11.11.10 Справа № 9/282-09.
Господарський суд Сумської області у складі:
судді: Лущик М.С.
за участю секретаря судового засідання: Сидорук А.І.
розглянувши матеріали справи
за позовом: Приватного виробничо-комерційного підприємства «Корпункт»,
м. Суми
до відповідачів: 1. Управління майна комунальної власності Сумської міської ради
2. Сумської міської ради, м. Суми
3. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,
м. Суми
третя особа: Приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу
Ворошина Лариса Вікторівна
про часткове скасування рішення Сумської міської ради № 2159-МР від 05.11.2008 року та визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсним
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідачів: 1. Дудкіна Н.В., довіреність № 09-1/01-29 від 04.01.10
2. Дудкіна Н.В., довіреність № 2128/05-09 від 20.10.09 р.
3. ОСОБА_4, ОСОБА_1
третя особа: не з'явився
Суть спору: позивач просить суд скасувати пункт 5 додатку № 2 рішення Сумської міської V скликання від 05.11.2008 року за № 2159-МР “Про приватизацію нежилих приміщень”, яким затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Суми, що підлягають приватизації шляхом викупу у 2009 році, про включення нежилого приміщення, площею 28,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (орендар ОСОБА_1.); та визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, шляхом викупу від 04.03.09 року, укладений між Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ворошиною Л.В., щодо нежилого приміщення, площею 28,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Відповідач - Управління майна комунальної власності у запереченнях на позовну заяву просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки спірний договір купівлі-продажу укладено з дотриманням вимог чинного законодавства.
Відповідач - Сумська міська рада у запереченні на позовну заяву просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що оспорювань відповідачем рішення прийнято з підстав та у спосіб, визначений чинним законодавством України.
Відповідач - ФОП ОСОБА_1 - подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позову відмовити, вказуючи на те, що інтерес позивача не пов'язаний з його суб'єктивними правами щодо спірного приміщення, і тому не підлягає правовому захисту.
Третя особа подала пояснення по справі, в яких зазначає, що законних підстав для визнання спірного договору недійсним немає.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:
В обґрунтування позовних вимог, з посиланням на ч.ч.1, 3 ст. 215, ч.ч.1,2 ст. 203 ЦК України, позивач зазначає, що договір оренди № УМВКВ-0031 від 13 червня 2007 року, укладений між 1-м відповідачем та 3-м відповідачем щодо оренди останнім нежитлового приміщення за адресою:АДРЕСА_1, площею 28,4 кв.м., не відповідає чинному законодавству з тієї підстави, що на момент його укладення діяв інший договір оренди № ФМ-534 від 10.05.2000 року з послідуючими змінами, укладений між позивачем та 1-м відповідачем на оренду того ж самого приміщення.
Тобто, позивач вважає, що під час існування орендних правовідносин саме з ним, неправомірно був укладений договір оренди з 3-м відповідачем, а тому відповідач-3 не мав права на приватизацію шляхом викупу орендованого нежитлового приміщення, як це зазначено в оскаржуваній частині рішення Сумської міської ради, та відповідно укладання договору купівлі-продажу цього приміщення.
Разом з тим, суд вважає доводи позивача безпідставними та необґрунтованими належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим його позов не підлягає задоволенню з натупних підстав:
Постановою Вищого господарського суду України від 05 жовтня 2010 року у справі № 13/632-07 за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Корпункт» до Управління майна комунальної власності Сумської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про визнання недійсним договору оренди, виселення, усунення перешкод в користуванні приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 (28,4 кв.м.), касаційну скаргу ПВКП «Корпункт» залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2010р. та рішення господарського суду Сумської області від 01.04.2009 року без змін.
В свою чергу, рішенням господарського суду Сумської області від 01.04.2009 року у справі № 13/632-07, яке залишено без змін, у позові ПВКП «Корпункт» - відмовлено.
Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
В процесі розгляду вищезазначеної справи, досліджувалось питання щодо правомірності укладення та законності змісту договору оренди № УМКВ -0031 від 13 червня 2007 року. Вищий господарський суд України, залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, прийшов до висновку про їх правомірність та обґрунтованість.
У вказаній постанові встановлено, що позивач не довів наявності підстав недійсності оскаржуваного договору оренди з підстав невідповідності оскаржуваного договору оренди ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч.ч. 1,2 ст. 203, ст. 396, ст.. 398, ч. 3 ст. 404 ЦК України, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. 7 ст. 179 ГК України, ст.. 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а отже, порядок укладення та зміст зазначеного договору відповідає вимогам чинного законодавства, а відповідно доводи позивача безпідставні.
Крім того, Вищим господарським судом України при розгляді справи № 13/632-07 також досліджувалось питання чинності договору оренди ФМ-534 від 10.05.2000 року, укладеного між позивачем та 1-м відповідачем, щодо оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (28,4 кв.м.), розірвання якого було предметом спору по справі № 17/640-06.
Колегія суддів погодилася з висновком судів при розгляді справи № 17/640-06, що відсутні підстави вважати договір оренди, укладений між позивачем та 1-м відповідачем, чинним, оскільки його припинено у зв'язку з закінченням строку його дії і фактично користування позивачем орендованим приміщенням не здійснюється з 08.08.2007 року.
Таким чином посилання позивача на дійсність вищевказаного договору як на підставу скасування пункту 5 додатка № 2 рішення відповідача-2 від 05.11.2008 року № 2159-МР та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.03.2009 року, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-3, є безпідставні і суперечать фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства України.
Крім того, позивач не є стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04 березня 2009 року, а отже до його обов'язку входить доведення наявності порушенного права чи охоронюваного законом інтересу при укладенні сторонами оскаржуваного правочину.
В свою чергу позов ПВКП «Корпункт» не містить доводів, які б свідчили про зміст порушеного права позивача та взагалі про наявність такого порушення з боку сторін при укладенні оскаржуваного договору.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно з ч. 2 ст. 10 Конституції України, рішення Конституційного суду України є обов'язковим до виконання на території України і, відповідно, до застосування судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.
Так, під час розгляду справи № 13/632-07 було встановлено, що договір оренди, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3, укладений без порушення норм діючого законодавства, а у справі № 17/640-06 встановлено, що позивач правомірно був виселений з вищевказаного нежитлового приміщення, тому його інтерес не пов'язаний з його суб'єктивними правами щодо спірного приміщення набутого відповідачем-3 у відповідності до оскаржуваного договору і на підставі оскаржуваного пункту 5 додатка № 2 рішення відповідача-2 від 05.11.2008 року № 2159-МР, а тому не підлягає правовому захисту і не може вважатись законним інтересом. Крім того, цей інтерес спрямований на ущемлення прав відповідача-3, як власника зазначеного нежитлового приміщення.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи, в разі порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьої якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові - відмовити.
Суддя М.С. Лущик
Суддя