П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2821/24
Перша інстанція: суддя Бульба Н.О.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
28 березня2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2020 по 13.03.2024;
- стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 77 885,19 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України. За час проходження служби індексація його грошового забезпечення нарахована і виплачена у меншому розмірі, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою. На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі № 400/4150/21 від 11.08.2023 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення лише 13 березня 2024 року. Позивач зазначив, що у зв'язку із не проведенням остаточного розрахунку у день виключення з військової частини, відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати коштів до дня фактичного здійснення розрахунку - тобто з 13.02.2020 року по 13.03.2024 року.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що вимога позивача щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2020 по 12.03.2024.
Зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2020 по 12.03.2024 у розмірі 86 582,86 грн відповідно до вимог постанови № 100.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16, відповідно до якої незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Апелянт наголосив, що у даному випадку, спір між сторонами щодо виплати середнього грошового забезпечення виник не з підстав затримки остаточного розрахунку при звільненні, а за обставин перерахунку індексації грошового забезпечення у належному розмірі, яку позивач отримував під час проходження військової служби задовго до його звільнення. Таким чином, оскільки у цій справі спір про належні позивачу суми, не виплачені ще у 2016-2018 роках, виник більш ніж через майже 2 роки після звільнення 12.02.2020 року, апелянт наголошує на відсутності обставин для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які передбачені ч.2 ст.117 КЗпП.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2020 № 31 начальника управління ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , звільненого наказом Міністра оборони України від 15.01.2020 № 18, виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх всіх видів забезпечення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 у справі № 400/4150/21 визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням місяця підвищення доходів - січень 2008 року; зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням місяця підвищення доходів - січень 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
13 березня 2024 року на адресу позивача надійшла виплата індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі № № 400/4150/21 у розмірі 77 885,19 грн.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу у 2020 році, а лише 13 березня 2024 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Додатково колегія суддів враховує, що розрахунок середнього заробітку проведений судом першої інстанції із врахуванням приписів Порядку № 100 та з вірним визначенням періоду та середньоденної заробітної плати, без застосування принципу співмірності, оскільки спірні правовідносини регулюються вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом.
Судова колегія наголошує, що аналогічні правовідносини вже були предметом дослідження у межах справи №240/532/20, де Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що спеціальним строком для звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і у цьому випадку, є строк у один місяць, встановлений частиною 5 ст. 122 КАС України.
Початком відліку процесуального строку на звернення до суду з позовом у справах такої категорії є день зарахування на картковий рахунок позивача спірної виплати, тобто в даному випадку - 13 березня 2024 року.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з цим позовом 28 березня 2024 року, тобто в межах місячного строку, встановленого ст.122 КАС України, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Щодо посилання апелянта на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові у справі №825/742/16 від 04 грудня 2019 року в частині того, що у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж рік, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку, судова колегія зазначає наступне.
Питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.
Однак, після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанова, на яку посилається апелянт в оскаржуваному рішенні, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 460/49364/22.
Отже, правова позиція ВС, на яку посилається апелянт, є застарілою та не релевантною до спірних правовідносин.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 02 квітня 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія,
Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко