18 жовтня 2024 року Справа № 460/27004/23 пров. № А/857/7625/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року (суддя Гудима Н.С., м.Рівне, повний текст складено 29 лютого 2024 року) -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФ) в якому просив:
визнання протиправною бездіяльність ГУПФ щодо ненарахування та невиплати йому з 24.05.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII);
зобов'язання ГУПФ здійснити з 24.05.2023 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про державний бюджет України на відповідний рік).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУПФ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_1 з 23.08.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Зобов'язано ГУПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_1 , з 23.08.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі вказує, що ОСОБА_2 , перебуває на обліку в ГУПФ, як отримувач пенсії по інвалідності з 20.12.2023. Апелянт стверджує, що додане посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, є документом, що надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ для дітей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, тобто Розділом V вказаного Закону.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 23.08.2023 має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з не правильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 є законним представником (батьком) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.01.2011.
Неповнолітня ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача, з 23.08.2023 отримує пенсію по інвалідності, не працює та проживає в населеному пункті, який відповідно до «Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується наявними у справі матеріалами.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 20.01.2011, ОСОБА_2 має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи. Згідно з вкладкою №000974 від 27.07.2023 до вказаного посвідчення, ОСОБА_2 визнана інвалідом, інвалідність якої пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Посвідчення діє до повноліття дитини на всій території України.
В свою чергу, ОСОБА_1 має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням від 27.05.2022 серія НОМЕР_3 (ІІІ група інвалідності).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру визначені та закріплені в Законі №796-ХІІ.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: « 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28.12.2014 прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.
04 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VІІІ), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VІІІ, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VІІІ.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VІІІ, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VІІІ спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VІІІ. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право громадян на отримання доплат до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Разом з тим, при вирішенні спірних правовідносин, насамперед, дослідженню підлягають обставини наявності у діях пенсійного органу протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу в інтересах неповнолітньої дитини підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, що віднесена до зони гарантованого добровільного відселення.
Проаналізувавши вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що можливість реалізації конституційного права громадянина України на отримання вищевказаного підвищення Закон № 796-XII пов'язує із дотриманням трьох умов: 1) належність до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) проживання на територіях радіоактивного забруднення; 3) наявність статусу непрацюючого пенсіонера.
Підстави визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, регламентовані статтею 11 Закону №796-XII, згідно з якою до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: 1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення; 2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій; 3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; 4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років; 5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України; 6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.
Статтею 14 Закону № 796-ХІІ визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.
За приписами статті 19 Закону №796-ХІІ компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій.
Питання захисту дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, у Законі №796-ХІІ регламентовано Розділом V Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Статтями 27-30 вказаного розділу визначено питання лікування потерпілих дітей, забезпечення потерпілих дітей продуктами харчування, пільги та компенсації потерпілим дітям та їх батькам.
Крім того, частиною третьою статті 30 Закону № 796-ХІІ передбачено перелік компенсацій та пільг дітям, зазначених у статті 27 цього Закону, яким встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою.
При цьому, частиною п'ятою статті 30 Закону №796-ХІІ регламентовано, що після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) особам, зазначеним у статті 27 цього Закону, надаються пільги та компенсації відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій.
Тобто, статтями 27-30 Розділу V Закону № 796-ХІІ передбачено пільги та компенсації дітям, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи.
Всі інші пільги і компенсації, визначені нормами Закону №796-ХІІ, надаються відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій вже повнолітнім громадянам.
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що стаття 39 Закону № 796-ХІІ структурно входить до Розділу VII «Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення», тому неповнолітня ОСОБА_2 не може вважатись непрацюючим пенсіонером в розумінні статті 39 Закону № 796-ХІІ.
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_2 має право на щомісячне підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В свою чергу, апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що ОСОБА_1 , не звертався до відповідного органу ПФУ із проханням нарахувати та виплатити саме йому підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, оскільки матеріали справи не містять доказів відмови відповідача у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії. Вказаний випадок щодо відсутності звернення за призначенням спірної доплати був розглянутий Верховним Судом 13 травня 2024 року у справі № 140/25972/23.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального, що відповідно до приписів статті 317 КАС є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич