Справа № 372/3102/23 Головуючий у І інстанції Проць Т.В.
Провадження №22-ц/824/9318/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
16 жовтня 2024 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, -
У липні 2023 року позивачка звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому просила:
- встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 починаючи з вересня 2009 року по 24 грудня 2016 року;
- розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 24 грудня 2016 року у Обухівському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 388;
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з допоміжними спорудами та земельні ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 загальною площею 0,0500 га і кадастровим номером 3223110100:046:0027 загальною площею 0,0578 га за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку з допоміжними спорудами та земельні ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 загальною площею 0,0500 га і кадастровим номером 3223110100:046:0027 загальною площею 0,0578 га за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обгрунтування позовних вимог зазначала, що в кінці 2008 року позивачка познайомилася з відповідачем.
З вересня 2009 року вони почали спільно проживати в однокімнатній квартирі позивачки в будинку АДРЕСА_2 .
21.05.2010 року від спільного проживання з відповідачем у них народилася донька - ОСОБА_3 .
Після народження дитини вони з відповідачем захотіли придбати житло більшої площі або побудувати будинок, а тому 20.08.2014 року відповідач уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 загальною площею 0,0500 га і кадастровим номером 3223110100:046:0027 загальною площею 0,0578 га за адресою: АДРЕСА_1 , де побудували будинок.
24.12.2016 року вони з позивачем зареєстрували шлюб.
Однак, на даний час між ними з відповідачем погіршились шлюбні відносини, а тому вважає за необхідне його розірвати.
Разом з цим, оскільки відповідач не бажає ділити майно в позасудовому порядку, вона вимушена звернутись до суду для захисту своїх прав та інтересів.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з жовтня 2013 року по 23 грудня 2016 року. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з допоміжними спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0500 га кадастровий номер 3223110100:01:046:0026 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельну ділянку площею 0,0578 га кадастровий номер 3223110100:01:046:0027 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 1/2 частину житлового будинку з допоміжними спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0500 га кадастровий номер 3223110100:01:046:0026 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельну ділянку площею 0,0578 га кадастровий номер 3223110100:01:046:0027 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24 грудня 2016 року Обухівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №388. Залишенопозивачу прізвище « ОСОБА_5 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 9662 грн 40 коп. сплаченого судового збору.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати в частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2013 року по 23 грудня 2016 року, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції взяв до уваги лише покази свідків, допитаних за клопотанням позивача, поряд із цим надав їм неправильну оцінку. В той же час, в мотивувальній частині свого рішення суд не піддав дослідженню, належній та навіть будь-якій оцінці показання свідків зі сторони відповідача та не взяв їх до уваги під час прийняття рішення по справі.
Скаржник також зазначає, що суд надав неправильну оцінку запереченням відповідача, наведеним ним у відзиві на позовну заяву, та висловленими в ході судового розгляду, в частині не заперечення того, що з осені 2013 року вони з позивачем підтримували відносини, які більше не припиняли.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що 11 березня 2011 року позивачем було подано заяву до суду про стягнення аліментів, в якій вона зазначала, що починаючи з лютого 2011 року вони будь-яких стосунків не підтримують, спільне господарство не ведуть, проживають окремо. На переконання скаржника, зазначений факт якнайкраще підтверджує відсутність будь-яких сімейних відносин між ними, включно з елементарним проживанням разом без реєстрації шлюбу.
Зазначив також, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини, викладені у відзиві, щодо виплати з 15 березня 2011 року по 21 травня 2013 року (до досягнення трьох років дитини) аліментів на утримання позивача в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку щомісяця, а після (в тому числі з травня 2013 року по дату укладення шлюбу з позивачем) і до досягнення повноліття донькою аліменти на утримання доньки в розмірі усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімум для дитини відповідного року.
З червня 2013 року він почав частіше бачитися з донькою, проводити з нею час та займатись її вихованням. Такі зустрічі відбувались декілька разів на тиждень та проходили за місцем постійного проживання та реєстрації відповідача на той час: АДРЕСА_3 , на вулиці, в закладах освіти або дозвілля, що може бути підтверджено свідками та фотокартками. Відповідно догляд за донькою і став причиною підтримання спілкування з позивачем, однак такі контакти та відвідини місця проживання позивача для безпечного супроводження доньки, не були спільним з позивачем проживанням, з огляду на відсутній характер стабільності таких відносин, відсутністю взаємних прав та обов'язків (майнових і немайнових) як родини перед один одним, відсутністю спільного бюджету, планування, виховання дитини.
Вказує також, що суд не дослідив питання фінансової спроможності позивача на придбання та будівництво спірного нерухомого майна або бодай її участі у цій процедурі. Судом не враховано, що позивачка протягом тривалого часу офіційно ніде не працювала, спадщину чи інші доходи у період до серпня 2014 року (час придбання двох земельних ділянок) не приймала/отримувала, факт наявності власних заощаджень підтвердити не може.
Наступною обставиною, яку суд неповно з'ясував і яка має значення для справи, це обставини придбання спірних земельних ділянок та будівництва будинку до дати реєстрації шлюбних відносин з позивачем.
Зазначає, що 12 серпня 2014 року ОСОБА_1 особисто для задоволення власних інтересів, за власні кошти, походження яких має офіційне підтвердження, докази чого надано до суду першої інстанції, та інвестування власних збережень придбав дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223110100:01:046:0026, 3223110100:01:046:0027 в м. Обухів. Придбання згаданих земельних ділянок 12 серпня 2014 року відбулось за його власні збережені кошти, у власних інтересах без консультацій, кредитів, позик від інших осіб, повідомлень будь-яких третіх сторін про цей факт.
В подальшому він, із залученням своїх родичів та знайомих, і за власний кошт, проживаючи окремо від позивача, здійснив будівництво будинку, зібрав усі необхідні дозвільні та правовстановлюючі документи та 25 березня 2016 року провів державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий №3223110100:01:046:0026, в результаті чого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було відкрито розділ на реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.
Вказує, що правовий статус такого майна не може вважатися спільною сумісною власністю, оскільки в матеріалах справи, показаннях отриманих судом під час судових засідань, відсутні будь-які докази та обставини, які підтверджують факт спільного проживання сторін, участь позивача у праці для придбання та створення такого майна.
Посилаючись на викладені обставини, просив скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача та ОСОБА_1 в період з жовтня 2013 року по 23 грудня 2016 року; визнання спільною сумісною власністю подружжя позивача та ОСОБА_1 житловий будинок з допоміжними спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0500 га кадастровий номер 3223110100:01:046:0026 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельну ділянку площею 0,0578 га кадастровий номер 3223110100:01:046:0027 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; в порядку поділу майна подружжя визнання за позивачем та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частину житлового будинку з допоміжними спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0500 га кадастровий номер 3223110100:01:046:0026 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельну ділянку площею 0,0578 га кадастровий номер 3223110100:01:046:0027 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; про стягнення судового збору на користь позивача у розмірі 9662 грн. 40 коп.
Представника позивача ОСОБА_2 - адвокат Кулініченко Г.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, заперечує проти наведених відповідачем доводів, зазначаючи про те, що скарга ґрунтується на особистих міркуваннях відповідача, без належного правового та доказового обґрунтування. Вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив обставини, що мають значення по справі, прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Кулініченко Г.В. у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та поданого відзиву, а також вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини по справі.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 познайомились в кінці 2008 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки та відповідача народилася донька - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
20.08.2014 року між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 загальною площею 0,0500 га та з кадастровим номером 3223110100:046:0027 загальною площею 0,0578.
02.12.2014 року рішенням Виконавчого комітету Обухівської міської ради № 1209 відповідачу погоджено об'єкт містобудування «Будівництво індивідувального житлового будинку загальною площею до 300 кв.м. у м. Обухів».
28.01.2015 року відповідачу видано Будівельний паспорт № 09-04N13-БП на будівництво індивідуального житлового будинку.
09.12.2015 року відповідач отримав технічний паспорт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
25.03.2016 року відповідно до рішення Державного реєстратора № 28937725 було проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223110100:01:046:0026 на відповідача.
24.10.2016 року відповідач отримав акт допуску № К17-16-0165 на підключення будинку до електромережі.
24.12.2016 року позивачка та відповідач уклали шлюб, що зареєстрований Обухівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 388.
Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції виходив з доведеності факту спільного проживання позивача з ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2013 року по 23 грудня 2016 року, як показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,так і письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема, медичною картою ОСОБА_11 , в якій містяиться записи про видачу лікарняного листа відповідачу, фотокартками спільного дозвілля та поясненнями самого відповідача. Судом також встановлено, що спірне нерухоме майно набуто сторонами в період спільного проживання без реєстрації шлюбу. З урахуванням наведеного, вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони підтверджуються дослідженими судом доказами та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Таким чином, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них майнових прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловіку, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю.
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак, не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).
Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 зазначала, що з відповідачем ОСОБА_1 вони познайомились в 2008 році, з вересня 2009 року почали спільно проживати в належній їй однокімнатній квартирі АДРЕСА_4 . 21 травня 2010 року від спільного проживання з відповідачем у них народилась донька - ОСОБА_3 .
Відповідач ОСОБА_1 зазначені обставини в ході розгляду справи визнав.
Відповідач ОСОБА_1 записаний як батько у відповідній графі Свідоцтва про народження ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .(а.с. 10 том 1)
Обома сторонами також надані пояснення про те, що після народження доньки та деякий час після (до кінця 2010 року) вони проживали спільно, однією сім'єю, а потім посварились та припинили спільне проживання та відносини.
Матеріалами справи підтверджується, що у березні 2011 року ОСОБА_12 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) звернулась до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на своє утримання та на утримання малолітньої дитини, посилаючись на те, що з лютого 2011 року вони спільно не проживають, стосунків не підтримують, господарства не ведуть, відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дитини.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 травня 2011 року позов ОСОБА_12 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_12 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно починаючи з 15 березня 2011 року.Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_12 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 15 березня 2011 року до 21 травня 2013 року.
Вбачається також, що ОСОБА_1 звертався до виконавчого комітету Обухівської міської ради з питанням щодо усунення йому перешкод у спілкуванні та участі у вихованні доньки ОСОБА_3 . Згідно відповіді міського голови від 11.10.2011 №2558, виконком Обухівської міської ради розглянув звернення ОСОБА_1 та враховуючи малолітній вік дитини (1 рік 5 місяців) та думку матері дитини - ОСОБА_12 , комісією було прийнято рішення за потребою, розглянути дане питання не раніше 21 травня 2012 року, коли малолітній ОСОБА_13 виповниться два роки. (а.с. 56-58 том 1).
В матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_1 вказане питання порушувалось повторно.
В своїх поясненнях, наданих суду, позивач ОСОБА_2 зазначала, що у 2013 році вони з ОСОБА_1 примирились та почали знову проживати разом, як подружжя, у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_4 . Вели спільне господарство, з метою покращення житлових умов підшукували квартиру для обміну чи купівлі, розглядали також варіант придбання земельної ділянки та будівництва будинку. В 2014 році відповідач придбав дві земельних ділянки , на яких вони згодом почали будівництво житлового будинку. В грудні 2016 року вони зареєстрували шлюб.
Надані позивачкою пояснення узгоджуються також із показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відносин, притаманних подружжю, в період з 2009 по 2011 роки та пізніше, з 2013 року, спільне проживання в одній квартирі, догляд за дитиною та її виховання, спільні витрати. Зазначали також про те, що їм відомі обставини щодо придбання земельної ділянки та будівництва будинку в період спільного проживання сторін з метою покращення своїх житлових умов.
Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_14 , допитаних за клопотанням відповідача, не спростовують факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2013 року. Так, свідок ОСОБА_6 пояснила, що у 2014 році продала ОСОБА_1 земельні ділянки, на зустріч із нею він приїжджав особисто, сам вів перемовини, укладав договір, позивачки вона при цьому не бачила.
Свідок ОСОБА_14 показав суду, що на початку 2015 року допомагав ОСОБА_1 будувати будинок, будівництво здійснювалось відповідачем, він приймав рішення, у будівництві брали участь родичі відповідача. Позивачку він на будівництві не бачив, познайомився з нею лише у 2018 році.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки показам свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_14 , не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд, оцінюючи покази цих свідків, доходить висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв їх до уваги, оскільки вони не спростовують обставин, встановлених судом на підставі зібраних по справі та оцінених судом у сукупності інших доказів.
Так, взаємовідносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 були обмеженими обставинами укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок, а відсутність позивача безпосередньо при огляді предмету продажу та оформленні договору не спростовує факту наявності в цей період між сторонами правовідносин притаманних подружжю. Надані свідком ОСОБА_14 пояснення також не спростовують доводів позивача щодо наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, у спірний період, які підтверджуються іншими, дослідженими судом доказами.
Так, доводи позивачки, крім показань свідків, підтверджуються також дослідженими судом першої інстанції світлинами зі спільного відпочинку сторін влітку 2014 року, новорічних святкувань та дня народження відповідача, інших сімейних подій у 2015 році, будівництва спірного будинку у 2018 році, такими письмовими доказами, як медична карта ОСОБА_11 , в якій наявні записи про відкриття лікарняного листа по догляду за хворою дитиною для батька дитини.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано послався на пояснення, надані самим відповідачем по справі, як у відзиві на позовну заяву, так і в усних поясненнях, згідно з якими він не заперечував, що з метою участі у вихованні доньки, матеріального забезпечення її потреб, з вересня 2014 року він залишався на ночівлю в квартирі (однокімнатній), в якій проживала позивачка з донькою, за власний кошт здійснював поліпшення умов проживання в квартирі в інтересах своєї доньки, виготовив дитячі меблі в кімнату, придбав м'які меблі для відпочинку дитини. Поряд із цим відповідач не заперечував, що власного житла не мав, у зв'язку із чим взимку 2013 року прийняв рішення про необхідність придбання земельної ділянки для будівництва приватного будинку.
Доводи апеляційної скарги про те, що доказом окремого проживання сторін та не підтримання сімейних відносин є та обставина, що позивачка не відкликала виконавчий лист щодо стягнення аліментів, не можуть бути взяті до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається та не заперечується самим відповідачем, що за домовленістю із позивачкою аліменти відраховувались від його заробітку щомісячно навіть після реєстрації між сторонами шлюбу.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині встановлення факту спільного проживання з жовтня 2013 року, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу, оскільки зібрані по справі докази в їх сукупності підтверджують те, що після примирення сторін у вересні 2013 року, з жовтня цього року вони проживали в квартирі позивачки, однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільні витрати, виховували доньку. Після придбання земельних ділянок у 2014 році відповідач розпочав будівництво будинку, маючи намір покращити житлові умови сім'ї, у березні 2016 року зареєстрував право власності на житловий будинок на своє ім'я, а 24 грудня 2016 року позивачка та відповідач уклали шлюб.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Якщо майно придбане подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком у період проживання однією сім'єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об'єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 359/9533/18 (провадження № 61-11772св23).
Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що спірне нерухоме майно було придбане за його особисті кошти, не в інтересах сім'ї.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи, що відповідно до положень СК України частки майна подружжя є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, всуд першої інстанції обгрунтовано впорядку поділу майна визнав за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину спірного майна.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, наданих сторонами по справі.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 22 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар