09жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 757/43177/21
Провадження № 14-118цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про зміну дати та формулювання причин звільнення, виплату ненарахованих та невиплачених коштів заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу про порушення трудової дисципліни, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою адвоката Моргуна Дмитра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
- зобов'язати Державне підприємство «Інформаційні судові системи» (далі - ДП «Інформаційні судові системи») в особі Козлова М. В. змінити в наказі про припинення трудового договору від 27 липня 2021 року № 89-К формулювання причин звільнення - за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на формулювання - за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а також змінити дату звільнення з 27 липня 2021 року на 14 липня 2021 року;
- зобов'язати ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. нарахувати та стягнути з ДП «Інформаційні судові системи» за виконану роботу ненараховану та невиплачену заробітну плату, різницю між посадовим окладом головного бухгалтера та заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку й фінансової звітності за весь час його перебування на посаді і виконання ним обов'язків головного бухгалтера за вакантною посадою з 15 червня 2020 року до 17 червня 2021 року в повному обсязі в розмірі 205 264,82 грн;
- визнати незаконним та скасувати наказ від 13 липня 2021 року № 159-ОД про порушення ним трудової дисципліни, виданий ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. ;
- стягнути з ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. суму вихідної допомоги в розмірі тримісячного заробітку, а саме 186 985,08 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку - 942 077,08 грн і компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати - 11 967,29 грн;
- зобов'язати ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 87 354,00 грн;
- зобов'язати ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. відшкодувати понесені ним судові витрати в розмірі 28 627,29 грн.
2. На обґрунтування позову зазначив, що йому не нараховано та не виплачено в повному обсязі винагороду за суміщення посад заступника головного бухгалтера та головного бухгалтера ДП «Інформаційні судові системи». Також посилався на незаконність притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Вважав результати проведеної службової перевірки упередженими, оскільки причиною непроведення індексації заробітної плати працівникам підприємства була відсутність відповідного наказу та розпорядження керівника.
Вказував, що за наявності встановленого факту непроведення індексації заробітної плати працівникам підприємства відмова відповідача у звільненні його з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, є незаконною.
Зазначив, що відповідач не виконав обов'язку видати наказ про звільнення та провести повний розрахунок при звільненні, включаючи виплату вихідної допомоги в розмірі тримісячного заробітку.
Звернув увагу на те, що, оскільки йому не вручено наказ про звільнення та трудову книжку, відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, внаслідок порушення відповідачем трудових прав йому завдано значної моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням від 27 червня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
4. Постановою від 06 лютого 2024 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року залишив без змін.
5. Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів обставин, що в період з 15 червня 2020 року до 17 червня 2021 року поряд з виконанням роботи за основною посадою заступника головного бухгалтера він додатково виконував роботу за вакантною посадою головного бухгалтера.
Тому немає правових підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування та стягнення з відповідача суми ненарахованих та невиплачених коштів заробітної плати, різниці між посадовим окладом головного бухгалтера та заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності за весь час перебування на посаді та виконання обов'язків головного бухгалтера за вакантною посадою з 15 червня 2020 року до 17 червня 2021 року.
6. Також у судових рішеннях вказано, що відповідно до пункту 1.6 посадової інструкції головного бухгалтера за відсутності головного бухгалтера його обов'язки виконує заступник головного бухгалтера - начальник відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Пунктом 2.24 посадової інструкції заступника головного бухгалтера визначено, що заступник головного бухгалтера у разі відсутності головного бухгалтера підприємства виконує його обов'язки.
Відповідач довів факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Зокрема, суди звернули увагу на те, що під час проведення службового розслідування комісією було досліджено всі обставини, заперечення ОСОБА_1 та норми законодавства, які вказують на обов'язок останнього здійснювати організацію та контроль за роботою відділу бухгалтерського обліку в частині нарахування індексації заробітної плати.
Виходили із матеріалів справи, які не містять належних та допустимих доказів, що позивачем вчинялися дії щодо забезпечення виконання відділом бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства вимог закону в частині проведення індексації заробітної плати, та у яких не спростовано доводів відповідача, що позивач не звертався до керівника підприємства зі службовими записками щодо необхідності видачі відповідного наказу.
7. Також суди виснували, що порушення трудових прав працівників підприємства в спірний період, на які посилається позивач, знаходяться в причинному зв'язку з неналежним виконанням саме позивачем своїх посадових обов'язків щодо належної організації та контролю роботи відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Відповідно до пункту 2.2 посадової інструкції контроль за додержанням порядку оформлення первинних бухгалтерських документів, розрахунків і платіжних зобов'язань покладено на заступника головного бухгалтера. Фактично позивач бажає перекласти на відповідача відповідальність за своє неналежне виконання посадових обов'язків та отримати від відповідача виплату вихідної допомоги.
8. Доводи позивача про порушення відповідачем статті 21 КЗпП України, порушення умов трудового договору, а саме створення умов, що унеможливлюють виконання ним посадових обов'язків, є недоведеними. Позивач не надав доказів на підтвердження обставин, що закриття йому в червні 2021 року доступу до перегляду первинних документів через блокування системи клієнт-банк призвело до неможливості виконання ним посадових обов'язків.
9. За обставин доведення відповідачем правомірності відмови в задоволенні заяви позивача про звільнення з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, необхідно відмовити в позові про зміну підстав формулювання причин звільнення. Відмовляючи в задоволенні заяви про звільнення з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, керівник підприємства роз'яснив позивачу право на звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України.
10. Однак позивач не скористався таким правом та помилково вважав, що подання ним заяви є обов'язковою підставою для її задоволення. Позивач помилково вважав, що подання працівником заяви про звільнення з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, надає право працівнику порушувати правила трудової дисципліни та не з'являтися на робочому місці.
11. Законодавцем передбачено спосіб захисту прав працівника в разі відмови в задоволенні обґрунтованої заяви про звільнення шляхом звернення до суду із позовом про визнання правовідносин припиненими. Законом не передбачено право працівника на припинення виконання роботи в разі подання заяви про звільнення без ознайомлення з наказом про звільнення.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
12. 20 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Моргун Д. М. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення - про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги послався на те, що апеляційний суд виснував про незаконність його звільнення, однак з виходом за межі позову вдався до оцінки наявності його винних дій щодо ненарахування індексації заробітної плати працівникам.
Підставою застосування частини третьої статті 38 КЗпП України є факт порушення роботодавцем трудового законодавства, а не вина працівника в порушенні трудової дисципліни. Працівник, який не отримав мотивованої відмови у звільненні, не може порушувати трудову дисципліну.
Зазначив, що апеляційний суд безпідставно пов'язав обов'язок роботодавця дотримуватися законодавства про працю з обов'язком кожного працівника виконувати посадові обов'язки.
Звернув увагу на те, що суди не дослідили, чи мав місце прогул без поважних причин. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, що виключають вину працівника. Крім того, відповідач його звільнив, не відібравши письмових пояснень про відсутність на роботі.
Зауважив, що у роботодавця відсутнє право самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору в разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства - не підтверджуються або не визнаються. При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити в розірванні трудового договору, але не вправі розірвати його з інших підстав, які працівником не зазначалися. Відповідач не повідомив його про неприйняття заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Зазначив, що він виконував обов'язки за вакантною посадою головного бухгалтера, а не тимчасово відсутнього працівника. Працівник не може нести дисциплінарну відповідальність за невиконання вимог, які не були доведені до його відома. Індексація заробітної плати працівників здійснюється на підставі наказу керівника підприємства, а не головного бухгалтера, який не уповноважений звертатися до керівника із вимогою видати відповідний наказ.
Послався на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 31 серпня 2022 року в справі № 369/1906/18, від 18 червня 2018 року в справі № 396/1560/16, від 30 січня 2019 року в справі № 755/19954/15-ц, від 22 квітня 2020 року в справі № 199/8766/18, від 04 травня 2020 року в справі № 346/5496/17, від 22 липня 2020 року в справі № 554/9493/17, від 08 липня 2021 року в справі № 264/1520/19, від 09 листопада 2021 року в справі № 235/5659/20, від 15 листопада 2021 року в справі № 212/9516/19, від 21 червня 2023 року в справі № 757/55435/18-ц, від 03 серпня 2023 року в справі № 683/1256/22, у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-120цс12.
Зауважив, що існує необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 524/679/19, який ґрунтується на принципі правомірності дій роботодавця при звільненні працівника.
Звернув увагу на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме застосування частини третьої статті 38 та пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за обставин, коли працівник подав заяву про звільнення у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, не отримав умотивованої відмови на таку заяву та вимушений продовжити роботу, аби не бути звільненим за прогул. Однак якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.
Аргументи інших учасників справи
13. У квітні 2024 року ДП «Інформаційні судові системи» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, стосуються відмінних правовідносин. Підприємство листом від 14 липня 2021 року повідомило позивача про відмову у звільненні із вказаних ним підстав. ОСОБА_1 отримав листа 14 липня 2021 року, однак не з'являвся на робочому місці, вчиняючи прогули.
14. Позивач протиправно нараховує до стягнення різницю між посадовими окладами за більший період та з урахуванням премії. ОСОБА_1 тимчасово виконував обов'язки головного бухгалтера, що передбачено його посадовою інструкцією заступника головного бухгалтера. Тобто позивач був штатним заступником головного бухгалтера, погодився з умовами посадової інструкції і колективного договору, які не передбачають проведення доплат під час тимчасового виконання обов'язків головного бухгалтера.
15. Заробітна плата підлягає індексації в обов'язковому порядку, що позивач відповідно до посадових обов'язків мав знати. Контроль за ведення бухгалтерського обліку покладається на головного бухгалтера. Закон не вимагає видачі наказу керівника щодо виплати працівникам індексації заробітної плати. Позивач сам собі не нараховував індексацію заробітної плати, що розцінив як неналежне виконання роботодавцем законодавства про працю.
16. Невиконання роботодавцем обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений доказами. Позивач був звільнений за вчинення дисциплінарного проступку, що є зміною підстав припинення трудового договору у випадку незгоди роботодавця звільнити працівника у зв'язку з порушенням законодавства про працю. Підстави для виплати вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди відсутні. Подання заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України не звільняє працівника від обов'язку виходити на роботу та виконувати передбачені трудовим договором обов'язки.
17. Належним способом захисту прав позивача є оспорення наказу про звільнення, а не зміна формулювання причин звільнення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
18. 28 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Плати Верховного Суду
20. 04 вересня 2024 року колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, зокрема для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятих постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 813/2869/17, від 26 листопада 2020 року в справі № 821/1685/16, від 06 квітня 2023 року в справі № 320/7731/20.
21. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувався тим, що така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у справах щодо неоднозначності застосування частини третьої статті 38 КЗпП України.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 12 лютого 2020 року в справі № 813/2869/17, від 26 листопада 2020 року в справі № 821/1685/16, від 06 квітня 2023 року в справі № 320/7731/20 сформував правовий висновок про те, що істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства, факт усунення таких порушень та відсутність негативних наслідків для працівника від таких порушень не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні його за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені. Для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України достатнім є лише сам факт невиконання роботодавцем законодавства про працю.
Проте цей висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України потребує уточнення та конкретизації, зокрема шляхом вирішення питання про те, чи може бути звільнено працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, за умов доведення його вини в порушенні роботодавцем законодавства про працю, яке й спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.
22. Також колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернула увагу на те, що додаткового вирішення потребують питання про те, чи має правове значення істотність вини працівника в порушенні роботодавцем законодавства про працю, адже в цій справі головний бухгалтер стосовно виконання або невиконання своїх посадових обов'язків підзвітний керівнику підприємства, який мав перевіряти належність такого виконання; яким чином працівнику захистити порушені права за обставин, коли встановлено порушення роботодавцем законодавства про працю, однак працівник позбавляється гарантій, пов'язаних з звільненням за частиною третьою статті 38 КЗпП України, та не бажає продовжувати трудові відносини з підприємством, яке порушує трудове законодавство.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
23. Велика Палата Верховного Суду вважає відсутніми підстави для прийняття цієї справи до розгляду з таких мотивів.
24. Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
25. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
26. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
27. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.
28. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це б унеможливлювало суду виправлення своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.
29. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
30. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
31. Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 41)].
32. Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
33. Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
34. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не навела обґрунтування наявності підстав відступу від правового висновку Верховного Суду, якими, за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту.
35. По-перше, обґрунтовуючи передбачену частиною третьою статті 403 ЦПК України підставу передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати послалася на необхідність відступлення від висновку шляхом його уточнення, викладеного в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 813/2869/17, від 26 листопада 2020 року в справі № 821/1685/16, від 06 квітня 2023 року в справі № 320/7731/20, зокрема шляхом вирішення питання про те, чи може бути звільнено працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, за умов доведення його вини в порушенні роботодавцем законодавства про працю, яке й спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.
36. Метою відступу від висновку щодо застосування норм права шляхом його уточнення, наведеного в ухвалі про передачу Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права
37. По-друге, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не обґрунтовані належним чином підстави, які б свідчили про доцільність відступу від висновків щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України висловлені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, шляхом їх уточнення, адже Касаційний адміністративний суд застосував норму права виходячи із тих правовідносин, які були у його справах.
38. Так, за обставинами цієї справи ОСОБА_1 оголошено догану за порушення посадових інструкцій заступника головного бухгалтера та головного бухгалтера. У свою чергу, ОСОБА_1 двічі звертався до відповідача із заявою про звільнення із займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, на яку він отримав відмову із зазначенням того, що не вбачається підстав для його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, та повідомлено, що він є працівником підприємства, а отже, на нього поширюються обов'язки працівника, визначені трудовим законодавством, колективним договором, посадовою інструкцією та іншими розпорядчими актами підприємства. Однак позивач на роботі не з'являвся, за що його відповідно до наказу звільнено за прогул без поважних причин.
39. ОСОБА_1 у касаційні скарзі зазначив, що у роботодавця відсутнє право самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору в разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства - не підтверджуються або не визнаються. При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити в розірванні трудового договору, але не вправі розірвати його з інших підстав, які працівником не зазначалися. Відповідач не повідомив його про неприйняття заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
40. У справі від 12 лютого 2020 року № 813/2869/17, де позов заявлений про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, від висновків у якій має намір відступити колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував про те, що працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При цьому істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства, факт усунення таких порушень та відсутність негативних наслідків для працівника від таких порушень не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні його за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені. Отже, для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України достатнім є лише сам факт невиконання роботодавцем законодавства про працю.
41. Таку ж правову позицію висловив Касаційний адміністративний суд у справах від 26 листопада 2020 року № 821/1685/16, від 06 квітня 2023 року № 320/7731/20, від яких має намір відступити шляхом їх уточнення колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
42. Однак Велика Палата Верховного Суду зазначає, що необхідність відступу шляхом їх уточнення від наведених висновків, викладених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, не пов'язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів.
43. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правовий висновок (правова позиція) -це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (див., зокрема, пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21).
44. Таким чином, у тих справах, від висновків у яких хоче відступити шляхом їх уточнення Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, звільнення працівників (державних службовців) відбулося за таких фактичних обставин за межами їхньої заяви про звільнення з одночасною заміною роботодавцем підстави їх звільнення.
45. У цій справі роботодавець, на відміну від обставин у тих справах, від висновку у яких хоче відступити Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, не змінював підставу звільнення, яка була зазначена у заяві, та відмовив працівнику у звільненні, після чого він вважався таким, що не звільнений, однак через його неявку на робоче місце протягом певного періоду його звільнено за прогул без поважних причин (тобто з інших підстав).
46. Верховний Суд у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не навів доводів, що свідчать про неусталеність судової практики при вирішенні питання щодо звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
47. Не зазначила колегія суддів і постанов Великої Палати Верховного Суду, інших касаційних судів у складі Верховного Суду, у яких суди по-різному підходили до аналізу частини третьої статті 38 КЗпП України в подібних до цієї справи правовідносинах.
48. Колегія суддів не навела, а Велика Палата Верховного Суду не встановила об'єктивних причин відступу від правового висновку, якими, за усталеною практикою Верховного Суду, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту.
49. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання щодо відступу від висновку про застосування норми права у правовідносинах, викладених в рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
50. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про зміну дати та формулювання причин звільнення, виплату ненарахованих та невиплачених коштів заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу про порушення трудової дисципліни, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди - повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
2. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв
Судді О. О. Банасько О. В. Кривенда
О. Л. Булейко М. В. Мазур
Ю. Л. Власов С. О. Погрібний
І. А. Воробйова О. В. Ступак
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
І. В. Желєзний О. С. Ткачук
Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич
В. В. Король Н. В. Шевцова