Справа № 201/11310/24
Провадження 2/201/4126/2024
10 жовтня 2024 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
16 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_2 .
В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, 10 жовтня 2015 року між ними був зареєстрований шлюб, який був зареєстрований Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що зроблений актовий запис № 1642. Від цього шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставами для розірвання шлюбу позивач зазначив відсутність спільних інтересів з відповідачкою, наявність різних поглядів на життя, відсутність взаєморозуміння та поваги. З відповідачкою спільного господарства вони тривалий час не ведуть, проживають окремо в різних містах, шлюбні стосунки не підтримують. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе. Дитина проживає з позивачем, який самостійно її утримує та виховує, спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній, після розірвання шлюбу позивач просив залишити дитину проживати з ним.
Позивач надіслав до суду заяву з проханням розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав.
Відповідачка надіслала до суду заяву в якій просила розглядати справу без її участі, підтвердила обставини, наведені у позові, та не заперечував проти розірвання шлюбу, та не заперечувала щодо залишенням дитини проживати разом з батьком, оскільки наразі вона не має можливості приймати участь в її утриманні та вихованні через те, що знаходиться у дуже нервовому стані після початку військової агресії, проживає в іншому місті, доходів у неї немає.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що, 10 жовтня 2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, в якому у сторін народилась донька ОСОБА_3 .
Підставами для розірвання шлюбу сторони зазначають відсутність спільних інтересів між ними, наявність різних поглядів на життя, відсутність взаєморозуміння та поваги, спільного господарства вони тривалий час вони не ведуть, проживають окремо в різних містах, шлюбні стосунки не підтримують. Дитина проживає з позивачем, який самостійно її утримує та виховує, спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній.
Перебування сторін у шлюбі та наявність у них спільної дитини підтверджується наданими сторонами доказами: копією Свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданого 03 лютого 2016 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис за № 1642; копією Свідоцтва про народження ОСОБА_3 , батьками якої зазначені сторони по справі, та про факт народження дитини Новокодацьким районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів громадського стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 03 травня 2017 року складено відповідні актовий записи за № 451.
Відповідно до наданих документів Позивач на теперішній час проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди квартири за цією адресою, доданою до позовної заяви, та письмовими доказами з цього приводу наданими свідками які окрім того підтверджують, що Позивач за вказаною адресою проживає із своєю малолітньою донькою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за час їх проживання у вказаній квартирі, мати ОСОБА_2 ніколи не приїжджала, свідки її не бачили жодного разу, також як і інших їхніх родичів, а батько дитини ОСОБА_1 виховує та утримує дитину самостійно.
Факт самостійного утримання та виховання Позивачем своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується також Актом обстеженням їх місця проживання у зазначеній квартирі, цей факт підтверджено.
Водночас, з документів, наданих відповідачкою випливає, що вона на теперішній час проживає мешкає окремо. З її заяви щодо розгляду справи у її відсутність та визнання позовних вимог випливає, що наразі вона не має можливості приймати участь в утриманні та вихованні своєї малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не має доходів, займається пошуками роботи, при цьому зазначає, що до Позивача, як до батька, у неї претензій немає, він турботливий, відповідальний, має постійний стабільний дохід, у нього є вільний час для дитини.
Отже, виходячи з викладеного, суд доходить до висновку, що сторони не бажають продовжувати шлюбні відносини, відповідач не заперечує проти задоволення позову та фактично не має заперечень, що після розірвання шлюбу їх неповнолітня донька залишиться проживати з батьком, оскільки вона не має можливості її утримувати та виховувати через зазначені обставини.
Надаючи оцінку доводам сторін та встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, що ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя (ст. 110 СК України). Добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Тому, беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
Разом з тим, з наданих суду відомостей не вбачається спору між сторонами про місце проживання їх спільної дитини, через те, що донька на час розгляду справи вже тривалий час проживає з батьком, який самостійно виховує та утримує її, такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом.
Відтак, щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з'ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, та лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч.1 ст.161 СК України).
У п.18постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України. Згідно зі ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Постановою ВР України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону. При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст.ст.13,81,83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, яке подане відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.
Враховуючи те, що дитина після припинення фактичних сімейних стосунків залишилась проживати разом з батьком, який самостійно її утримує, опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається її вихованням та зміг створити належні умови проживання дитини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача у заявлений ним спосіб.
На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 24, 110, 112, 160, 161 СК України, ст.ст.2,5,10 - 13,141,259,263-265,268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб укладений між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 1642, розірвати, залишивши малолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , який самостійно її виховує та утримує.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев