справа № 755/19038/23
провадження № 22-ц/824/15975/2024
головуючий у суді І інстанції Петров Д.В.
23 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У грудні 2023 року ТОВ «Коллект центр» звернулось до суду із позовомдо ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обгрунтування вимог, позивач вказував на те, що 19 серпня 2021 року між «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №75313231.
27 січня 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 27/01/2022, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором позики № 75313231 від 19 серпня 2021 року, що укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року відступило ТОВ «Коллект центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором позика № 75313231 від 19 серпня 2021 року, що укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .
Станом на час звернення до суду заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.
Загальний розмір заборгованості по поверненню грошових коштів по сплаті процентів за користування кредитом, пені, комісії та інфляційних втрат, що підлягає стягненню з позичальника відповідно до розрахунку заборгованості станом на 9 листопада 2023 року становить 34 995 грн 70 коп., з яких: 11 000 заборгованість за тілом кредиту; 23 794 грн 39 коп. - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; 25 грн 31 коп. - 3% річних; 176 грн - інфляційні втрати.
Позивач просив стягнути з відповідача вищевказану заборгованість, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн та 13 000 грн витрат на правову допомогу.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором № 75313231 від 19 серпня 2021 року у розмірі 34 995 грн 70 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 684 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.
У стягненні решти суми витрат на правову допомогу відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Желдаков Я.І. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку, в даному випадку 17 вересня 2021 року.
Звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу підписання відповідачем правил надання грошових коштів у позику TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», анаданий (підписаний) договір позики не містить умов повернення позики в кінці строку позики, на які послався суд першої інстанції.
Вважає, що нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками, тобто після 17 вересня 2021 року, суперечить вимогам Цивільного кодексу України та висновкам Верховного Суду.
Вказує, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення не звернув увагу на те, що додатком № 1 до договору позики № 75313231 від 19 серпня 2021 року викладена таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до вищевказаної таблиці, зазначено, що сума кредиту становить 11 000 грн, а сума процентів за користування - 6 567 грн, загальна сума становить 17 567 грн.
Звертає увагу на те, що незважаючи на це, судом першої інстанції було стягнуто заборгованість за процентами у розмірі 23 794,39 грн, що більш ніж у два рази перевищує тіло кредиту.
Також вказує, що як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідачем було сплачено суму у розмірі 4 005,91 грн, а тому, сума, яка теоретично могла бути стягнута з відповідача по справі, при умові наявності достатніх, належних та допустимих доказів, становить 11 000 грн, як тіло кредиту та 2 561,09 грн (6 567 грн(відсотки нараховані в межах строку кредитування) за мінусом 4 005,91 грн (сума сплачена апелянтом,відповідно до розрахунку)),як проценти за користування.
Звертає увагу, що нарахування відсотків ОСОБА_1 в цілому є незаконним, оскільки відповідно до посвідчення від 8 серпня 2018 року він є учасником бойових дій та відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 28 січня 2020 року він перебуває на військовій службі в Національній гвардії Україні.
20 вересня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення від представника позивача ТОВ «Коллект центр» - адвоката Ткаченко М.М., в яких вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування визначеного та погодженого сторонами договору, а тому умови нарахування відсотків на прострочену позику були прийняті позичальником, доказів погашення заборгованості в повному обсязі матеріали справи не містять, отже, заявлені до стягнення відсотки підлягають стягненню у повному обсязі.
Зазначає, що доказів того, що на момент нарахування відсотків відповідач проходив військову службу та здійснював заходи в районі проведення АТО/ООС, матеріали справи не містять. Також, з наданих відповідачем документів неможливо встановити період перебування відповідача на військовій службі, в тому числі саме за період нарахування кредитором відсотків за користування кредитом.
Звертає увагу, що відповідач не повідомлявні первісних кредиторів, ні позивача про набуття ним статусу військовослужбовця. Позивач дізнався про дану обставину лише під час розгляду даної справи, а тому у суду першої інстанції не було підстав для застосування ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується частково з таким висновком суду першої інстанції, оскільки вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення в частині визначення суми заборгованості виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, що 19 серпня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 75313231.
На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 11 000 грн.
Дана обставина підтверджується витребуваними від АТ КБ «Приватбанк» доказами, зі змісту яких вбачається, що платіжна картка № НОМЕР_2 була видана ОСОБА_1 і на неї 19 серпня 2021 року були зараховані кошти у сумі 11 000 грн.
Відповідно до п. 2 договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який становить 30 днів з моменту отримання кредиту.
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення вказаного вище договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) грошових коштів на сайті позикодавця, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, позикодавцем було перераховано грошові кошти.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Виходячи з наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 19 серпня 2021 року було укладено в електронній формі договір про надання позики № 75313231 з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» на суму кредиту 11 000 грн.
Кошти були переведені на рахунок позичальника у розмірі 11 000 грн.
Дана обставина підтверджується витребуваними від АТ КБ «Приватбанк» доказами, зі змісту яких вбачається, що платіжна картка № НОМЕР_2 була видана ОСОБА_1 і на неї 19 серпня 2021 року були зараховані кошти у сумі 11 000 грн.
Таким чином, вказаний договір підписаний електронними підписами, використання яких не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, ідентифікаційний номер, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були викрадені/використанні іншими особами, зокрема товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем до суду не надано. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладеного договору.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредитні кошти за договором № 75313231 від 19 серпня 2021 року на суму кредиту 110 000 грн, проте не виконав взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернув.
Отже, судом першої інстанції було правильно встановлено, що фінансова установа свої зобов'язання за договором позики виконала у повному обсязі, а відповідач, у порушення умов договору позики, суму заборгованості не сплачує.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.
Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
В ході розгляду справи стороною позивача доведено те, що товариство на даний час є законним правонаступником стягувача за укладеним договором, боржником за якими є відповідач.
Крім того, за наданими позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором № 75313231 від 19 серпня 2021 року станом на 9 листопада 2023 року становить 34 995 грн 70 коп., з яких: 11 000 заборгованість за тілом кредиту; 23 794 грн 39 коп. - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; 25 грн 31 коп. - 3% річних; 176 грн - інфляційні втрати.
Стороною власного розрахунку не наведено, як і не надано доказів належного виконання договірних зобов'язань та сплати коштів в добровільному порядку, разом з тим, відповідач заперечує право нарахування процентів за користування позикою понад 30 днів та право одночасного нарахування відсотків, які передбачені ст.ст. 625 та 1048 ЦК України.
Перевіряючи наведені у доводах апеляційної скарги заперечення колегія апеляційного суду виходить з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Коллект центр» про стягнення заборгованості за договором, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та вважав доведеними підстави для стягнення суми основної заборгованості, процентів за користування позикою у відповідності до ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, за умовами договору про надання позики № 75313231 від 19 серпня 2021 року укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було передбачено надання кредиту в розмірі 11 000 грн строком на 30 днів, тобто до 18 вересня 2021 року. Отже, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» мало право на стягнення процентів за користування кредитними коштами за ст. 1048 ЦК України за 30 днів по 18 вересня 2021 року, що, виходячи із установлених у договорі процентних ставок, становить 6 567 грн, що підтверджується таблицею обчислення загальної вартості кредиту, наданою до суду першої інстанції стороною позивача (а.с. 5 (зворот)).
Колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач підписував правила надання грошових коштів у позику, оскільки з наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з правилами надання грошових коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.
Отже, підписанням договору позики позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Так, відповідно до п. 5 договору позики №75313231 підписанням цього договору позичальник підтвердив, що позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті (надалі Правила), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі (див. п. 5.2 договору).
Згідно із п. 6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.
Таким чином, хоч у договорі позики встановлено строк позики 30 днів, однак у самому договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями.
Відтак доводи апеляційної скарги про те, що строк дії договору позики обмежено 30 днями не відповідає умова договору позики, у якому передбачено пролонгацію договору. З урахуванням наведеного є помилковими доводи апеляційної скарги про безпідставне нарахування відсотків за користування позикою за 120 (30+90) календарних днів.
В той же час, як убачається із наявного у справі розрахунку, позивачем нараховані проценти за користуванням кредитом за 128 календарних днів.
Тому, сума заборгованості за процентами підлягає зменшенню на 1751,20 грн. (8*218,90 грн). Відтак, 23794,39 грн - 1751,20 грн=22043,19 грн заборгованість за процентами. У зв'язку з цим, сума боргу з урахуванням заборгованості за тілом кредиту складає 33043,19 грн.
Саме ця сума заборгованості має бути врахована під час обрахунку суми 3% річних та інфляційних нарахувань.
За неповернення вказаних сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може наставити відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.
Таким чином, колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги про безпідставність нарахування позивачем відсотків одночасно за ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України, оскільки, як убачається із наявного у справі розрахунку (а.с. 13-15, 16, Т.1) відсотки за користування позикою нараховані за період з 19 серпня 2021 року по 16 грудня 2021 року, а інфляційні нарахування та 3% річних нараховані за період з 27 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року, тобто неодночасно.
Не дивлячись на те, що за наслідками перегляду в апеляційному порядку було зменшено суму відсотків за користування кредитом до суми 22043,19 грн, що входить до суми основного боргу у розмірі 33043,19 грн, сума 3% річних та інфляційних нарахувань не підлягає зміні, оскільки позивачем відповідні нарахування були здійснені лише на суму основного боргу у розмірі 11000 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на вимоги п.15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", де відповідач вказує, що він звільнений від обов'язку сплачувати відсотки за користування кредитом, штрафні санкції та пеню за невиконання зобов'язань за кредитом, оскільки він, як військовослужбовець в особливий період має сплачувати лише основну суму боргу за кредитом.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"- учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що сфера дії цього закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України" на території Луганської та Донецької областей розпочато антитерористичну операцію.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Згідно п. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону № 1357-IX від 30.03.2021, яка набрала чинності 23 квітня 2021 року та була чинною станом на визначений позивачем період спірних правовідносин серпень - грудень 2021 року) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
За положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За приписами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вперше часткову мобілізацію оголошено на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України №1126-VII.
Національний банк України у листі від 02.09.2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Так, відповідач посилається на наявність у нього пільг щодо сплати процентів та комісії за користування кредитною лінією, передбачених п. 15 ст. 14 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".
На підтвердження вказаних обставин відповідач надав суду два посвідчення серія НОМЕР_3 від 8 серпня 2018 року та посвідчення серія НОМЕР_1 від 28 січня 2020 року, однак не надав доказів, які свідчать, у який саме період відповідачем фактично здійснюються заходи і забезпечення національної безпеки і оборони.
Надані відповідачем посвідчення є документами, що можуть підтверджувати наявність у нього статусу учасника бойових дій та права на пільги (з серпня 2018 року) відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Разом з цим, вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв'язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.
Крім того, як вбачається із долучених у суді першої та апеляційної інстанції документів, відповідач на підтвердження вказаних обставин надає суду посвідчення серія НОМЕР_3 від 8 серпня 2018 року та відповідно посвідчення серія НОМЕР_1 від 28 січня 2020 року, відповідно до яких він перебуває на військовій службі в Національній гвардії Україні, що не відповідає роз'ясненням Національного банку України у листі від 2 вересня 2014 року № 18-112/48620.
При цьому, на думку колегії суддів, таке судове рішення не позбавляє відповідача права звертатись до банку та до суду із відповідними вимогами та з наданням документів, що підтверджують виконання ним обов'язків із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередню участь в антитерористичній операції в особливий період.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, а тому колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення в цій частині.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, однак судом першої інстанції допущено помилку в частині розміру суми, що підлягає до стягнення, тому колегія суддів дійшла висновку щодо зміни оскаржуваного судового рішення.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як учасник бойових дій.
Позов ТОВ «Коллект центр»задоволено частково, а саме на 95 % (33 244,50/34 995,70*100%).
Таким чином, ТОВ «Коллект центр» слід компенсувати за рахунок держави судовий збір за звернення до суду із позовом у розмірі 2 549,80 грн (2684*95%/100) з урахуванням часткового задоволення позову.
Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року змінити виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № 75313231 від 19 серпня 2021 року у розмірі 33 244 (тридцять три тисячі двісті сорок чотири) грн, з яких 11 000 грн суми заборгованості за тілом кредиту; 22043,19 грн суми відсотків за користування кредитом; 25,31 грн суми трьох відсотків річних; 176 грн суми інфляційних втрат.
Судовий збір за подання позову компенсувати за рахунок держави Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» у сумі 2 549 (дві тисячі п'ятсот сорок дев'ять) грн 80 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926;
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
ГоловуючийТ.О. Писана
СуддіК.П. Приходько
С.О. Журба