22 жовтня 2024 рокуСправа №160/19621/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калугіної Н.Є. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним дії Департаменту патрульної поліції по відрядженню до міста Івано-Франківська Кузьміна Олега Васильовича у зв'язку із порушенням інструкції «Про службові відрядження поліцейських в межах України» затвердженої Наказом МВС № 672 від 02.08.2017, та порушенням ч.11, ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив порядок направлення поліцейського у відрядження, не ознайомив позивача з наказом про відкликання з відпустки, не ознайомив позивача з наказом про відрядження, не ознайомив позивача із кошторисом витрат на відрядження, не забезпечив позивача коштами для здійснення витрат на відрядження, не видав посвідчення про відрядження з талоном про відрядження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення третьої особи - відмовлено, встановлено відповідачу строк для подання відзиву, витребувано у Департаменту патрульної поліції засвідчені належним чином копії наказу про відкликання позивача з відпустки, наказу про відрядження позивача №352 від 26.06.2024, усі матеріали, що були покладені в основу прийняття вказаних наказів, а також докази на підтвердження ознайомлення з ними позивача.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити, зазначив, що у спірних правовідносинах діяв у спосіб та в межах наданих повноважень.
Позивач правом на надання відповіді на відзив не скористався.
Судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , старший лейтенант поліції, проходить службу у Департаменту патрульної поліції на посаді інспектора взводу №2 роти №4 батальйону №3 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024 №352, з метою підготовки поліцейських підрозділів поліції особливого призначення (стрілецьких) при головних управління Національної поліції в областях та м. Києві, територіальних міжрегіональних органах поліції до виконання бойових (спеціальних) завдань під час воєнного стану, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , інспектора взводу №2 роти №4 батальйону №3 направлено до відрядження на навчання до Навчального центру Національної гвардії України з 28.06.2024 по 29.08.2024.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 27.06.2024 №1175 о/с старшого лейтенанта ОСОБА_1 , інспектора взводу №2 роти №4 батальйону №3 викликано з основної відпустки з 27.06.2024. Підстава: доповідна записка командира батальйону №3 від 27.06.2024 №8439/41/19-2024 та лист начальника управління від 27.06.2024 №8442/41/19/01-2024.
Не погоджуючись із процедурою прийняття наказу про відкликання із відпустки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон №580-VIII).
Частиною першою статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейський зобов'язаний, зокрема неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників
Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини третьої статті 1 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов'язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.
Відповідно до частин першої - третьої статті 4 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення. Наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень. Наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
За змістом частин першої, другої, п'ятої статті 5 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика. За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов'язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу. Виконання поліцейським злочинного або явно незаконного наказу, а також невиконання правомірного наказу тягнуть за собою відповідальність, передбачену цим Статутом та законом
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Як встановлено судом, наказом Департаменту патрульної поліції від 27.06.2024 № 1175 о/с відповідно до Законів України «Про Національну поліцію», «Про відпустки», «Про державну службу», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Кодексу законів про працю України та графіків відпусток на 2024 рік старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 відкликано з основної та додаткової за стаж служби в поліції щорічних оплачуваних відпусток.
Також наказом Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024 № 352 "Про відрядження працівників патрульної поліції", окрім іншого, ОСОБА_1 відряджено на навчання до Навчального центру Національної гвардії України з 28 червня до 29 серпня 2024 року
Таким чином, видача наказів про відкликання позивача із щорічної відпустки та про його відрядження на навчання до Навчального центру Національної гвардії України здійснювалась у межах компетенції керівника та в умовах введеного правового режиму воєнного стану, з метою виконання покладених на орган поліції повноважень в розумінні положень ч. 2 ст. 24 Закону України "Про Національну поліцію".
Відтак, наведені накази є правомірними. Окрім того, позивач не оскаржує самі накази, однак вважає порушеним порядок його ознайомлення із ними в розумінні Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.08.2017 № 672(надалі - Інструкція № 672).
Так, Інструкція № 672 визначає особливості направлення у службові відрядження поліцейських структурних підрозділів апарату центрального органу управління поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції та головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві, у тому числі їх територіальних (відокремлених) підрозділів (управлінь, відділів, відділень поліції), а також підприємств, закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (надалі - органи (підрозділи) поліції), у межах України.
Пунктом 2 Інструкції №672 передбачено, що службовим відрядженням вважається поїздка поліцейського за наказом, підписаним керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов'язки, його першим заступником або заступниками відповідно до їх компетенції, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового завдання поза місцем його постійної служби.
Основними завданнями службових відряджень є, зокрема, навчання працівників органів (підрозділів) поліції (пункт 3 Інструкції №672).
Пунктом 6 розділу ІІ Інструкції № 672, передбачено, що строк відрядження поліцейських, направлених на навчання в системі перепідготовки, удосконалення, підвищення кваліфікації кадрів, не повинен перевищувати строку такого навчання.
У позові позивач зазначив, що виконав наказ №352 від 26.06.2024 та прибув на навчання до м. Івано-Франківськ.
Тобто позивач був обізнаний з наказом про його відрядження.
При цьому, відсутність підпису позивача про ознайомлення із наказом не свідчить про протиправність дій відповідача щодо його відрядження, оскільки неможливість в умовах воєнного стану дотримання окремих пунктів Інструкції № 672 не зумовлює протиправність самого відрядження.
Водночас, що згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Щодо доводів позивача про не ознайомлення його з кошторисом на відрядження.
Пункт 1 Розділу 3 Інструкції № 672, передбачає, що орган (підрозділ) поліції, що відряджає поліцейського, зобов'язаний ознайомити його з кошторисом витрат на відрядження, форма якого наведена в додатку до цієї Інструкції, а також забезпечити його коштами для здійснення витрат на відрядження за умови наявності кошторисних призначень на відповідні цілі, оригіналів документів, які є підставою для відрядження, та відсутності заборгованості за раніше виданими авансами. Аванс відрядженому поліцейському може видаватися готівкою або перераховуватися в безготівковій формі на поточний рахунок працівника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжних карток.
Пунктом 10 Розміри Розділу 3 Інструкції № 672 також зазначено, що розміри добових витрат та гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу визначаються відповідно до додатка 1 до постанови КМУ № 98, тобто є фіксованими, та не залежать від волі позивача.
При цьому, позивач не зазначає про те, що його не забезпечили коштами на відрядження.
Отже, суд не вбачає порушення прав позивача з боку відповідача щодо не ознайомлення позивача з кошторисом на відрядження.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п. 58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки суд не вбачає протиправної бездіяльності відповідача щодо відрядження позивача на навчання до м. Івано-Франківськ.
Згідно з вимогами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 22.10.2024.
Суддя Н.Є. Калугіна