18 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/7422/23 пров. № А/857/4478/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №500/7422/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
суддя в 1-й інстанції - ОСОБА_2 ,
дата ухвалення рішення -18 січня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 18 січня 2024 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 жовтня 2023 року вихідний №3216 стосовно відмови прийняти рішення про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника служби паливно-мастильних матеріалів військової частини, з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ); зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 в частині неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 30 вересня 2023 року про звільнення його з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30 вересня 2023 року про звільнення його з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що під час перевірки рапорту позивача, в якому він просить клопотати (сприяти у вирішенні) перед вищим командування про звільнення з військової служби, було встановлено, що всупереч чинній постанові Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 року ОСОБА_1 подав невідповідний медичний висновок, як доказ необхідності здійснення постійного догляду за своїми бабусею та дідусем, а отже командир військової частини не міг сприяти у звільненні позивача. Зазначає, що відповідно до постанови КМУ №413 від 12.06.2013 року «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Як наслідок, командир військової частини НОМЕР_1 вчинив дію, а саме: надав ОСОБА_1 лист-роз'яснення про відмову у задоволенні рапорту, як це зазначено у статті 117 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України. Крім того, зазначає, що Лікарсько-консультативна комісія вирішує питання щодо ступеня обмеження життєдіяльності дітей-інвалідів, проте не вирішує питання щодо дорослих, за винятком питання травмування на виробництві, при яких лікарсько-консультативна комісія уповноважена виносити рішення про встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою КМУ №337 від 17 квітня 2019 року «Про затвердження порядку розслідування та обліку нещасних випадків діагностики, лікування, тактики ведення хворого, конфліктних ситуацій, які виникають на етапах надання медичної допомоги та у випадках продовження листка непрацездатності на строк понад 30 днів». За вказаних обставин, довідки ЛКК, надані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не можуть бути визнані, як документи, що відповідають нормативно-правовим актам та не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_1 , оскільки стосується дорослих (понад 18 років). Постанова КМУ №413 від 12.06.2013 року «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» є чинною і діє на момент написання рапорту ОСОБА_1 та деталізує, який саме медичний висновок має братися до уваги, як доказ необхідності здійснення постійного догляду. Також зазначає, що постанова КМУ №413 від 12 червня 2013 року має вищу юридичну силу над наказами Міністерства охорони здоров'я України, більше того, саме ця постанова Кабінету Міністрів України вносить ясність який саме медичний висновок вважати відповідним. Також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не звертався до командира військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду його клопотання про звільнення з військової служби. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 діяла правомірно, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем, військове звання старший лейтенант, на підставі Указу Президента України №69/22 від 24 лютого 2022 року “Про загальну мобілізацію» був призваний на військову службу по мобілізації, яку проходить у ВЧ НОМЕР_1 , на даний час на посаді начальника служби паливно-мастильних матеріалів ВЧ НОМЕР_1 .
30 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до начальника логістики - заступника командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом, у якому просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими дідусем та бабусею, що підтверджується відповідними висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (а.с.10).
До рапорту додав ряд документів, серед яких: висновок №695 ЛКК комунального некомерційного підприємства “Заліщицька центральна міська лікарня» Заліщицької міської ради Тернопільської області м. Заліщики МОЗ України, виданий 17 серпня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (бабусі позивача), відповідно до якого особа потребує: догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи; висновок №696 ЛКК комунального некомерційного підприємства “Заліщицька центральна міська лікарня» Заліщицької міської ради Тернопільської області м. Заліщики МОЗ України, виданий 17 серпня 2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дідусь позивача), відповідно до якого особа потребує: догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи; акт про фактичне місце проживання без реєстрації від 15 вересня 2023 року, за відомостями якого підтверджено проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , інших осіб, крім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за вказаним місцем проживання немає; довідку про склад сім'ї вих. №1911 від 15 вересня 2023 року, яка засвідчує той факт, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є однією сім'єю; акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, яким встановлено, що ОСОБА_1 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 разом з бабусею ОСОБА_3 та дідусем ОСОБА_4 та здійснює за ними догляд, копію свідоцтва про народження батька ОСОБА_5 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , нотаріально завірену заяву ОСОБА_3 від 15 вересня 2023 року про те, що вона потребує догляду, будь-які особи, які можуть здійснювати за нею догляд, відсутні, крім ОСОБА_1 ; нотаріально завірену заяву ОСОБА_4 від 15 вересня 2023 року про те, що він потребує догляду, будь-які особи, які можуть здійснювати за ним догляд, відсутні, крім ОСОБА_1 ; копію паспорту батька ОСОБА_5 , копія паспорту ОСОБА_1 , копії паспортів бабусі ОСОБА_3 та дідуся ОСОБА_4 ; копії свідоцтв про зміну прізвища, імені, по батькові дідуся з ОСОБА_4 на ОСОБА_4 , та бабусі з ОСОБА_3 на ОСОБА_3 (а.с.11-28).
Рапорт ОСОБА_1 містить погодження начальника логістики - заступника командира ВЧ НОМЕР_1 у вигляді клопотання по суті рапорту до командира ВЧ НОМЕР_1 .
Рапорт позивача зареєстрований у ВЧ НОМЕР_1 30 вересня 2023 року за вх.№3126 та містить резолюцію командира ВЧ НОМЕР_1 помічнику командира з правових питань для розгляду (а.с.10)
10 жовтня 2023 року ВЧ НОМЕР_1 надано позивачу лист-роз'яснення за вих.№3216 на його рапорт, який фактично є відмовою у задоволенні рапорту ОСОБА_1 , тобто відповідач вважав відсутні підстави для клопотання перед вищим командуванням для вирішення питання звільнення військовослужбовця з військової служби.
Зміст листа полягає у тому, що додані до рапорту належним чином завірені копії документів, а саме: акт про фактичне місце проживання без реєстрації без номеру від 15 вересня 2023 року, довідка про склад сім'ї №1911 від 15 вересня 2023 року, акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї є документами, які необхідні уповноваженому органу (структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних у м.Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад) для здійснення комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, підтвердження факту спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та прийняття рішення про призначення компенсації або про відмову в її наданні особі, яка надає соціальні послуги.
Належним чином оформленого документу, який би засвідчував той факт, що старший лейтенант ОСОБА_1 є зареєстрованим та перебуває на обліку, як надавач соціальних послуг своїй бабусі ОСОБА_3 та дідусю ОСОБА_4 , на адресу ВЧ НОМЕР_1 не надано.
Також у листі-роз'ясненні від 10 жовтня 2023 року з посиланням на Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189, Положення про центральну лікарсько-консультативну комісію Міністерства охорони здоров'я України, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.04.2014 №284, постанову Кабінету Міністрів України №917 від 21.11.2013 зазначено, що оригінал висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №695 від 17 серпня 2023 року та оригінал висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №696 від 17 серпня 2023 року не можуть бути визнані, як документи, що відповідають нормативно-правовим актам та не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_1 , адже стосуються дорослих. За таких обставин, відсутні підстави для звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 відповідно до абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, відповідач врахував заяви зареєстровані в реєстрі за №348 від 15 вересня 2023 року та за №347 від 15 вересня 2023 року, які засвідчують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд (а.с.39-42).
Позивач вважає, що має право на звільнення зі служби за наведеною підставою, бо немає інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за хворими бабусею та дідусем, з якими він проживав, а необхідність постійного догляду підтверджена належними висновками ЛКК, а тому звернувся у суд з цим позовом про визнання рішення ВЧ НОМЕР_1 щодо його не звільнення з військової служби протиправним та зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі абзацу сьомого підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що лист-роз'яснення ВЧ НОМЕР_1 не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а тому з метою вирішення питання про визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_3 в частині неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 30 вересня 2023 року про звільнення його з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд необхідно зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача від 30 вересня 2023 року про звільнення його з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення (у тому числі передати для подальшого розгляду за належністю до Військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення по суті рапорту).
Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ч.1-3 ст.1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2262-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
За змістом ч.1-3,6 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Відповідно до пп.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абзац восьмий підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону, який стосується спірних правовідносин);
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За змістом пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі- Положення №1153/2008) початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пункт 12 Положення №1153/2008 передбачає, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпункт 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачає, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, тощо.
Щодо порядку звільнення пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).
Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Згідно з п.12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року №438/16454 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
За змістом п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких, така обставина як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з п.31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту “по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, правом звільнення позивача з військової служби наділений командир ВЧ НОМЕР_2 як командир бригади, якій підпорядковується ВЧ НОМЕР_1 , при цьому командир ВЧ НОМЕР_1 як командир окремого батальйону (окремої військової частини), не наділений правом остаточного вирішення питання по суті рапорт ОСОБА_1 щодо його звільнення з військової служби.
Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 30 вересня 2023 року звернувся до начальника логістики - заступника командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом, у якому просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими дідусем та бабусею, що підтверджується відповідними висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (а.с.10).
Рапорт позивача зареєстрований у ВЧ НОМЕР_1 30 вересня 2023 року за вх. №3126 та містить резолюцію командира ВЧ НОМЕР_1 помічнику командира з правових питань для розгляду (а.с.10)
На вищевказаний рапорт 10 жовтня 2023 року ВЧ НОМЕР_1 надано лист-роз'яснення за вих. №3216, який фактично є відмовою у задоволенні рапорту ОСОБА_1 .
Як правильно зауважив суд першої інстанції, на рівні командира батальйону було прийнято рішення про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, однак рапорт позивача з доданими документами командиром ВЧ НОМЕР_1 не передавався командуванню ВЧ НОМЕР_2 , до повноважень командира якої віднесено вирішення питання звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Так, у разі наявності підстав для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця, таке оформляється розпорядчим документом, яке доводиться до відома особи, що регламентовано зазначеними вище нормативно-правовими актами: Положенням №1153/2008, Інструкцією про організацію виконання цього Положення. Проте дані акти не визначають, яким чином має бути оформлена і доведена до відома відмова військовослужбовцю у звільненні з військової служби. На переконання суду, сама форма відмови (лист, рішення, висновок тощо) не є суттєвою, основним є те, щоб вона містила конкретні підстави відмови та була доведена до відома військовослужбовця.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, підстави відмови полягають у тому, що надані до рапорту висновки ЛКК про потребу у сторонньому догляді за дідусем і бабусею позивача, не є належними документами для підтвердження обставин для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за абзацом восьмим підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, позивач не зареєстрований як надавач соціальних послуг бабусі і дідусю. Відповідач з посиланням на законодавчі акти в галузі охорони здоров'я вказує, що необхідність постійного стороннього догляду за особою має бути підтверджена виключно висновком МСЕК, а не ЛКК.
Даючи правову оцінку вказаній підставі відмови відповідача у звільненні з військової служби з підстав, визначеній абзацом восьмим підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, колегія суддів зазначає наступне.
Положенням про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою КМУ від 03 грудня 2009 року №1317 (далі- Положення №1317) визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
За змістом п.3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до пп.1 п.11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.
Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
При цьому, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066) при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
Згідно з п.3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛКК визначені у наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23 зазначив, що щодо осіб, які не відносяться до осіб з інвалідністю, чи яким визначена ступінь втрати професійної працездатності, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Отже висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), який видається ЛКК закладу охорони здоров'я може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою особою.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до рапорту про звільнення з військової служби додав висновки про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о) №695 та №696 ЛКК комунального некомерційного підприємства “Заліщицька центральна міська лікарня» Заліщицької міської ради Тернопільської області м. Заліщики МОЗ України.
Зі змісту висновку №695 вбачається, що такий виданий 17 серпня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (бабусі позивача), відповідно до якого особа потребує: догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, та висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о).
Відповідно до висновку №696 ЛКК такий виданий 17 серпня 2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дідусь позивача), де зазначено, що особа потребує: догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.11-12).
Таким чином, з врахування підстав для видачі висновків про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем висновки, складені ЛКК комунального некомерційного підприємства “Заліщицька центральна міська лікарня» Заліщицької міської ради Тернопільської області м. Заліщики МОЗ України, 17 серпня 2023 року за №695 та №696 є достатньою підставою для висновку, що такі особи потребують постійного догляду у розумінні абзацу восьмого підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікувально-консультативні комісії на підставі первинної облікової документації №025/о “Медична карта амбулаторного хворого №_____», що ведеться лікарем загальної практики-сімейної медицини, а тому військові частини не мають ставити під сумнів достовірність таких висновків, у тому числі з питань належності суб'єкта, до повноважень якого віднесено видача відповідних медичних документів (висновків, довідок).
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів зазначає, що необхідність постійного стороннього догляду за бабусею і дідусем може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, а тому доводи апелянта про те, що у спірних правовідносинах для підтвердження необхідності стороннього догляду за бабусею і дідусем позивач мав надати виключно висновок медико-соціальної експертної комісії, є безпідставними.
При цьому, для вирішення питання звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі абзацу восьмого підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ необхідним є дотримання сукупності умов. Так, іншою умовою для вирішення питання звільнення з військовою служби військовослужбовця під час воєнного стану є відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою, яка його потребує за відповідним висновком.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 26 січня 2022 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.69).
При цьому, відповідно до відомостей, які зазначені в акті про фактичне місце проживання без реєстрації від 15 вересня 2023 року, а також в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13,15-16).
У матеріалах справи також містяться копії нотаріально завірених заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 15 вересня 2023 року, зі змісту яких вбачається, що вони потребують догляду, будь-які особи, які можуть здійснювати за ними догляд, крім ОСОБА_1 (а.с.19-20).
Однак, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, позивач у позовній заяві зазначає про розлучення його батьків, та перебування батька за кордоном з 21 листопада 2021 року, разом з тим, ОСОБА_1 не надає додаткової інформації про наявність чи відсутність інших родичів, які можуть здійснювати догляд за дідусем та бабусею, зокрема про всіх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про рідних братів чи сестер позивача тощо.
З врахуванням наведеного вище, ОСОБА_1 не надав достатньо відомостей з підтверджуючими доказами про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особами, які його потребують, а саме: дідусем та бабусею позивача.
При цьому, ОСОБА_1 має право доповнювати пакет документів наданих до рапорту для вирішення питання про його звільнення, у разі недостатності попередньо поданих документів.
Крім того, колегія суддів зазначає, що зі змісту листа-роз'яснення ВЧ НОМЕР_1 №3216 від 10 жовтня 2023 року вбачається, що додані до рапорту належним чином завірені копії документів, а саме: акт про фактичне місце проживання без реєстрації без номеру від 15 вересня 2023 року, довідка про склад сім'ї №1911 від 15 вересня 2023 року, акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, є документами, які необхідні уповноваженому органу (структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних у м.Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад) для здійснення комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, підтвердження факту спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та прийняття рішення про призначення компенсації або про відмову в її наданні особі, яка надає соціальні послуги, однак належним чином оформленого документу, який би засвідчував той факт, що ОСОБА_1 є зареєстрованим та перебуває на обліку, як надавач соціальних послуг своїй бабусі ОСОБА_3 та дідусю ОСОБА_4 , на адресу ВЧ НОМЕР_1 не надано. Крім того, оригінал висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №695 від 17 серпня 2023 року та оригінал висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №696 від 17 серпня 2023 року не можуть бути визнані, як документи, що відповідають нормативно-правовим актам та не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_1 , оскільки стосуються дорослих. За таких обставин, відсутні підстави для звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 відповідно до абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». При цьому, відповідач врахував заяви зареєстровані в реєстрі за №348 від 15 вересня 2023 року та за №347 від 15 вересня 2023 року, які засвідчують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд (а.с.39-42).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем у листі-роз'ясненні №3216 від 10 жовтня 2023 року підстави відмови у звільненні ОСОБА_6 з військової служби щодо неналежного підтвердження необхідності постійного догляду за дідусем і бабусею є неправомірними.
Крім того, ВЧ НОМЕР_1 при розгляді рапорту позивача допустила неналежний його розгляд, оскільки рапорт позивача мав бути переданий до ВЧ НОМЕР_2 командиру бригади, який наділений правом вирішувати питання звільнення позивача з військової служби, однак командир ВЧ НОМЕР_2 рапорт не розглядав.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки рапорт позивача про звільнення з військової служби фактично був повернутий без реалізації, що підтверджується листом-роз'ясненням №3216 від 10 жовтня 2023 року, тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30 вересня 2023 року про звільнення його з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №500/7422/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 18 жовтня 2024 року.