Справа № 363/2224/23 Головуючий у суді І інстанції Чірков Г.Є.
Провадження № 22-ц/824/6994/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
23 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року у справі за позовом комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення,
У квітні 2023 комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради (далі - КП «Вишгородтепломережа») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на його користь заборгованість по оплаті послуг з постачання теплової енергії у розмірі 31 117,61 грн та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідач проживає та є власником квартири АДРЕСА_1 . Починаючи з листопада 2021 року відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» між сторонами склались договірні відносини на основі публічного договору приєднання, який набрав чинності через 30 днів з моменту його розміщення на офіційному сайті органу місцевого самоврядування 03 жовтня 2021 року, умови якого в частині оплати наданих позивачем комунальних послуг відповідач належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 01 квітня 2023 року у нього утворилася заборгованість в сумі31 117,61 грн, погашення якої він ігнорує.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Вишгородтепломережа» суму заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 31 117,61 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, а всього - 33 801,61 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції в порушення вимог статей 77-78 ЦПК України були враховані при розгляді справи акти обстеження вузла комерційного обліку теплової енергії, згідно яких фіксувалися обсяги спожитого тепла в будинку відповідача, які складені без присутності споживача або його представника, тому ці докази є неналежними.
Також судом з порушенням пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не було враховано, що споживач має право на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості, а оскільки в будинку відповідача була відсутня електроенергія, а тому не працювала дахова котельна, то тепло в будинок не подавалось, а здійснене нарахування за спожите тепло є неправомірним, у зв'язку з чим позов комунального підприємства не підлягав задоволенню.
Вищезазначені обставини та надані відповідачем докази суд протиправно відхилив та не взяв до уваги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач в особі представника - ОСОБА_3 просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та обставинам спірних правовідносин сторін, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що змістом статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», зняття показань вузлів комерційного обліку щомісяця здійснюється виконавцем комунальної послуги або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, у присутності споживача або його представника (представника об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, управителя багатоквартирного будинку, або іншої особи), якщо інше не передбачено договором.
Від споживачів, які проживають у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_2 , як і від самого відповідача, жодного разу не надходили до виконавця зауваження щодо показів комерційного засобу обліку теплової енергії, або ненадання послуг у будинку.
Проте, відповідач є злісним неплатником спожитих послуг з постачання теплової енергії у будинку. Надходження коштів на оплату послуг проводиться виключно на підставі рішення суду, які оскаржуються представником відповідача в усіх судових інстанціях.
Також вважає, що неспроможними є і обґрунтування відповідача щодо неправомірності нарахувань за послуги з постачання теплової енергії через відсутність електроенергії в будинку, де він проживає.
Навпаки, при відсутності електропостачання в будинку, яке відбувалося і період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року у зв'язку із ракетними обстрілами території України російською федерацією, не працювало жодне обладнання в будинку, в т. ч. і дахова котельня, відповідно і засіб обліку теплової енергії, тож нарахування послуг проводилося за фактичним споживанням теплової енергії, яке було меншим в порівнянні з періодом постійного теплопостачання.
При цьому, як зазначено в апеляційній скарзі, електропостачання в будинку відповідача було відсутнє декілька годин на добу, а отже в наступні години теплопостачальне обладнання працювало та забезпечувало відповідний режим тепла в будинку. Жодних скарг від мешканців будинку не надходило.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 22 жовтня 2003 року є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 329587867 від 19 квітня 2023 року.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 62543 від 08 травня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відтак, відповідач є споживачем комунальних послуг, які надаються КП «Вишгородтепломережа» до будинку АДРЕСА_2 , який облаштований даховою котельною і послуги з теплопостачання надаються автономно.
Договір про надання послуг з централізованого постачання теплової енергії згідно вимог пункту 1 частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» між сторонами не укладався. Хоча відповідач договору про надання комунальних послуг не укладав, разом з тим від них не відмовлявся та їх фактично отримував в період з січня 2021 року по березень 2023 року включно.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої обов'язки по сплаті спожитих комунальних послуг з постачання теплової енергії, які надавались позивачем,не виконував, внаслідок чого в період із січня 2021 по березень 2023 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 31 117,61 грн.
Суд першої інстанції не погодився із доводами відповідача щодо того, що внаслідок тривалої відсутності електропостачання у будинку і ненадання послуг теплопостачання позивач мав зменшити розмір плати за постачання теплової енергії, вказуючи, що відсутність електропостачання не вплинула на правильність нарахування наданих послуг, виходячи із специфіки роботи, як засобу обліку, так і розподілювача теплової енергії. Суд вважав, що послуги в той період не надавалися і не фіксувалися, а відтак доводи про неправильність нарахування є неспроможними.
Крім того суд відзначив, що сам по собі факт відсутності підпису представника споживача управляючої компанії на актах обліку обстеження комерційного вузла і показниках лічильника теплової енергії не свідчить про неправильність обліку спожитої теплової енергії в будинку та не є підтвердженням того, що послуга фактично не надавалася або надавалася в меншому обсязі.
При цьому належних, достатніх та допустимих доказів про несправність лічильника, відсутність пломб, втручання в його роботу, завищення показників лічильника чи про те, що послуги не надавалися взагалі, відповідачем суду не надано.
Серед іншого, судом встановлено, що відповідач кошти за надані послуги з теплопостачання у вказаний період взагалі не сплачував, будь-яких сум не вносив і від свого обов'язку по їх погашенню ухилився. Окрім того, аналізуючи зняті показники обліку теплопостачання, суд зазначав, що в період тривалої відсутності електропостачання такі показники є заниженими, що відповідає фактичному періоду, протягом якого надання послуг з теплопостачання не здійснювалося.
Ураховуючи специфіку роботи лічильника і розподілювача теплової енергії, суд вважав, що під час відсутності електропостачання послуга з теплопостачання не здійснювалася і не фіксувалася, а тому доводи відповідача про неправильне нарахування відкинув.
Також встановлено, що відсутність електропостачання протягом жовтня 2022 року - квітня 2023 року пов'язане із ракетними обстрілами та пошкодженням критичної інфраструктури України внаслідок російської агресії і ці обставини є загальновідомими, тому не підлягають доказуванню. Таким чином, переривання послуг теплопостачання у вказаний період не пов'язано з односторонніми, протиправними діями позивача і є об'єктивними, непереборними труднощами в наданні послуг.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (далі - Правила № 830).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1 Закон України «Про житлово-комунальні послуги»: виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;
житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
кількісний показник комунальних послуг - кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги, визначена відповідно до показань вузла обліку та/або вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 7 цього Закону визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За змістом статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , за вказаною адресою надавалися послуги з теплопостачання їх виконавцем - КП «Вишгородтепломережа», в тому числі й відповідачу, проте оплата цих послуг не була забезпечена споживачем у встановлений строк та у розмірі спожитої комунальної послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги в період із січня 2021 по березень 2023 року у розмірі 31 117,61 грн.
Відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано.
Як вбачається зі змісту статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», зняття показань вузлів комерційного обліку щомісяця здійснюється виконавцем комунальної послуги або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, у присутності споживача або його представника (представника об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, управителя багатоквартирного будинку), якщо інше не передбачено договором.
У разі якщо зняття показань вузлів обліку, а також приладів - розподілювачів теплової енергії здійснюється виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, за допомогою систем дистанційного зняття показань, таке зняття може здійснюватися без присутності споживача або його представника.
У такому разі виконавець зобов'язаний забезпечити можливість самостійного (без додаткового звернення до виконавця в кожному окремому випадку) ознайомлення представника споживачів (представника об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, управителя багатоквартирного будинку) з показаннями вузла комерційного обліку через інтерфейс такого вузла обліку та всіх споживачів через електронну систему обліку розрахунків споживачів.
Згідно із пунктом 24 Правил № 830 розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалювальній площі (об?єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.
Відповідно до пункту 28 Правил № 830 виконавець у разі здійснення ним розподілу обсягів спожитої у будівлі послуги періодично, але не менш як один раз на рік, проводить контрольне зняття показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії у присутності споживача або його представника. Результати контрольного зняття показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії є підставою для здійснення перерозподілу обсягу спожитої послуги та проведення перерахунку із споживачем.
Зняття показань вузлів комерційного, розподільного обліку та приладів-розподілювачів теплової енергії здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та умов договору (пункт 29 Правил № 830).
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції встановив, що в будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, встановлений комерційний вузол обліку теплової енергії, з якого працівниками позивача щомісяця знімаються показники. На підставі цих показників мешканцям будинку в залежності від площі належних їм квартир виставляються рахунки на оплату. Позивач надав до матеріалів справи акти обстеження вузла комерційного обліку теплової енергії за період, за який відповідач має заборгованість з оплати наданих послуг з постачання теплової енергії.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача щодо того, що вказані акти є неналежними доказами, оскільки показники знімались з вузла обліку без присутності споживача або представників управляючої компанії.
Суд правильно зазначив, що відповідач не навів доводів, які б підлягали перевірці щодо того, що лічильник неправильно обліковує спожиту теплову енергію, що позивач завищує ці показники або інше. Сам по собі факт відсутності відповідача при знятті показників лічильника не може свідчити про недійсність актів, а також бути підставою для того, щоб споживачі не оплачували надані послуги. Відповідач не наводив доводів щодо того, що він мав намір бути присутнім при знятті показників вузлів комерційного обліку теплової енергії, повідомляв позивача про такі наміри, проте позивач створював перешкоди відповідачу в реалізації його права, що могло би поставити під сумнів дійсність тих показників, які були зазначені в актах. Отже, такі доводи відповідача суд першої інстанції правильно оцінив як намагання ухилитись від оплати отриманих ним комунальних послуг.
Також суд першої інстанції визнав неспроможними доводи відповідача про те, що позивач мав зменшити розмір оплати за теплопостачання ураховуючи, що у 2022 році теплопостачання було відсутнє внаслідок відсутності в даховій котельні електроенергії. Суд правильно виходив з того, що за відсутності теплоносія лічильник його не обраховує, отже споживчі не оплачують ті послуги, які їм не надавались.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача є аналогічними доводам відзиву на позовну заяву, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку. Ці доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги представника відповідача.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З урахуванням положень частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній