2-1305 2010
12 листопада 2010 р. м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Кляшторного В.С., при секретарі Шайтановій Л.А., за участю представника позивача - Рибалко Є.С., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке Обласне управління до ОСОБА_3, 3-я особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та усунення перешкод в користуванні, зустрічним позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізького обласного управління, 3-я особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних особі Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, про визнання недійсним договору відновлювальної кредитної лінії, визнання недійсним договору іпотеки, зобов'язання прийняти грошові кошти,
ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке Обласне управління звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, 3-я особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та усунення перешкод в користуванні.
В позові зазначається, що 02 жовтня 2008 року між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_3 було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 2930-LV. На підставі зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 отримала кредит в сумі 49000 (сорок дев'ять тисяч) доларів США строком на 120 місяців до 02 жовтня 2018р. на споживчі потреби. За користування кредитом, згідно умов договору було встановлено плату в розмірі 16 % piчних, які повинні сплачуватися щомісячно до 25 числа кожного місяця.
В забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли I.I. за реєстровим №13042 від 02.10.2008р. між Банком та ОСОБА_3 Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, а саме: однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 38,83 кв.м., житловою площею 21,7 кв м.
Свої зобов'язання за кредитним договором відповідачка ОСОБА_3 не виконала, а саме своєчасно не погасила суму кредиту та відсотки по ньому.
Сума боргу станом на 20.11.2009р. складає: сума несплаченого кредиту - 49 000 доларів в США; сума несплачених відсотків по кредиту - 5 026,17 доларів США; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту 189,29 доларів США. Загальна сума боргу складає 54 215,46 доларів США.
Відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 19.11.2009р. офіційний курс гривні до іноземної валюти складає 799,00 гривень за 100 доларів США. Таким чином, сума боргу станом на 20 листопада 2009р. складає: несплаченого кредиту -391 510 гривень; сума несплачених відсотків по кредиту - 40 159,10 гривень; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту - 1 512,42 гривень. Загальна сума боргу складає 433 181 грн. 52 коп.
Відповідно до п.2.2.2. та п.3.2.2. кредитного договору Банк має право в разі порушення позичальником умов кредитного договору достроково стягнути кредит та суму нарахованих відсотків, комісійних винагород та інших платежів, що підлягають сплаті.
Відповідно до п. 5.2. кредитного договору - за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту, своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, комісійних винагород Позичальник зобов'язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі 0,05 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" пеня за прострочений платіж не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6.1. іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання не буде виконано.
Відповідно до п. 6.2. іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь - яким способом, незабороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріусу або рішення суду у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядку....
02 червня 2009р. Банк надіслав відповідачці вимогу, якою остання була попереджена про існуючу заборгованість про наслідки непогашення цієї заборгованості.
До теперішнього часу відповідачка не відреагувала на зроблене попередження та не погасила заборгованість за кредитом, в зв'язку з чим Банк набув право звернути стягнення на предмет іпотеки.
У зв'язку з тим, що вирішити питання мирним шляхом не можливо, ВАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом, в якому просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 38,83 кв.м., житловою площею 21,7 кв м.; за рахунок предмету іпотеки задовольнити вимоги ВАТ "Ощадбанк" по сплаті загальної суми боргу по кредиту в розмірі 433 181 грн. 52 коп.; стягнути з відповідачки на користь ВАТ "Ощадбанк" в oco6i філії - 3anopiзькe обласне управління ВАТ «Ощадбанк» судові витрати - судовий збір в сумі 1700 грн., збір на оплату витрат І в сумі 120 грн.; усунути перешкоди в праві користування квартирою а саме виселити та зняти з реєстрації всіх oci6, які зареєстровані та фактично мешкають в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1, загальною площею 38,83 кв.м., житловою площею 21,7 кв м. без надання іншого житла.
Відповідачка ОСОБА_3, не погодившись з вимогами банку, звернулась до суду з зустрічним позовом до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізького обласного управління, 3-я особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних особі Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, про визнання недійсним договору відновлювальної кредитної лінії, визнання недійсним договору іпотеки, зобов'язання прийняти грошові кошти.
Ухвалою від 06.07.2010 року зустрічний позов прийнятий до провадження та об'єднаний в одне провадження з первісним позовом.
В зустрічному позові ОСОБА_3 зазначила, що дійсно, 02 жовтня 2008 року між ВАТ "Ощадбанк" та нею було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 2930-LV, згідно якому вона отримала кредит в сумі 49000 (сорок дев'ять тисяч) доларів США строком на 120 місяців до 02 жовтня 2018р. на споживчі потреби. За користування кредитом, згідно умов договору було встановлено плату в розмірі 16 % piчних.
В забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли I.I. за реєстровим №13042 від 02.10.2008р. між Банком та ОСОБА_3
Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, а саме: однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 38,83 кв.м., житловою площею 21,7 кв м.
За умовами кредитного договору згідно п.1 та додатку № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку.
На думку ОСОБА_3, договір відновлюваної кредитної лінії № 2930-LV від 02.10.2008 року є недійсним, оскільки був укладений не у національній валюті України, а укладання кредитного договору в іноземній валюті суперечить вимогам законодавства. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Вказана ліцензія у позивача та відповідача відсутня. Крім того, на момент отримання нею кредиту курс долара СА за курсом НБУ складав 1 долар США = 0,05 грн., а на час подання позивачем позову курс НБУ долара США склав 1 долар США = 7,99 грн.
Також ОСОБА_3 вважає, що у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови кредитного договору передбачають лише відповідальність позичальника за порушення умов договору і зовсім не передбачають відповідальність банку.
Договір іпотеки на думку позивачки також має бути визнаний недійсним.
У зв'язку з зазначеними обставинами ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним договір відновлюваної кредитної лінії № 2930-LV від 02.10.2008 року; визнати недійсним договір іпотеки № 13042 від 02.10.2008 року; просить зобов'язати ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке Обласне Управління прийняти від неї суму 227603 грн. 15 коп. в рахунок погашення залишку суми заборгованості за кредитним договором (за курсом НБУ 1 долар США = 5,05 грн.), стягнути з банку понесені судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача наполягав на позовних вимогах, підтвердив обставини, викладені в позові, просив суд задовольнити вимоги в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечував, просив суд в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Представник відповідачки ОСОБА_3 первісний позов не визнав, оспорював правомірність дій банку та відповідність кредитного договору нормам чинного законодавства, підтвердив обставини, викладені в зустрічному позові, просив суд в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, зустрічний позов задоволенню не підлягає.
Судом було встановлено, що 02 жовтня 2008 року між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_3 було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 2930-LV, згідно якому ОСОБА_3 отримала кредит в сумі 49000 (сорок дев'ять тисяч) доларів США строком на 120 місяців до 02 жовтня 2018р. на споживчі потреби. За користування кредитом, згідно умов договору було встановлено плату в розмірі 16 % piчних.
В забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли I.I. за реєстровим №13042 від 02.10.2008р. між Банком та ОСОБА_3 Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, а саме: однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 38,83 кв.м., житловою площею 21,7 кв м.
Зазначені обставини не оспорювались, підтвердженні сторонами та наданими суду письмовими доказами: договором відновлювальної кредитної лінії № 2930-LV від 02.10.2008 року, Іпотечним договором від 02.10.2008 року.
Свої зобов'язання за кредитним договором відповідачка ОСОБА_3 не виконала, а саме своєчасно не погасила суму кредиту та відсотки по ньому.
Сума боргу станом на 20.11.2009р. складає: сума несплаченого кредиту - 49 000 доларів в США; сума несплачених відсотків по кредиту - 5 026,17 доларів США; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту 189,29 доларів США. Загальна сума боргу складає 54 215,46 доларів США.
Відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 19.11.2009р. офіційний курс гривні до іноземної валюти складає 799,00 гривень за 100 доларів США.
Таким чином, сума боргу станом на 20 листопада 2009р. складає: несплаченого кредиту -391 510 гривень; сума несплачених відсотків по кредиту - 40 159,10 гривень; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту - 1 512,42 гривень. Загальна сума боргу складає 433 181 грн. 52 коп., що підтверджено наданим суду розрахунком.
Відповідно до п.1.2. Договору відновлювальної кредитної лінії від 02.10.2008 року ОСОБА_3 прийняла на себе зобов'язання повернути грошові кошти до 02.10.2018 року. Усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті кредиту.
Сторони, при підписанні кредитного договору, дійшли згоди щодо всіх умов договору та підписали його.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановленого договором або законом.
Згідно ст.. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержателем є кредитор за основним зобов'язанням.
Згідно ст. 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки.
Згідно ст. 33 Закону України „Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд, при винесенні рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки має право застосувати спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури, встановленої ст.38 Закону України «Про іпотеки», тобто продажу Іпотекодержателем (Позивачем) предмета іпотеки будь-якому покупцеві за початковою договірною ціною, визначеною іпотекодавцем (Відповідач) та іпотекодержателем (Позивач).
Аналізуючи надані суду докази, суд дійшов висновку, що вимоги банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки законні та обгрунтовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розглядаючи вимоги банку про виселення мешканців з квартири, яка є предметом іпотеки, суд приходить до висновку, що спірним є питання щодо застосування ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в контексті вимог ст. 40 цього ж Закону та ч. З ст. 109 ЖК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.
Разом з тим, ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.
У ч.ч. 2 і 3 цієї ж ст. 40 законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. З ст. 109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
Під час розгляду справи суду не було надано доказів дотримання банком зазначеної вище процедури, а тому вимоги позивача про виселення відповідачки та інших осіб, які мешкають в квартирі, що є предметом іпотеки та зняття їх з реєстраційного обліку суд вважає такими, що задоволенню не підлягають.
Доводи позивачки за зустрічним позовом про порушення банком вимог законодавства України, на думку суду, є безпідставними з наступних причин.
Зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.
Щодо твердження Позивачки за зустрічним позовом про порушення ст. 99 Конституції України при укладенні кредитного договору, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Стаття 99 Конституції України визначає, що грошовою одиницею України є гривня. Отже, вказаною нормою законодавець лише визначає найменування грошової одиниці держави Україна. Даною нормою не визначається порядок обігу та використання, а також пріоритет цієї грошової одиниці (заборона іншої грошової одиниці).
Конституцією України (ст. 8) чітко вказано, що Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні їй відповідати. Так у відповідності до норм Конституції України було прийнято Цивільний кодекс України, жодна норма якого ще не визнана такою що не відповідає нормам Конституції України. Частиною 2 ст. 192 ЦК визначено сутність грошей (грошових коштів), а саме передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким чином, Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) в імперативному порядку не забороняє використовувати іноземну валюту в Україні, а лише встановлює особливий правовий режим її використання. Оскільки ЦК України прийнятий у відповідності до норм Конституції України та не суперечить їм, то твердження ОСОБА_3 , що кредитний договір укладений з порушенням вимог ст. 99 Конституції України є хибним.
Щодо твердження ОСОБА_3 про порушення вимог ст. 524 ЦК України при укладенні Кредитного договору, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Так ч. 1 ст. 524 ЦК України передбачає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Проте, по-перше, частина 2 вказаної статті передбачає право сторін зобов'язання визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. По-друге, ч. 1 ст. 524 ЦК України є загальною нормою, щодо зобов'язання, яка визначає загальні положення про зобов'язання. Спеціальними нормами, які регулюють зобов'язальні відносини Позивача та Відповідача є ст. 1054 ЦК України, якою за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (з цього слідує, що предметом кредиту є грошові кошти) та норми Закону України “Про банки і банківську діяльність”, яким регулюються правові засади діяльності Відповідача, у тому числі засади проведення кредитних операцій (ст. 47). В силу ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” під коштами розуміється гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент . Отже, нормами спеціального законодавства, що регулюють кредитні відносини Позивача та Відповідача передбачена можливість здійснення кредитування у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті. Окрім цього, підтвердженням правомірності здійснення кредитних операцій у іноземній валюті є п. 10.1 ст. 10 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, яким платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. З цієї норми чітко слідує, що законодавець ніяким чином не визначає кредит у іноземній валюті незаконним, таким що суперечить вимогам інших актів законодавства у тому числі ч. 1 ст. 524 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику. У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Отже, з цього слідує, що обов'язок позичальника у даному випадку не є платежем позикодавцю за виконану роботу, надану послугу чи інше, а лише обов'язок повернути те, що позичальник отримав від позикодавця (повернути таку ж кількість грошей або речей, визначених родовими ознаками, такої ж якості, такого ж роду). Таким чином, при поверненні позичальником позикодавцеві предмету боргу (грошей чи інших речей, визначених родовими ознаками) повернуті грошові кошти не виступають, як засіб платежу , а є лише поверненням того, що було отримано. З цього слідує, що отримані Позивачем в кредит кошти в іноземній валюті та їх повернення Позивачем Відповідачу ніяким чином не є засобом платежу (Позивач повертає таку ж суму, такої ж іноземної валюти, що отримав).
Окрім цього, як зазначалось, одним із спеціальних нормативно - правових актів, що регулюють відносини між Позивачем та Відповідачем є Закон України “Про банки і банківську діяльність” у відповідності до якого передбачена можливість здійснення кредитування у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті. Також звертаємо увагу суду, що у відповідності до прикінцевих положень даного нормативно-правового акту, а саме п. 2 до приведення законодавства у відповідність з цим законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Вказане свідчить про пріоритет дії норм Закону України “Про банки і банківську діяльність” над іншими нормативно-правовими актами (інструкціями, постановами тощо), що вкотре свідчить про правомірність здійснення операцій кредитування у іноземній валюті.
Щодо твердження про порушення ст. 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” при укладенні Кредитного договору, суд виходить з наступного.
Так ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” чітко визначає, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Отже, даною нормою встановлено пріоритет інших норм цього Декрету або інших актів валютного законодавства України.
Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет).
Одночасно необхідно зазначити, що нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема,
- «Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику;
- «Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті
- При цьому, з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті .
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Окрім цього, суд звертає увагу на в имоги підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” , який передбачає необхідність отримання індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а саме на сьогодні, законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.
