22 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 280/5331/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року (суддя Прасов О.О., повний текст рішення складено 14.08.2024) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачеві щомісячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 29.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачеві щомісячне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.05.2023, допомогу на оздоровлення у 2020-2023 роках, за час проходження військової служби у 2020-2023 роках, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 29.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.05.2023, допомогу на оздоровлення у 2020-2023 роках, за час проходження військової служби у 2020-2023 роках з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовної заяви відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Також зазначає, що позов подано поза межами строків, визначених статтею 233 КЗпПУ.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 на момент подання позовної заяви проходила службу в ЗСУ, з 12.02.2019 по 01.05.2023 - у ВЧ НОМЕР_1 , що не спростовується відповідачем.
Позивач вважає, що їй не були виплачені всі належні суми грошового забезпечення за період 2020-2023 роки, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Щодо строку звернення до суду, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, назву, частини першу та другу статті 233 викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 20 липня 2022 року (наступного дня після набрання чинності вказаних змін), працівник може звернутися з заявою про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Разом з цим, здійснивши системний аналіз статті 233 КЗпПУ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що законодавець не обмежив будь-яким строком право на звернення з відповідним позовом особу, яка продовжує перебувати на відповідній публічній службі.
Так, якщо частиною 2 статті 233 КЗпПУ прямо встановлено кінцевий термін щодо права звернення особи з позовною заявою про виплату всіх належних сум заробітної плати/грошового забезпечення - протягом трьох місяців з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, є абсолютно логічним висновок про наявність у працівника права звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати належних сум протягом всього періоду проходження служби до звільнення.
Сторонами даної справи не оскаржується, що позивач на сьогодні перебуває на службі в ЗСУ, отже, строк на звернення з даним позовом до суду не можна вважати таким, що пропущений.
Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до п. 4 Постанови № 704 в первинно прийнятій редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 постанови Кабінет Міністрів України від 21.02.2018 № 103 були внесені зміни до постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 якої викладено в новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, названим актом Кабінету Міністрів України змінено розрахункову величину для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу є прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Натомість пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 скасований постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, відтак з 29.01.2020 розрахунковою величиною для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу є прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Матеріалами справи підтверджується, відповідачем не заперечується, що відповідні суми були нараховані відповідачем без урахування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в контексті з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, а тому позовні вимоги в частині не виплати в спірному періоді грошового забезпечення в належному розмірі є обґрунтованими.
Додатково суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не містять застережень щодо розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців.
При цьому, в мотивувальній частині рішення суд послався на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою змінено розрахункову величину для обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Відтак, доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року в адміністративній справі № 280/5331/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з 22 жовтня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 22 жовтня 2024 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова