Справа № 527/3321/23
провадження № 1-кп/527/52/24
21 жовтня 2024 року м. Глобине
Глобинський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глобине кримінальне провадження № 12023170510000701 від 15.11.2023 року по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Глобине Полтавської області, громадянина України, освіта середня, не працює, не одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
В провадженні Глобинського районного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Ухвалою суду від 07.03.2024 року кримінальне провадження призначено до судового розгляду.
Відповідно до обставин, викладених у обвинувальному акті, ОСОБА_5 , будучи раніше судимим 20.06.2022 Глобинським районним Полтавської області за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 5 позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 3 роки, на шлях виправлення не став та повторно вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин. 14.11.2023 року близько 16 години 10 хвилин, проходячи по вул. Мічуріна в м. Глобине Кременчуцького району Полтавської області, неподалік приміщення другого відділу Кременчуцького районного ТЦК та С'П, побачив поряд із сміттєвими баками велосипед зеленого кольору марки «Салют», де у останнього виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, таємно, повторно, в умовах воєнного стану на території України, з корисливих мотивів та скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, викрав велосипед зеленого кольору марки «Салют», який належить ОСОБА_6 .
В подальшому, ОСОБА_5 покинув місце кримінального правопорушення та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 2575 гривень 00 коп.
Органом досудового розслідування такі дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в період воєнного стану.
В судовому засіданні 21.10.2024 року захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 заявив клопотання про закриття кримінального провадження відносно обвинуваченого у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, тобто у зв'язку з декриміналізацією закону, який встановлював відповідальність за вчинення крадіжки, розмір якої не перевищує 2684 грн, тобто на підставі п. 4-1 ч. 1ст. 284 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав клопотання захисника про закриття кримінального провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, останньому роз'яснено право заперечувати щодо закриття провадження з заявлених підстав.
Прокурор не заперечував проти задоволення заявленого клопотання, з огляду на зміни у законодавстві, а саме у зв'язку із набуттям чинності Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" № 3886-IX від 18.07.2024 року.
Суд, розглянувши клопотання, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши наявні у розпорядженні матеріали кримінального провадження, вважає, що клопотання захисника підлягає задоволенню, а кримінальне провадження закриттю, з огляду на наступне.
Частина 1 ст. 2 Кримінального кодексу України передбачає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК України, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК України раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.
Поряд із цим, відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Європейський суд з прав людини вважає, що ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Ніякого покарання без закону» є важливою складовою принципу верховенства права. Він також підтвердив, що зазначена стаття Конвенції допускає принцип ретроспективності більш м'якого кримінального закону. На цьому принципі ґрунтується правило, згідно з яким за наявності відмінностей між чинним на час вчинення злочину кримінальним законом та законом, який набрав чинності перед винесенням остаточного судового рішення, суди мають застосовувати той із них, положення якого є більш сприятливими для обвинуваченого (рішення у справі Скоппола проти Італії).
09 серпня 2024 року набув чинності Закон України 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до статті 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).
Положеннями частини 1 статті 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Частиною 2 статті 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) установлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на зазначене аналіз указаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений статті 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.
Згідно з частиною 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пунктом 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2023 на рівні 2684 гривні. Отже, розмір соціальної пільги, встановлена законом на 01.01.2023, становить 1 342, 00 грн (2684,00 грн *50% = 1 342,00 грн.).
Так, з 09 серпня 2024 року сума викраденого майна, яка не перевищує двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, є дрібною крадіжкою, та особа повинна нести відповідальність за відповідною частиною ст. 51 КУпАП.
Положеннями частиною 1 статті 3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (частина 6 статті 3 КК України).
Таким чином, внесені законодавцем зміни призвели до часткової декриміналізації діяння і дія Закону має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_5 інкримінується вчинення крадіжки 14.11.2023 року, розмір викраденого майна становить 2575 грн, що станом на день розгляду провадження судом може бути лише підставою адміністративної відповідальності.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 479-2 КПК України суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Таким чином, враховуючи положення статті 58 Конституції України та статті 5 КК України, суд приймає рішення про закриття кримінального провадження з підстав, встановлених п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КК України, оскільки у зв'язку із набранням чинності 09.08.2024 Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18.07.2024 № 3886-ІХ, дії обвинуваченого ОСОБА_5 не підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Крім того, у зв'язку із закриттям кримінального провадження на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, процесуальні витрати на залучення експерта слід віднести на рахунок держави, а долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
На підставі наведеного, керуючись 284, 350, 369-372, 376, 395, 479-2 КПК України, суд,
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження у зв'язку з декриміналізацією інкримінованого йому діяння - задовольнити.
Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170510000701 від 15.11.2023 року по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Глобине Полтавської області, громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України - закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Речовий доказ: велосипед зеленого кольору марки «Салют» - залишити власнику ОСОБА_6 .
Матеріали кримінального провадження передати до ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області для вирішення питання щодо притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1