Справа № 357/4999/24
Провадження № 4-с/357/36/24
іменем України
14 жовтня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.,
представника заінтересованої особи ВДВС - Іщенко Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), ОСОБА_2 на неправомірні дії головного державного виконавця та зобов'язання вчинити дії, -
В вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії головного державного виконавця та зобов'язання вчинити дії, заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), ОСОБА_2 , обґрунтовуючи її наступним.
26.06.2024 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/4999/24, позовну заяву ОСОБА_1 (надалі-Скаржник) до ОСОБА_2 про стягнення попередньої оплати за договором задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 попередню оплату за договором виготовлення меблів та їх встановлення від 17.10.2023 у розмірі 28000,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., всього 32605,60 грн.
21.08.2024 Білоцерківським міськрайонним суду Київської області був виданий виконавчий лист у справі № 357/4999/24 (2/357/2710/24) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 попередньої оплати за договором виготовлення меблів та їх встановлення від 17.10.2023 у розмірі 28000,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., всього 32605,60 грн. (тридцять дві тисячі шістсот п'ять грн. 60 коп.).
22.08.2024 Скаржник звернувся до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про примусове виконання вищевказаного рішення суду. До заяви було додано оригінал виконавчого листа від 21.08.2024 № 357/4999/24.
17.09.2024 ОСОБА_1 поштою отримав повідомлення головного державного виконавця Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Іщенко Людмили Анатоліївни про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 23.08.2024.
Відповідно до вказаного повідомлення, у виконавчому документі, що надійшов до відділу, відсутній підпис судді, який його видав, з посиланням на ч. 3 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Скаржник стверджує, що виконавчий лист, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.08.2024 № 357/4999/24, який був повернутий державним виконавцем, повністю відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», в ньому зазначені всі необхідні реквізити виконавчого документу, в т.ч. прізвище та ініціали судді, підпис судді, наявна печатка суду.
Відтак, рішення державного виконавця, яким повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», тобто є неправомірним.
Скаржник зазначає, що в зв'язку із зверненням до суду поніс судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу визначені умовами договору про надання правничої допомоги №13/1 від 06.02.2024, додатковою угодою до нього від 23.09.2024, рахунком-фактурою № 13/1-2 від 23.09.2024, актом про надання правничої допомоги від 26.09.2024 та платіжною інструкцією від 26.09.2024.
Відповідно до п.8 договору про надання правничої допомоги № 54/ЦС від 23.09.2024, вартість послуг за надання правничої допомоги за даним договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот грн.00 коп.).
Просив суд визнати неправомірним рішення головного державного виконавця Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Іщенко Людмили Анатоліївни оформлене повідомленням від 23.08.2024 про повернення ОСОБА_1 виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.08.2024 №357/4999/24, без прийняття до виконання, зобов'язати головного державного виконавця Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Іщенко Людмилу Анатоліївну прийняти до виконання виконавчий лист, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.08.2024 №357/4999/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 попередньої оплати за договором виготовлення меблів та їх встановлення від 17.10.2023 у розмірі 28000,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., всього 32605,60 грн. (тридцять дві тисячі шістсот п'ять грн. 60 коп.) та стягнути з Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп.) ( а. с. 1-5 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2024 року ( а. с. 21-22 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 01.10.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), ОСОБА_2 . Розгляд справи було призначено на 14.10.2024 року ( а. с. 26 ).
14 жовтня 2024 року за вх. № 52804 судом отримано від заінтересованої особи Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) відзив на скаргу, в якому просили відмовити в задоволенні вимог в повному обсязі.
Відзив обґрунтований наступним.
До Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 22.08.2024 року надійшли: заява ОСОБА_1 , про прийняття на виконання виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.08.2024 № 357/4999/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 попередньої оплати за договором виготовлення меблів та їх встановлення від 17.10.2023 у розмірі 28000,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., всього 32605.60 грн. (тридцять дві тисячі шістсот п'ять грн. 60 коп.), та оригінал вказаного виконавчого листа.
23.08.2024 державним виконавцем Людмилою Іщенко сформовано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання, на підставі п. 6 ч. 4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» ( далі за текстом - Закон) - виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Копія повідомлення та оригінал виконавчого документу направлені стягувачу поштовим відправленням за адресою вказаною у виконавчому документі - АДРЕСА_1 .
Твердження скаржника про те, що наданий ним до відділу виконавчий лист, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.08.2024 № 357/4999/24 повністю відповідає вимогам до виконавчого документу, передбаченим ст. 6 Закону, є необгрунтованими з наступних підстав.
Відповідно копії Рішення суду від 26.06.2024 року у справі № 357/4999/24, наданої скаржником, рішення від 26.06.2024 у справі № 357/4999/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 попередньої оплати за договором виготовлення меблів та їх встановлення від 17.10.2023 у розмірі 28000,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605.60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., всього 32605,60 грн. ( тридцять дві тисячі шістсот п'ять грн. 60 коп.) винесене суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О.В.
До відділу заявником було надано оригінал виконавчого листа № 357/4999/24, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.08.2024 на підставі вказаного рішення суду.
В наданому виконавчому листі був відсутній підпис судді, яка винесла рішення у даній справі - ОСОБА_3 . Натомість, було зазначено прізвище ОСОБА_4 та наявний підпис.
У зв'язку з відсутністю підпису уповноваженої посадової особи, що видала виконавчий документ, у державного виконавця не було підстав передбачених ст. 26 Закону, для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, так як наданий виконавчий документ не відповідав вимогам, передбаченим ч. 6 ч. 4 ст. 4 Закону.
Відповідно п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Під час формування державним виконавцем в Автоматизованій системі виконавчих проваджень повідомлення про повернення виконавчого документу стягувану ОСОБА_5 без прийняття до виконання ( АСВП № 75891681 ), державним виконавцем помилково було зазначено ч. 3 ст. 4 Закону в редакції до прийняття Закону № 2801-IX від 01.12.2022 року, а не діюча норма частини 3 ст. 4 Закону.
В той же час, підстава повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання державним виконавцем зазначена вірно - п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону - виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону, у зв'язку з відсутністю на виконавчому документі, виданому Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 12.08.2024 № 357/4999/24 підпису судді, який виніс рішення, на підставі якого видано виконавчий документ.
Звертають увагу суду, що до Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУМЮ ( м. Київ) скаржник з привод оскарження дій державного виконавця не звертався.
Таким чином, скаржником свідомо був обраний шлях судового розгляду, звернення у зв'язку з цим за правничою допомогою, та понесення витрати на правничу допомогу, та проігнорована можливість досудового розгляду спору.
У зв'язку з цим, прохання скаржника про стягнення з Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУМЮ ( м. Київ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь скаржника судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., є безпідставним.
В судовому засіданні представник Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) Іщенко Л.А. надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на скаргу, просила відмовити у її задоволенні.
Скаржник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, 08.10.2024 року за вх. № 51907 судом отримано клопотання, в якому скаржник просив розгляд даної справи проводити за його відсутності. Вимоги скарги підтримує в повному обсязі та просив її задовольнити ( а. с. 30 ).
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, 14.10.2024 року за вх. № 52826 судом отримано клопотання, в якому останній просив розглядати справу за його відсутності. Вимоги скарги підтримує та згідний з нею ( а. с. 32 ).
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, скаржник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 скористувалися вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Частина 2 статті 450 ЦПК України передбачає, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю скаржника та заінтересованої особи ОСОБА_2 , оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, вислухавши пояснення представника ДВС, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, 26.06.2024 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/4999/24, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення попередньої оплати за договором задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 попередню оплату за договором виготовлення меблів та їх встановлення від 17.10.2023 у розмірі 28 000,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн., всього 32 605,60 грн. ( а. с. 8-9 ).
21.08.2024 Білоцерківським міськрайонним суду Київської області був виданий виконавчий лист у справі № 357/4999/24 (2/357/2710/24) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 попередньої оплати за договором виготовлення меблів та їх встановлення від 17.10.2023 у розмірі 28 000,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн., всього 32 605,60 грн. ( а. с. 10 ).
22.08.2024 скаржник звернувся до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про примусове виконання вищевказаного рішення суду. До заяви було додано оригінал виконавчого листа від 21.08.2024 № 357/4999/24 ( а. с. 11 ).
Вказана заява отримана Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 22.08.2024, про що свідчить відповідний штамп.
23.08.2024 головним державним виконавцем Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Іщенко Людмилою Анатоліївною винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання ( а. с. 13 ).
Відповідно до вказаного повідомлення, у виконавчому документі, що надійшов до відділу, відсутній підпис судді, який його видав, з посиланням на ч. 3 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». На підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання.
Звертаючись до суду з вищевказаною скаргою, скаржник стверджує, що виконавчий лист, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.08.2024 № 357/4999/24, який був повернутий державним виконавцем, повністю відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», в ньому зазначені всі необхідні реквізити виконавчого документу, в т.ч. прізвище та ініціали судді, підпис судді, наявна печатка суду, відтак, рішення державного виконавця, яким повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», тобто є неправомірним.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною та гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Це право було б ілюзорним, коли остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, не виконувалось на шкоду одній із сторін.
Судовий контроль за виконанням судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації права особи на суд, яке є захищеним в результаті швидкого і повного виконання остаточного судового рішення.
Згідно з положеннями розділу VIIIЦПК України в процесі судового контрою за виконанням судових рішень сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд поновлює порушене право заявника, зокрема, шляхом визнання оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності виконавця незаконними та зобов'язання усунути порушення згідно з положеннями статей 447, 453 ЦПК України.
Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність організації і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", скарги на, рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувана та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Відповідно до п. 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п. 2, п. 4 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, виконавчий документ у паперовій формі повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону.
Відповідно п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Абзацом 2 частини 4 статті 4 Закону передбачено, що у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Так, підставою повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання державним виконавцем слугувало те, що на виконавчому документі, виданому Білоцерківським міськрайонним судом Київської області був відсутній підпису судді, який виніс рішення, на підставі якого видано виконавчий документ.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконавчий лист виписується канцелярією суду, підписується суддею і секретарем з прикладенням печатки суду.
Однак, суд не може погодитися із зазначеним, оскільки відповідного до доданого до матеріалів справи виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області від 21.08.2024, останній відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно, в ньому міститься найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала.
Таким чином, на думку суду, державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття його до виконання безпідставно та формально.
Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, за наявності у ньому повної інформації, становить втручання у право заявника на судовий розгляд, оскільки перешкоджає швидкому виконанню судового рішення. Вказане може вплинути на розумність строків реалізації права стягувача на справедливий суд, оскільки право на суд є захищеним лише у разі виконання судового рішення у порядку, передбаченому законом.
Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх цивільних прав, під час примусового виконання остаточного судового рішення змушений вживати додаткових зусиль для поновлення порушених прав.
Такої позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі № 761/20750/13-ц (провадження № 61-15817св20).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках ( ч. 1 ст. 13 ЦПК України ).
Таким чином, відбулося порушення прав скаржника внаслідок повернення йому виконавчого документа без виконання, що свідчить про неправомірність таких дій з боку державного виконавця.
Крім того, вимоги скарги в частині зобов'язання державного виконавця прийняти до виконання вищевказаний виконавчий лист, поновлює порушене право скаржника на своєчасне та ефективне виконання судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Оцінюючи належність, достовірність, а також достатній взаємозв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Окрім цього, скаржник просив стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 1 500 грн.
Отже, згідно положень ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання, зокрема, про те як розподілити між сторонами судові витрати.
Судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази ( ч. 1 ст. 258 ЦПК України ).
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до суду було надано: Договір № 13/1 про надання правничої допомоги від 06.02.2024 ( а. с. 16 ); Додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 06.02.2024, складену 23.09.2024 ( а. с. 17 ); Рахунок - фактуру № 13/1-2 від 23.09.2024 ( а. с. 18 ); Акт про надання правничої допомоги до договору № 13/1 від 06.02.2024, складеного 26.09.2024 ( а. с. 19 ); Платіжну інструкцію від 26.09.2024 про сплату 1500 грн ОСОБА_1 , отримувач АО «Компаньйон та партнери», призначення платежу за надання правничої допомоги згідно договору № 13/1 від 06.02.2024 ( а. с. 20 ).
Згідно п. 2 Додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги від 06.02.2024, складена 23.09.2024 ( а. с. 17 ), вартість послуг за надання правничої допомоги за цим договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 1 500 грн і не змінюється в залежності від обсягу послуг, витраченого часу та кількості судових засідань.
Відповідно до Акту про надання правничої допомоги до договору № 13/1 від 06.02.2024, складеного 26.09.2024, Об'єднання надало, а Клієнт отримав та прийняв правничу допомогу, зокрема: вивчення та аналіз повідомлення головного державного виконавця ВДВС про повернення ОСОБА_1 виконавчого листа; підготовка скарги.
Отже, зазначені документи свідчать про договірні відносини між ОСОБА_1 та АБ «Компаньйон та партнери» стосовно надання правової допомоги та дійсно понесення з боку скаржника ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу.
Судові витрати є інститутом галузі цивільного процесуального права України, відшкодування судових витрат є однією із засад ( принципів ) цивільного судочинства, а тому розповсюджується на всіх учасників цивільного судочинства.
Так, відшкодування судових витрат є також процесуальним правом сторін виконавчого провадження ( стягувача, скаржника ) у справах щодо подання скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі № 910/7520/20, в постанові від 12.05.2021 року у справі № 873/79/20.
У вищевказаній постанові від 11.11.2021 року Верховний Суд дійшов законності та обґрунтованості додаткового рішення щодо стягнення судових витрат з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Отже, як зазначено вище, дійсно між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Компаньйон та партнери» існують договірні відносини та відповідно у ОСОБА_6 виник договірний обов'язок щодо оплати витрат на правову допомогу, що підтверджується доданими до заяви про ухвалення додаткового рішення відповідними документами.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону N 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Так, звертаючись до суду з відзивом на скаргу, ВДВС звертав увагу суду, що до Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУМЮ ( м. Київ) скаржник з привод оскарження дій державного виконавця не звертався. Таким чином, скаржником свідомо був обраний шлях судового розгляду, звернення у зв'язку з цим за правничою допомогою, та понесення витрати на правничу допомогу, та проігнорована можливість досудового розгляду спору. У зв'язку з цим, прохання скаржника про стягнення з Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУМЮ ( м. Київ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь скаржника судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., є безпідставним.
Однак, суд не може погодитися з вказаними доводами ВДВС, оскільки скаржник скористувався своїм конституційним правом на звернення до суду з вищевказаної скаргою за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, такий захист можливий, оскільки права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).
Дані витрати скаржника ОСОБА_1 є обґрунтованими та пропорційними, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок ВДВС.
Судом не встановлено підстав для зменшення вказаних до стягнення сум.
Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).
Враховуючи положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог шляхом стягнення з Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 4, 26 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 632, 903 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 18, 81, 128, 133, 137, 141, 211, 247, 258, 263, 264, 450, 447-451 ЦПК України, Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність організації і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), ОСОБА_2 на неправомірні дії головного державного виконавця та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати неправомірним рішення головного державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) Іщенко Людмили Анатоліївни оформлене повідомленням від 23.08.2024 про повернення ОСОБА_1 виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.08.2024 № 357/4999/24, без прийняття до виконання.
Зобов'язати головного державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) Іщенко Людмилу Анатоліївну прийняти до виконання виконавчий лист, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.08.2024 № 357/4999/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 попередньої оплати за договором виготовлення меблів та їх встановлення від 17.10.2023 у розмірі 28 000 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн, всього 32 605,60 грн.
Стягнути з Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( ЄДРПОУ: 34846037, 09100, Київська область, м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, буд. 94 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на професійну правничу ( правову ) допомогу в розмірі 1 500 ( одна тисяча п'ятсот ) гривень.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст ухвали виготовлено 21 жовтня 2024 року з урахуванням ч. 3 ст. 124 та ч. 6 ст. 259 ЦПК України.
Ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов