, починаючи з 19.07.2022 року, - положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла після внесення до неї змін Законом № 2352-IX.
Аналогічні за своїм змістом висновки були наведені Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі № 420/11416/23, від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23 та інших.
Приймаючи до уваги те, що редакція статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року, не обмежувала час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю за цей період є цілком правомірним.
Разом з тим, оскільки згідно з редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 року і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання судових рішень у справах № 200/7423/23 та № 200/7422/23, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, обмежувався шістьма місяцями, у даному разі правомірним буде нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
За наслідками арифметичного підрахунку період прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року загалом налічує 960 календарних днів, а період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року - 185 календарних днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року складає 488284,80 грн (508,63 грн х 960 днів), а за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року - 94096,55 грн (508,63 грн х 185 днів).
Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року в розмірі 488284,80 грн суд зазначає про таке.
Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах та співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.
Відтак, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Дані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а, від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року у справі № 806/345/16.
Судом, під час вирішення цієї справи, враховані вказані вище критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що були наведені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18.
Так, у постанові від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд зазначив, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмета спору): (виплачена індексація грошового забезпечення чи інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку) х 100.
Сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати, розраховується за наступною формулою: (середньоденний розмір грошового забезпечення х коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати) х кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
З огляду на встановлені судом обставини, в даному разі коефіцієнт істотності частки, у порівнянні із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року, виходячи із суми несвоєчасно виплаченої на виконання судових рішень у справах № 200/7423/23 та № 200/7422/23 грошової допомоги на оздоровлення і щомісячної додаткової грошової винагороди в загальній сумі 11023,29 грн (тобто без урахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати), а також індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року в сумі 25065,65 грн, складає: (36088,94 грн / 488284,80 грн ) х 100 = 7,39%.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року, з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати, становить: 508,63 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 7,39% (коефіцієнт істотності частки) = 37,59 грн х 960 календарних днів (кількість днів затримки розрахунку, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України в редакції до внесення змін, Порядку № 100 та Інструкції № 558) = 36086,40 грн.
Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року в розмірі 94096,55 грн суд зазначає про таке.
Як зауважив Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23, позиція стосовно можливості зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку із застосуванням принципу співмірності, за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки виплати, була сформована Верховним Судом за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин, коли стаття 117 КЗпП України не містила обмежень стосовно строку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності (за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати) є можливим лише щодо правовідносин, які мали місце до 19.07.2022 року.
До правовідносин, які мали місце після 19.07.2022 року, коли стаття 117 КЗпП України містила обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями, застосовувати сформовану практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним, з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги чинну в період після 19.07.2022 року редакцію статті 117 КЗпП України та висновки Верховного Суду, в даному випадку у суду відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року складає 36086,40 грн (з урахуванням принципу співмірності), а за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року - 94096,55 грн, що разом за період часу з 19.09.2018 року по 19.01.2023 року становить 130182,95 грн.
Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що у даному разі належним способом захисту прав позивача, як працівника, у випадку вирішення спору на його користь, є стягнення визначеного судом, як органом, який виносить рішення по суті спору, розміру відшкодування за час затримки, що прямо випливає зі змісту норми статті 117 КЗпП України та відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, застосувавши положення частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати позивачу під час звільнення середнього заробітку за час затримки виплати належної йому грошової допомоги на оздоровлення, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації-різниці;
- стягнення на користь позивача з Адміністрації Державної прикордонної служби України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 19.01.2023 року включно у розмірі 130182,95 грн.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, із застосування положень частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати ним понесено не було, отже, відшкодуванню вони не підлягають.
Керуючись положеннями Конституції України, Кодексом законів про працю України, постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України", Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 під час звільнення середнього заробітку за час затримки виплати належної йому грошової допомоги на оздоровлення, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації-різниці.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) з Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 19.01.2023 року включно у розмірі 130182 (сто тридцять тисяч сто вісімдесят дві) гривні 95 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повне судове рішення складене 21 жовтня 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч