про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі
без проведення судового засідання
21 жовтня 2024 року м. Київ № 640/20927/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури , Офісу Генерального прокурора визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора та Львівської обласної прокуратури щодо невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 (справа № 813/7563/14) про реальне поновлення ОСОБА_1 на роботі;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 813/7563/14 у загальній сумі (розмірі) 1 450 144, 08 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2022 відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дії Офісу Генерального прокурора та Львівської обласної прокуратури щодо невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 (справа № 813/7563/14) про реальне поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2022 позовну заяву залишено без руху.
Копії вказаних ухвал доставлені до електронного кабінету позивача 15.12.2022, про що складено відповідні довідки.
Недоліки позовної заяви мали бути усунені шляхом подання до суду документу про сплату судового збору в розмірі 12 405, 00 грн. на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва.
Крім того в ухвалі від 14.12.2022 було зазначено, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в її постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.
Позивач у строк та у спосіб, що визначені в ухвалі недоліки позовної заяви не усунув, про що свідчить відсутність доказів зворотного.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Шевченко А.В.) від 30.01.2023 справу прийнято до провадження суді та продовжено строк для усунення недолків позовної заяви.
Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У силу вимог частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Лисенко В.І.
У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом (частина друга статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвалою суду від 10.05.2024 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та залишено позов без руху, встановлено строк для усунення недоліків шляхом подачі документу про сплату судового збору у розмірі 12 405,00 грн.
03.07.2024 від позивача на виконання ухвали суду надійшла заява про звільнення його від сплати судового збору, оскільки за пред'явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України". Аналогічний правовий висновок щодо звернення до суду у порядку статті 236 КЗпП України зроблений Верховним Судом у постанові від 30.08.2022 у справі № 140/14364/21.
Вказана заява була передана судді для подальшого розгляду 21.10.2024.
Розглянувши матеріали позовної заяви та заяву позивача про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.3 Закону №3674-VI, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Статтею 5 Закону №3674-VI визначено вичерпний перелік справ, позивачі у яких звільняються від сплати судового збору у всіх інстанціях. Зазначений перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
Зокрема, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону №3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно із частиною першою статті 3 та статті 4 Кодексу законів про працю України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім'ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.
В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.
Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 серпня 2022 року у справі №380/6129/20 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України).
Згідно із частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, Верховний Суд у постанові від 30.08.2022 у справі №140/14364/21 дійшов висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у цій справі є невиконання відповідачами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 у справі №813/7563/14 про поновлення на роботі та стягнення у зв'язку з невиконанням вказаного рішення середнього заробітку за період з 24.02.2020 по 08.08.2022 включно, тобто до дня звільнення позивача.
Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" встановлено пільги щодо сплати судового збору.
Отже, відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відтак, клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору підлягає задоволенню.
Спір виник із публічно-правових відносин та відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України належить до юрисдикції адміністративних судів і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 та 172 Кодексу адміністративного судочинства України, та подана з дотриманням правил підсудності особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.
Підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, немає.
Відповідно до положень статей 257 Кодексу адміністративного судочинства України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Визнавши подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, керуючись статтями 171, 243, 248, 257, 259-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору.
Відкрити провадження в адміністративній справі.
Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Запропонувати відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Роз'яснити відповідачу, що відповідно до частин 3, 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України до відзиву мають бути додані документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Запропонувати позивачу протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати до суду відповідь на відзив та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Запропонувати відповідачу подати до суду заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Роз'яснити учасникам справи про можливість отримання інформації по справі, що розглядається, на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/.
Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Лисенко В.І.