Справа № 490/6654/24
нп 2/490/2944/2024
Центральний районний суд м. Миколаєва
21 жовтня 2024 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди в порядку регресу, -
02.08.2024 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд стягнути з відповідача завдані збитки в порядку регресу в розмірі 15515,60 грн., а також витрати на професійну правничу допомогув розмірі 7300,00 грн.
В обґрунтування вимог посилається на те, що 24.12.2021 року відбулася ДТП за участю транспортного засобу ВАЗ, державний номер НОМЕР_1 , а також транспортного засобу FORD, державний номер НОМЕР_2 .
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ВАЗ державний номерНОМЕР_1 (Відповідача) станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-204544859..
В судовому порядку Відповідача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 та ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), таким чином було встановлено факт, що Відповідач, будучи причетним до настання ДТП, самовільно залишив місце пригоди.
На підставі заяви на виплату страхового відшкодування, а також, враховуючи інші матеріали страхової справи, позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 13011,00 грн
Позивач звертався до відповідача з вимогою про відшкодування шкоди в порядку регресу, проте жодної відповіді на адресу позивача не надходило та виплати відшкодування в порядку регресу з боку відповідача здійснено не було, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2024 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 05.08.2024 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» ( № 12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.
В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Сторони, з клопотанням про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не зверталися.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.10.2024 року постановлено провести заочний розгляд справи.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до копії Постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 04.02.2022 року, 24 грудня 2021 року, близько 19:27 год. ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «ВАЗ 2107», номерний знак НОМЕР_1 , рухався по вул. 3-а Слобідська біля буд. 51 в м. Миколаєві був неуважний не слідкував за дорожньою обстановкою виконуючи зміну напрямку руху поворот ліворуч не впорався з керуванням та допустив зіткнення з припаркованим транспортним засобом «FORD Focus» номерний знак НОМЕР_2 водій якого ОСОБА_2 знаходився поза межами авто. Після чого залишив місце ДТП. ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.3б, 10.1 ПДР України. Внаслідок ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень
ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст.ст. 124, 122-4 КУАП та призначено стягнення у вигляді штрафу в сумі 3400,00 грн.
Як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_3 є власником транспортного засобу «FORD Focus» державний номер НОМЕР_2 .
Поряд з цим, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП була застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг», поліс №ЕР-204544859.
ОСОБА_3 вчасно звернувся до ТДВ «СГ «Оберіг» з повідомленням про настання страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором страхування №ЕР-204544859.
Згідно страхового акту №36060/1 від 14.07.2022 року розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті склав 13011,00 грн.
Згідно копії платіжного доручення №14590 від 19.07.2022 року, позивачем було сплачено 13011,00 грн. страхового відшкодування згідно страхового акту №36060/1 від 14.07.2022 року (отримувач ОСОБА_3 ).
13.12.2023 року за вихідним № 36060/1 ТДВ «СГ «Оберіг» звернулось до ОСОБА_1 з вимогою, в якій просило здійснити виплату страхового відшкодування у 5-ти денний термін, починаючи з дня одержання вказаної претензії, на користь ТДВ «СГ «Оберіг» у розмірі 13011,00 грн.
Представник позивача в позовній заяві зазначає, що до теперішнього часу відповідач не здійснив жодних дій для відшкодування завданих збитків.
Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Суд зауважує, що страховик відповідача (ТДВ «СГ «Оберіг») за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, з установлених судом обставин справи вбачається, що страховиком відповідача (ТДВ «СГ «Оберіг») було виконано обов'язок згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/7663961 та виплачено страхове відшкодування у розмірі, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому суд зауважує, що страховиком відповідача обставини щодо настання страхового випадку та щодо суми нарахування відшкодування визнані, про що свідчить виплата останнім страхового відшкодування страховику потерпілого - позивачу по справі з урахуванням законодавчих обмежень.
Поряд з цим, відповідач не надав суду доказів на підтвердження виплати вищезазначеного відшкодування в порядку регресу позивачу. Крім того, відповідач не надав суду жодних заперечень щодо обставин, викладених у позові, а також щодо розміру страхового відшкодування, наведеного позивачем.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, якщо про це не звертаються сторони.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до позову, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Поза тим, відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок штрафних санкцій проводився за період з 23.12.2023 року по 08.07.2024 року.
З вищезазначеного розрахунку вбачається, що загальна сума збиків складає 15515,61 грн., яка складається з: 13011,00 грн. - розмір основного боргу; 262,24 грн. - інфляційні витрати; 2029,05 грн. - пеня; 213,32 грн. - три відсотки річних.
Так, судом встановлено, що причиною висування регресивної вимоги є самовільне залишення ОСОБА_1 місця пригоди, отже з ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування у розмірі 15515,61 грн.
Що стосується питання розподілу судових витрат, то суд керується частиною першою статті 141 ЦПК України та, враховуючи задоволення позову в повному обсязі, стягує з відповідача понесені позивачем витрати на оплату судового збору в сумі 2422,40 гривні, які підтверджуються платіжною ніструкцією № НОМЕР_3 від 09.07.2024 року.
При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1, пункту 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: Договір №36060/1 про надання професійної правничої допомоги від 02.07.2024 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 10.07.2024 року.
Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрата (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (Постанова від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Так, позивачем ставилось питання про стягнення з відповідача на його користь суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 7300,00 грн.
При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 4000 грн. вона буде об'єктивно відповідати вимогам співмірності, а тому вимога позивача підлягає частковому задоволенню, а вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.09.2020р. по справі №201/14495/16-ц суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України суд, -
Позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 14, код ЄДРПОУ 39433769, р/р НОМЕР_4 в АТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , прживає за адресою: АДРЕСА_1 ) - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» завдані збитки в порядку регресу в розмірі 15515 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятнадцять) грн. 61 коп., які складаються з: 13011,00 грн. - розмір основного боргу; 262,24 грн. - інфляційні витрати; 2029,05 грн. - пеня; 213,32 грн. - три відсотки річних.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» суму сплаченого судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп., а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О.В. Саламатін