У зв'язку з цим, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії (аналогічної думки підтримується Національний Банк України у листі від 07.12.2009 р. № 13-210/7871-22612).
На момент укладання Кредитного договору ОСОБА_3, не дивлячись на відповідні валютні ризики, самостійно обрала валюту кредиту, виходячи з більш привабливої відсоткової ставки. Про це свідчить заповнена особисто нею - заявка на отримання кредиту, датована 23.09.2008 року.
Крім того, підстав вважати, що відповідачка не могла передбачити зміну курсу валют, не можуть бути прийняти до уваги ще й з наступних підстав.
Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.
Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валютні курси встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд с цим, «Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого постановою Правління Національного Банку України N 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором (перш за все позивач) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.
Оскільки відповідачка особисто обрала іноземну валюту кредитування та запропоновану у такому випадку процентну ставку, то становище відповідачки порівняно з позивачем не є погіршеним (відповідачка отримала певну вигоду на яку вона розраховувала при укладенні кредитного договору в іноземній валюті).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
В свою чергу ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. (При укладенні кредитного договору Позивач та Відповідач у повному обсязі дотримались вимог чинного законодавства та моральних засад суспільства).
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. (При укладенні кредитного договору, як Позивач так і Відповідач є особами, які мають повний обсяг цивільної дієздатності).
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. (Як Позивач, так і Відповідач добровільно уклали кредитний договір, добровільно обрали його умови).
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. (у відповідності до ч. 1 ст. 1047 ЦК України кредитний договір укладено у письмовій формі).
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Внаслідок укладення Кредитного договору відповідачка ОСОБА_3 отримала від позивача кредит у розмірі 49 000 (сорок дев»ять тисяч) доларів США, що не заперечується сторонами, внаслідок чого настали наслідки, передбачені Кредитним договором (щомісячна сплата заборгованості згідно графіку тощо.
При укладенні Кредитного договору сторонами повністю були дотримані вимоги ст. 203 ЦК України, а як наслідок відсутні підстави для визнання кредитного договору, та договору іпотеки недійсними, що передбачено ст. 215 ЦК України.
Частиною 10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено наступне:
«Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:
1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або
2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту . Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.»
За змістом пунктів Кредитного договору на які посилається Позичальник, визначено право Банку вимагати дострокового погашення кредиту, що, як вбачається з вищевикладеного, прямо передбачено ЗУ «Про захист прав споживачів». З дати укладення Кредитного договору до теперішнього часу, враховуючи те, що відповідачем не допускалися порушення вимог Кредитного договору, Банк не намагався скористатися своїм правом, що виключає з боку Банку порушення Кредитного договору та прав відповідача.
Необхідно також зазначити, що Договір іпотеки, який відповідачка ОСОБА_3 просить визнати недійсним 02.10.2008 року був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І., про що зроблений реєстраційний запис № 13042. Посвідчуючи право чин, нотаріус перевіряв законність підстав його укладання, право і дієздатність сторін та повноваження представників сторін правочину.
Крім того, п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач . Про роз'яснення позичальникові інформації про можливі валютні ризики перед укладенням договору йдеться і в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
ОСОБА_3 не надано доказів, що Банк не дотримувався зазначених вище правил. Підписаний договір свідчить про те, що вона була ознайомлена з умовами угоди.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову.
Ввідно до ст. 88 ЦПК України, на користь позивача, як сторони, чиї позовні вимоги задоволено, з відповідачки повинні бути стягнуті понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 120 грн.
Керуючись ст.ст. 509, 510, 525, 526, 527, 530, 554, 589, 590, 591, 610-612, 627-629, 631, 638, 651, 652, 1046, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст. 8 Конституції України, ст.ст. 2, 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", ст..ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06/11/2009 року №9, ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 294 ЦПК України, суд
Позов Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке Обласне управління до ОСОБА_3, 3-я особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та усунення перешкод в користуванні - задовольнити частково.
Звернути стягнення на предмет Іпотечного договору від 02.10.2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке Обласне управління та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І., реєстраційний № 13042, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 38,83 кв.м., житловою площею 21,7 кв м., яка належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування № 193 від 04.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Носенко Л.В. - шляхом продажу на публічних торгах за ціною, що буде встановлена в рамках виконавчого провадження відповідно до ринкової вартості зазначеного житлового приміщення. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири задовольнити вимоги Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке Обласне управління в сумі 433181 грн. 52 коп. в рахунок погашення заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії № 2930-LV від 02.10.2008 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке Обласне управління судові витрати: 1700 грн. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору, 120 грн. в рахунок відшкодування витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в суді.
В іншій частині позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»- відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізького обласного управління, 3-я особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних особі Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, про визнання недійсним договору відновлювальної кредитної лінії, визнання недійсним договору іпотеки, зобов'язання прийняти грошові кошти, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: В.С. Кляшторний