15 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 607/16659/24 пров. № А/857/22017/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Кулабухової М.М.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року (головуючий суддя: Кунець Н.Р., місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,-
встановив:
ОСОБА_1 , 29.07.2024 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 217228 від 16.07.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Обґрунтовує позов тим, що 16.07.2024 постановою серії БАВ № 217228 його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 36, ч. 1, 4 ст. 126 КУпАП. Разом з тим, вказану постанову позивача вважає необґрунтованою, незаконною і такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з не з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків поліцейського обставинам справ, порушення поліцейським норм матеріального і процесуального права. Так, йому ставиться у провинну те, що він керував транспортним засобом при цьому 31.05.2024 Тернопільським МРС терміном на 12 місяців був позбавлений права керувати Т3, проте, не вказано номер справи в якій винесено зазначене судом рішення, а також зазначено просто «водій» без ідентифікації ПІБ.
Водночас, він не був обізнаний про позбавлення його права на керування транспортними засобами, оскільки перебував за кордоном, при цьому жодних повідомлень про позбавлення права керувати транспортним засобом він не отримував, посвідчення водія у нього не вилучалось та тимчасовий талон (дозвіл) на керування транспортним засобом йому не видавався, а в додатку «ДІЯ» його посвідчення водія було дійсне. Так само, працівники поліції не пред'явили йому доказів позбавлення його права керування транспортним засобом. Відтак на переконання позивача у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Окрім цього, у постанові також зазначено, що до постанови додається відеозапис, проте відеозапис до постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності доданий не був та відсутні інші докази як вчинення ним адміністративного правопорушення, так і керування транспортним засобом саме ним, а не іншою особою, яка має право керувати транспортним засобом.
Також зауважує, що зупинка його транспортного засобу була здійснена всупереч вимогам ЗУ «Про Національну поліцію» та є безпідставною. Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення ним ПДР України, які б становили передбачену законодавством підставу зупинення транспортного засобу, а відтак в цьому випадку на думку позивача працівники поліції не мали достатніх правових підстав вимагати у нього пред'явити відповідні документи. Крім того, інспектор поліції проігнорував будь-які його пояснення, не дав можливості викласти такі в письмовому вигляді, а усі зауваження щодо порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення залишив поза увагою.
Крім цього, позивач зазначає, що під час винесення оскаржуваної постанови працівниками поліції було допущено порядок розгляду матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення, без з'ясування всіх обставин справи та з порушенням його прав, зокрема, йому не було роз'яснено прав та обов'язків, як особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, в тому числі щодо права на залучення адвоката, права на участь у дослідженні доказів та щодо можливості заявляти клопотання.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
Представник позивача Нюня О.І., 10.10.2024 подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Однак, суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки з врахуванням положень ч. 3 ст. 268 КАС України та того, що справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності щодо притягнення до адміністративної відповідальності відносять до термінових адміністративних справ, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, оскільки явка представника позивача в судове засідання обов'язковою судом не визнавалась та апелянт не надсилав до суду додаткових пояснень по суті поданої апеляційної скарги для урахування під час розгляду справи та нових доказів для дослідження, а тому підстав для заслуховування пояснень по суті справи відсутні.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, на цей час, свідчить про необхідність вирішення лише питань права, а згідно практики ЄСПЛ щодо гарантій публічного судового розгляду (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01), у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.
У відповідності до ч. 3 ст. 268 і ч. 4 ст. 229 КАС України неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.07.2024 поліцейським Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції була винесена постанова серії БАВ № 217228 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1, ч. 4 ст. 126 КУпАП та відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 16.07.2024 о 20 год. 35 хв в м. Тернопіль по вул. Шашкевича, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом RENAULT FLUENCE д.н.з НОМЕР_1 , при цьому з 31.05.2024 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області терміном 12 місяців був позбавлений права керування транспортними засобами, також не мав при собі реєстраційного документа та поліса обов'язкового страхування ЦПВ власників наземних транспортних засобів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних, достатніх та достовірних доказів, які б спростували факти викладені в оскаржуваній постанові та доказів відсутності в його діях складу правопорушень передбачених ч. ч. 1, 4 ст. 126 КУпАП.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч. ч. 1, 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII, кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.
Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія (ст. 16 Закону України «Про дорожній рух»).
З наведеними вище положеннями Закону України «Про дорожній рух», кореспондується п.п. «а» п. 2.1.Правила дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР України), згідно якого, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Крім цього, відповідно до п.п. «б», «ґ» п. 2.1. ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний:
- документ на транспортний засіб;
- чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Частиною 1 ст. 126 КУпАП, передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»).
Частиною 4 ст. 126 КУпАП, передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що закон пов'язує притягнення до адміністративної відповідальність, яка передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП за не пред'явлення для перевірки: зокрема, реєстраційного документа на транспортний засіб, поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), та ч. 4 ст. 126 КУпАП, за керування транспортним засобом водієм, якого позбавлено права керування транспортними засобами.
Крім цього, статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ передбачено, що водій зобов'язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктами 2, 5, 6 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» 02.07.2015 № 580-VIII встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках:
2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;
3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;
5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;
6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Крім цього, за змістом п. 10 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
З системного аналізу вищенаведених норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право працівників органів Національної поліції перевіряти посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, страховий поліс, кореспондується із обов'язком водія мати при собі такі документи та на вимогу працівника поліції пред'явити його.
Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання позивача щодо відсутності підстав для зупинки транспортного засобу RENAULT FLUENCE на іноземній реєстрації (д.н.з НОМЕР_2 ), яким керував позивач.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що до матеріалів справи додано відеозаписи із нагрудної камери інспекторів поліції, які в розумінні ст. 251 КУпАП є належними доказами по цій справі.
Проаналізувавши відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції, суд апеляційної інстанції зазначає, що після зупинки транспортного засобу, працівниками поліції повідомлено ОСОБА_1 , що причиною зупинки його автомобіля є необхідність перевірки документів на транспортний засіб RENAULT FLUENCE д.н.з НОМЕР_1 , який знаходиться на іноземній реєстрації.
Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачем не подано доказів того, що на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 пред'явлено працівникам поліції реєстраційний документ на транспортний засіб RENAULT FLUENCE н.з 03 EI 5112 та чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.05.2024 у справі № 607/10465/24, яка набрала законної сили, (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118997213), ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Отже, аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв'язку та сукупності мотивів, покладених в основу постанови серії БАВ № 217228 від 16.07.2024, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. ч. 1, 4 ст. 126 КУпАП.
Щодо покликання позивача, що він не був обізнаний з постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.05.2024 у справі № 607/10465/24, якою його позбавлено права на керування транспортним засобом строком на 1 рік, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними. Оскільки, той факт, що позивач ОСОБА_1 21.05.2024 отримав копію постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.05.2024 у справі № 607/10465/24 та оскаржив її в апеляційному порядку через свого представника, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду, яка постановою від 21.06.2024 була повернута, у зв'язку із пропуском строку на апеляційне оскарження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119944446), надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що ОСОБА_1 було відомо про позбавлення його права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Щодо покликання позивача, що працівниками поліції не було роз'яснено ОСОБА_1 права та обов'язки та не було дотримано право на правову допомогу, то суд апеляційної інстанції також вважає такі безпідставними. Оскільки, працівниками поліції було роз'яснено ОСОБА_1 права та обов'язки передбачені ст. 63 Конституції України та 268 КУпАП, що підтверджується відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції. Крім цього, на відеозаписах видно, що ОСОБА_1 його права та обов'язки зрозумілі та будь-яких клопотання не заявляв.
Також, позивач в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови, покликається на те, що в такій не міститься інформації про технічний пристрій, за допомогою якого здійснено відеозапис. Однак, такі покликання позивача суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки в оскаржуваний постанові зазначено, що до постанови додається відео з нагрудної камери 472411 та відео з реєстратора службового ТЗ 9807.
Враховуючи вищенаведене, оскільки ОСОБА_1 16.07.2024 керував автомобілем, однак був позбавлений права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік та не пред'явив працівникам поліції реєстраційного документа на транспортний засіб, поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування постанови серії БАВ № 217228 від 16.07.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Керуючись ст. ст. 268, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2024 року у справі № 607/16659/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 17.10.24