17 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/28531/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Олефіренко Н.А., Суховарова А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпропетровського окружного адміністративного суду на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2024 в адміністративній справі №160/28531/23 (суддя Киселя Р.В.) за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
У листопаді 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якій позивачка просила суд:
визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 31.10.2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
зобов'язати відповідача 1 здійснити нарахування та виплату належної позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 31.10.2023 року, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн;
визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо незабезпечення фінансування виплати позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 31.10.2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн;
зобов'язати відповідача 2 здійснити фінансування виплати належної позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 31.10.2023 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2024 адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Дніпропетровський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко та однозначно визначено, що розмір винагороди судді визначається Верховною Радою шляхом прийняття законів про судоустрій та про Державні бюджети на кожний рік. Втім, судом першої інстанції під час ухвалення рішення не враховано, що законодавець в Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «;Про Державний бюджет України на 2022 рік», «;Про Державний бюджет України на 2023 рік» чітко визначив розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні. Оскільки зазначена норма не визнана неконституційною, відповідно відповідач-1 повинен її застосовувати, та не може обирати самостійно з Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, будь які інші цифри. Також вважає, що посилання суду першої інстанції на відповідну судову практику з цього приводу, не може бути прийнято як належний аргумент, оскільки відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VІІІ - єдиним джерелом права з питань визначення розміру винагороди судді є закон.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, Указом Президента України від 22.06.2009 №465/2009 ОСОБА_1 призначено на посаді судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Наказом відповідача 1 від 07.07.2009 №225-к позивачку зараховано до штату цього суду з 07 липня 2009 року.
Відповідно до наданої відповідачем інформаційної довідки від 23.10.2023 №54-05, прожитковий мінімум, який застосовувався при визначенні базового розміру посадового окладу судді у 2021-2023 роках становив 2102,00 грн.
Вважаючи, такі дії відповідача 1 протиправними, а також протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачці суддівської винагороди, позивачка звернувся до суду з цим позовом.
Переглядаючи судове рішення, колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить наступного висновку.
Спірні відносини регулюються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Наведені положення Конституції України, дають підстави стверджувати, що розмір винагороди судді встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатись (змінюватись) іншими законами України.
Згідно з частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» та статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021-2023 роки, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, становить 2102 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.10.2023 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Проте, як вже зазначалось вище, виплата суддівської винагороди регулюється виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрали чинності 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».
Таким чином, Конституція України, у редакції Закону №1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Крім того, такого виду прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Закріплення статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.
Враховуючи вказані норми законодавства, слід зазначити, що Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «;Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Крім того, Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
Таким чином, позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в період з 01.01.2021 по 31.10.2023, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «;Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2023 рік», розмір якого станом на 01 січня 2021 року складає 2 270,00 грн., на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн., на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн., а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, шляхом визнання протиправними дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.10.2023, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. та зобов'язання останнього здійснити нарахування та виплату належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у спірні періоди з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
При цьому, суд зазначає, що згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України
Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Як вірно вказав суд першої інстанції, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Отже, ДСА України допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення фінансування бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за період з 01.01.2021 по 31.10.2023 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2021 - 2270 грн., на 01.01.2022 - 2481 грн., на 01.01.2023 - 2684 грн.).
Відтак, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо наявності обґрунтованих підстав для зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити фінансування виплати належної позивачу виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.10.2023 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн.
Вищезазначені правові висновки відповідають правовій позиції викладеній в постановах Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 77 КАС України відхиляє доводи відповідача, на підтвердження доводів скарги, що у спірні періоди повинен застосовуватись базовий розмір посадового окладу судді виключно у розмірі 2102 грн., встановлений в Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «;Про Державний бюджет України на 2022 рік», «;Про Державний бюджет України на 2023 рік» та неможливістю обирати самостійно з Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, будь які інші цифри.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, а тому, враховуючи норми ч. 5 ст. 242 КАС України, апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене судове рішення скасуванню.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Н.А. Олефіренко
суддя А.В. Суховаров