справа №755/6440/24 Головуючий у І інстанції - Галаган В.І.
апеляційне провадження №22-ц/824/13208/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
22 жовтня 2024року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року
у справі за позовомАкціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
установив:
У квітні 2024 року АТ «Таскомбанк» звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог позову зазначило, що між ним та ОСОБА_1 29 грудня 2021 року на підставі заяви-анкети №1055961 був укладений кредитний договір №002/13450129-SP про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки в межах проекту «Sportbank» на споживчі потреби та відповідачу було надано послугу кредитування рахунку та встановлено ліміт кредитування рахунку в сумі 50000 грн., з процентною ставкою 0,01%, строком на 12 місяців з автоматичною пролонгацією.
Вказувало, що виконало свої зобов'язання, проте, відповідач порушила умови, щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв'язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка станом на 27 лютого 2024 року становить 111560,57 грн., яка складається з: 47588,62 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 63971,95 грн. - заборгованість по процентам, що є предметом позовних вимог.
Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року у розмірі 111560,57 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року зазначений вище позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» суму заборгованості за Кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року у розмірі 111560,57 грн. та судовий збір у розмірі 3028 грн., а всього на загальну суму 114588, 57 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказується на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, щопозивачем було надано суду заяву №1055961, яка датована 28 грудня 2021року, проте, позивачем не надано до суду заяви від 29 грудня 2021 року.
Звертає увагу, що позивачем, також, не надано до суду самого договору №002/13450129-SP.
Тобто, позивачем не надано до суду жодного, нібито укладеного між Банком та нею кредитного договору, на який позивач посилається, як на підставу своїх вимог.
Вважає, що за відсутності в матеріалах справи нібито укладеного кредитного договору, позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно поклав обов'язок доведення обставин не укладання договору на неї, оскільки саме позивач мав надати суду відповідні докази, як особа, в розпорядження якої мають перебувати такі докази
Зазначає, що позивачем, у якості «доказу» нібито отримання нею 50000 грн. кредитних коштів направлено до суду «Виписку по рахунку».
Звертає увагу, що: по-перше, інформація яка зазначається у «Виписці», починає свій відлік від 30 грудня 2021 року (тоді, як позивач стверджує про отримання коштів нібито 29 грудня 2021 року); по-друге, у наданій позивачем виписці відсутня будь-яка інформація про отримання нею 50000 грн. від Банку.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути належним та допустимим доказом, оскільки створений позивачем самостійно, як зацікавленою особою та не погоджувався з нею.
Вказує, що з доданих позивачем додатках до позову, відсутні докази її ознайомлення з Умовами публічного договору та надання їй копій цих документів.
Також не надані докази отримання нею графіків платежів та розрахунку сукупної вартості кредиту, відкриття банківського рахунку в рамках виконання кредитного договору, відсутні докази надання їй електронного платіжного засобу у вигляді картки, в анкеті-заяві такі дані відсутні, не надано належних первинних фінансових документів про отримання та повернення нібито кредитних коштів.
Надані копії «Умов та правил надання банківських послуг», затверджених Наказом, та «Тарифи Банку» є лише відсканованими копіями невідомого документу, викликають сумнів в їх достовірності, не містять її підпису про ознайомлення, а тому їх не є можливим вважати складовою укладеного договору, окрім того, в самій анкеті відсутні відмітки про отримання цих Умов та Тарифів.
Таким чином позивач не наддав жодного доказу який би підтверджував, що між ним та нею укладено кредитний договір.
Просила суд, скасувати Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
На вказану апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що у абзаці 2 п. 2 заяви-анкети №1055961 від 28 грудня 2021 року вказано, що після отримання Банком від ОСОБА_1 . Заяви-Анкети про приєднання до Публічної пропозиції та підписанням Банком цієї Заяви-Анкети, публічна пропозиція разом із додатками та цією Заявою-анкетою, будуть складати Договір про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту Sportbank про функціонування ощадного рахунку «Рюкзак», що укладений між ОСОБА_1 та Банком.
Із довідки від 29 лютого 2024 року №2755/32д вбачається, що ОСОБА_1 з 28 грудня 2021 року є власником поточного рахунку у гривні № НОМЕР_1 , який відкритий до Заяви-Анкети №1055961 з номером Кредитного договору №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року.
Вказує, що детальний розрахунок заборгованості та виписки по особовому рахунку відповідача за Кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року є документами первинної бухгалтерської документації.
Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами, щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже, надані банком виписки за картковим рахунком позичальникау сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.
В той же час, звертає увагу, що відповідачем здійснювались платежі на погашення заборгованості Кредитору АТ «Таскомбанк», що відображено у розрахунку та виписках наданих до суду, підтверджуючи тим самим наявність між сторонами договірних правовідносин, які продовжуються у відповідності до цього договору.
Очевидно, що дії ОСОБА_1 , яка певний час виконувала свої зобов'язання та користувалася правами, передбаченими Кредитним договором, надавши апеляційну скаргу, у якій заперечує отримання кредиту, суперечать її попередній поведінці і є недобросовісними.
Наголошує, що наявні всі підстави для відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного:по-перше, під час укладення Кредитного договору, позичальник була ознайомлена з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним, тобто Банком не були порушені вимоги ст.203 ЦК України; Як вбачається із Заяви-Анкети, то при його укладені кредитного договору позичальнику були відомі усі суттєві умови, про що свідчать її особисті підписи в Заяві-Анкеті №1055961 від 28 грудня 2021 року та не існувало ніяких інших умов, які б примусили ОСОБА_1 прийняти умови на вкрай невигідних для себе умовах.
По-друге, укладений Кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто позикодавець надав, а позичальник прийняв кредит і зобов'язався повернути його у встановлені Кредитним договором розмірі і строки.
При цьому, виконання зазначених умов підтверджено позичальником, так як особисто підписавши Заяву-Анкету, щодо приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, вона засвідчила отримання зазначеної вище інформації.
Також, позичальник певний час виконувала умови Кредитного договору.
Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що29 грудня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 на підставі заяви-анкети №1055961 був укладений кредитний договір №002/13450129-SP про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки в межах проекту «Sportbank» на споживчі потреби та відповідачу було надано послугу кредитування рахунку та встановлено ліміт кредитування рахунку в сумі 50000 грн., з процентною ставкою 0,01%, строком на 12 місяців з автоматичною пролонгацією.
Відповідно до п. 2 Заяви на отримання кредиту позичальник підтвердив ознайомлення та своє погодження з умовами кредитного договору, зокрема, умовами про сукупну вартість кредиту, а також зобов'язався виконувати умови Кредитного договору.
25 вересня 2023 року АТ «Таскомбанк» на адресу ОСОБА_1 надіслано письмову Вимогу про необхідність погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року.
Згідно наданого позивачем розрахунку та виписці по особовому рахунку, станом на 27 грудня 2023 року заборгованість відповідача за Кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року становить 111560,57 грн., яка складається з: 47588,62 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 63971,95 грн. - заборгованість по процентам.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості, враховуючи, що позивачем надані докази отримання кредитних коштів, а заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості відповідачка свого розрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу за кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року, до суду не надала.
Крім того, відповідачка не спростувала факт отримання кредиту.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст.12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статей 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За ч.1 ч.6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.11 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст.638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі заяви-анкети №1055961 був укладений кредитний договір №002/13450129-SP про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки в межах проекту «Sportbank» на споживчі потреби, який підписаний відповідачем, а тому, наявність підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Отже, встановлено, що вказана заява-анкета №1055961 на підставі якої було укладено кредитний договір №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року, підписана сторонами, є чинною, у встановленому законом порядку недійсною не визнавалася, сторони визначили всі істотні умови договору, а отже з 29 грудня 2021 року між сторонами виникли договірні відносини, щодо користування кредитними коштами у розмірі 50000 грн.
Відповідно до п. 2 Заяви-анкети №1055961 від 28 грудня 2021 року відповідач підтвердила, що перед підписанням ознайомилася із Публічною пропозицією разом з додатками, в тому числі, але не виключно Тарифами, Довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб, що розміщені на сайті Банку http://tascombank.ua/та Лендиговій сторінці http://sportbank.ua/ посилання на примірник якої повністю була згодна, зміст розуміла, положення якої зобов'язувалась неухильно дотримуватись, а також підтвердила, що проект Заяви-анкети та Публічна пропозиція були надані їй Банком.
Вказаними документами передбачені всі істотні умови надання кредиту, сплати відсотків та повернення таких коштів позичальником банку та, підписавши Заяву анкету, відповідач добровільно погодилася на визначені в них умови кредитування та взяла на себе відповідні зобов'язання.
За ч.1 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитний ліміт у розмірі 50000 грн. відповідачем було отримано шляхом видачі платіжної картки в межах проекту «Sportbank» на споживчі потреби та відповідачу було надано послугу кредитування рахунку та встановлено ліміт кредитування рахунку в сумі 50000 грн., що підтверджується відповідною випискою по особовому рахунку, а тому кредитодавець виконав свої обов'язки за кредитним договором у повному обсязі та вказане спростовує доводи відповідача в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
За ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідач заперечуючи проти розміру заборгованості також зазначала, що розрахунок заборгованості за кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року, не відповідає вимогам первинного документу, встановленим ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, не може бути доказом безспірності заборгованості та її розміру.
Зазначені твердження колегія суддів оцінює критично, виходячи з наступного.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Проте, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц).
На підставу вимог, щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника позивачем було надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 рокута виписку по особовому рахунку.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 27 грудня 2023 року становить 111560,57 грн., яка складається з: 47588,62 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 63971,95 грн. - заборгованість по процентам, що також підтверджується випискою по рахунку відповідача.
Також, як було встановлено судом першої інстанції, відповідачу було надано послугу кредитування рахунку та встановлено ліміт кредитування рахунку в сумі 50000 грн., з процентною ставкою 0,01%, строком на 12 місяців з автоматичною пролонгацією, і передбачено графік повернення кредиту та процентів, з якими ОСОБА_1 погодилась.
Суд першої інстанції вірно вважав, що наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості, враховуючи, що позивачем надані докази отримання кредитних коштів, а заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості відповідач свого розрахунку, який би спростовував доводи позивача, щодо суми боргу за кредитним договором №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року, до суду не надала. Крім того, відповідач не спростувала факт отримання кредиту.
За ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України, невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання.
Згідно зі ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно положень ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідач з умовами договору №002/13450129-SP від 29 грудня 2021 року була ознайомлена підписавши заяву-анкету №1055961 та отримавши платіжну картку з кредитним лімітом50000 грн, однак умови договору порушила.
Згідно зі ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба