15 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 759/18747/14-ц
провадження № 61-13350ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України, колишнього заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Алєксєєнка Івана Олександровича, колишнього головного державного інспектора інспекційного відділу № 4 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Близнюка Леоніда Леонідовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві
(далі - ІДАБК у місті Києві), заступника начальника ІДАБК у місті Києві Алексєєнка І. О., головного державного інспектора Інспекційного відділу № 4 ІДАБК у місті Києві Близнюка Л. Л. про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 30 січня 2015 рокузалучив до участі у справі як відповідача Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (далі - ДАБІ України) на підставі статті 37 ЦПК України
(у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).
Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 20 квітня 2016 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державну казначейську службу України
(далі - ДКСУ).
Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 20 листопада
2019 року прийняв заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог,
в якій заявник просив:
- стягнути з ДАБІ України на користь ОСОБА_1 безпідставно сплачений штраф у розмірі 54 649,04 грн з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України;
- стягнути з ДАБІ України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, з ОСОБА_2 - 5 000 грн, з ОСОБА_3 - 5 000 грн;
- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 всі понесені та документально підтверджені судові витрати, а також витрати на професійну правничу допомогу.
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 19 липня 2023 року
(у складі судді П'ятничук І. В.) позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з ДАБІ України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду за безпідставно сплачений штраф в розмірі 54 649,04 грн.
Стягнув з ДАБІ України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Державна інспекція архітектури та містобудування України, яка є правонаступником ДАБІ України, та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 26 червня 2024 року (у складі колегії суддів Нежури В. А., Верланова С. М., Невідомої Т. О.) апеляційні скарги Державної інспекції архітектури та містобудування України та ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 липня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений штраф у розмірі 6 800 грн.
Стягнув з Державної інспекції архітектури та містобудування України, яка є правонаступником ДАБІ України, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
03 жовтня 2024 року Державна інспекція архітектури та містобудування України через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з Державної інспекції архітектури та містобудування України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
При цьому, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.
Тобто, ціна позову у загальному розмірі становить 114 649,04 грн
(54 649,04 грн + 50 000 грн + 5 000 грн + 5 000 грн), яка станом на 01 січня 2024 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
З огляду на резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду
від 26 червня 2024 року, постанова апеляційного суду може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивність цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Отже, дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять
до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками
в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції
при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07
та 15276/07, від 21 червня 2011 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02,
від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389,
394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної інспекції архітектури та містобудування України на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України, колишнього заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Алєксєєнка Івана Олександровича, колишнього головного державного інспектора інспекційного відділу № 4 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Близнюка Леоніда Леонідовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк