21 жовтня 2024 року м. Київ № 320/21878/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Голови Верховної Ради України Стефанчука Руслана Олексійовича про визнання протиправним та нечинним розпорядження,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління справами Апарату Верховної Ради України , Голови Верховної Ради України Стефанчука Р.О., у якому просить суд:
- визнати протиправним та нечинним розпорядження Голови Верховної Ради України від 23.01.2024 №43-к, яким затверджується Положення про Управління справами Апарату Верховної Ради України (нова редакція).
Ухвалою суду від 27.05.2024 подану позовну заяву залишено без руху, позивачеві визначено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.
06.06.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, з копією уточненої позовної заяви.
Матеріали вказаної заяви були передані судді для подальшого розгляду 21.10.2024.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
З'ясовуючи відповідність позовної заяви вказаним вимогам, суд зазначає наступне.
Так, інстанційна підсудність адміністративних справ поряд з правилами територіальної та предметної підсудності складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи. Правила інстанційної підсудності дозволяють визначити, до якого конкретного адміністративного суду відповідної судової ланки необхідно звернутися у кожному конкретному випадку, тобто встановлюють персоніфікацію адміністративних судів.
Відповідно до частини 1 статті 27 статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік адміністративних справ, які вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ: адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб'єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб'єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем у яких є дипломатичне представництво чи консульська установа України, їх посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про оскарження актів, дій чи бездіяльності органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії.
Згідно з частиною першою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Однак, відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України.
Частиною першою вищевказаної статті передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;
2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Таким чином, враховуючи приписи статей 22, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України віднесені до виключної підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що позивач фактично не погоджується з діями Голови Верховної Ради України щодо прийняття оскаржуваного Розпорядження від 23.01.2024 №43-к, яким затверджується Положення про Управління справами Апарату Верховної Ради України (нова редакція).
Таким чином предметом цього адміністративного позову є оскарження дій Верховної Ради України, а відповідачем по справі - Голова Верховної Ради України.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що даний спір підсудний Верховному Суду як суду першої інстанції.
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
На думку суду, таке ж процесуальне рішення (про передачу справи на розгляд іншого суду) необхідно прийняти у випадку, якщо при прийнятті до провадження у справі буде встановлено, що справа належить до предметної/інстанційної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Інше тлумачення та застосування статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України призведе до розгляду адміністративної справи з порушенням правил предметної/інстанційної підсудності, що відповідно до статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви " 29458/04 та № 29465/04, пункт 24, фраза "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Вирішуючи справу "Занд проти Австрії", рішення від 12 жовтня 1978 року, Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття "суд, встановлений законом" передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до приписів статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про передачу адміністративної справи за загальним правилом розглядається судом у порядку письмового провадження шляхом постановлення ухвали. Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Таким чином, з метою дотримання вимог закону, що визначають правила підсудності адміністративних справ, а також для забезпечення прав учасників справи на розгляд справи "судом, встановленим законом", цю адміністративну справу належить передати на розгляд до належного суду, а саме до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Згідно з частиною 6 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини 1 цієї статті, суд вирішує ухвалою, яка може бути оскаржена.
Керуючись положеннями статей 22, 29, 241-243, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
1. Адміністративну справу №320/21878/24 передати за підсудністю до передати за інстанційною підсудністю до Верховного Суду, як суду першої інстанції.
2. Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
3. Копію ухвали надіслати (вручити) позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Лисенко В.І.