02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 760/28272/17
провадження № 61-12802вно23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , про перегляд постанови Верховного Суду від 05 липня 2023 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що 23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладений договір позики, за яким останній позичив (взяв у борг) у позикодавця грошові кошти у сумі 2 102 880,00 грн, із визначенням у договорі еквіваленту в іноземній валюті на день укладення цього договору за курсом НБУ в розмірі 80 000,00 дол. США. Відповідач зобов'язався повернути позивачу зазначений борг до 23 березня 2017 року.
У пункті 4 вказаного договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобов'язання позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцеві неустойку у розмірі 2 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позичальник, у разі прострочення ним виконання грошового зобов'язання, на вимогу позикодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми (абзац 2 пункту 4 договору).
23 грудня 2016 року між вказаними сторонами укладено додатковий договір до договору позики від 23 грудня 2016 року, відповідно до пункту 3.1 якого позикодавець має право на отримання від позичальника процентів, що становить 5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування позикою за виключенням дня отримання грошей та включаючи дату їх повернення.
Згідно з пунктом 2.1 додаткового договору позичальник зобов'язується повернути позику готівкою, що еквівалентно 80 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день погашення позики та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 3.4 додаткового договору до договору позики погашення позики та процентів здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу сплаті підлягає неустойка (штраф, пеня), 2) у другу чергу сплачуються проценти за користування позикою, 3) у третю чергу сплачується основна сума позики.
У пункті 7.3 додаткового договору до договору позики передбачено, що у разі своєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого графіком розрахунків, позикодавець нараховує, а позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 3 % за кожен день прострочення від суми несплаченого у строк платежу.
У разі прийняття позикодавцем рішення про стягнення процентів за користування позикою та суми позики у примусовому порядку внаслідок невиконання позичальником зобов'язань, встановлених пунктами 2.3, 5.1, до позичальника застосовується штраф у розмірі 50 % від суми фактичного залишку позики на дату прийняття позикодавцем рішення про стягнення простроченої заборгованості у примусовому порядку.
23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (поручитель), за участю ОСОБА_2 (позичальник), укладено договір поруки, за яким поручитель поручився перед позикодавцем за виконання позичальником обов'язку за зобов'язаннями ОСОБА_2 за договором позики та додатковим договором до договору позики від 23 грудня 2016 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики укладено договір іпотеки від 23 грудня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко О. Л. та зареєстрований за № 1779, за умовами якого ОСОБА_3 (що діє як майновий поручитель) за нотаріально посвідченою згодою дружини ОСОБА_5 передав об'єкт житлової нерухомості (квартиру) загальною площею 162,5 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 липня 2008 року.
У зв'зку із невиконанням умов договору позики позивач неодноразово направляв відповідачам вимоги про усунення порушень, що виникли за договором позики від 23 грудня 2016 року.
Із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02 липня 2018 року позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за договором позики від 23 грудня 2016 року, яка станом на 20 липня 2018 року становить 24 495 986,42 грн, з яких: 2 102 880,00 грн - основний борг; 22 111 320,50 грн - борг за відсоткам; 281 785,92 грн - інфляційні втрати (т. 1, а. с. 97, 98).
29 травня 2019 року позивач надав суду деталізований розрахунок нарахування суми боргу, відповідно до якого борг за відсотками у розмірі 22 111 320,50 грн містить: 1 984 408,99 грн (сума відсотків згідно із пунктом 3.1 додаткового договору); 20 355 878,40 грн (сума відсотків згідно із пунктом 4 договору); 83 652,50 грн (сума відсотків згідно із абзацом 2 пункту 4 договору), за вирахуванням суми сплачених відсотків 417 763,40 грн (т. 1, а. с. 181-183).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 20 вересня 2019 року Солом'янський районний суд міста Києвапозов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 6 137 844,01 грн. У решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов'язання, суму боргу у розмірі 2 102 880,00 грн у визначений строк позивачу не повернув, тому позовні вимоги про стягнення вказаної суми є обґрунтованими.
Також суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення відсотків за період із 03 січня 2017 року до 20 липня 2018 року, які передбачені пунктом 3.1 додаткового договору до договору позики, що згідно із розрахунком позивача та з урахуванням сплачених відповідачем грошових коштів у розмірі 417 763,40 грн становлять 1 566 645,59 грн.
Крім того, суд вказував, що нарахування пені згідно із абзацом 1 пункту 4 договору позики у значному розмірі, а саме 20 355 878,40 грн, може тлумачитись як виявлення ознак недобросовісності, тому суд вважав за потрібне зменшити пеню до суми основного боргу, тобто до 2 102 880,00 грн.
Також відповідач допустив прострочення виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем, а тому із ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню інфляційні витрати за період з квітня 2017 року до травня 2018 року, що становлять 281 785,92 грн, а також 3 % річних у розмірі 83 652,50 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 , суд керувався тим, що порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, який спрямований на забезпечення виконання основного зобов'язання, а обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначений обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, непред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання свідчить про припинення поруки.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 1 859 103,64 грн.
Постановою від 09 липня 2020 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року - без змін. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу за договором позики у розмірі 2 102 880,00 грн, відсотків відповідно до пункту 3.1 договору за період з 03 січня 2017 року до 20 липня 2018 року в сумі 1 566 645,59 грн, а також пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Суд вважав такі висновки обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову до відповідача ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційний суд не переглядав.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Постановою від 05 липня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог щодо ОСОБА_2 змінив, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 102 880 (два мільйони сто дві тисячі вісімсот вісімдесят) гривень в погашення основної суми боргу.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 78 469 (сімдесят вісім тисяч чотириста шістдесят дев'ять) гривень 11 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 2 843 гривні 20 копійок».
Постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу залишив без змін.
Компенсував ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 9 951,20 грн, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення із відповідача ОСОБА_2 основної суми позики у розмірі 2 102 880,00 грн, зазначивши про те, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов?язання за договором позики від 23 грудня 2016 року не виконав, взяті в борг кошти в установлений у борговій розписці строк не повернув, а тому заявлена позивачем сума боргу правильно стягнена судами.
Однак колегія суддів Верховного Суду не погодилася з висновками судів щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування позикою в розмірі 1 566 645,59 грн, зазначивши про те, що суди не врахували, що сплинув строк, на який була надана позика, не з'ясували, за який період нараховані відсотки, а також не звернули уваги, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Тому, стягнувши заборгованість за процентами за користування кредитом згідно із пунктом 3.6 додаткового договору до договору позики від 23 грудня 2016 року, суди не звернули уваги, що після закінчення строку надання позики (23 березня 2017 року) підстави для нарахування процентів за користування кредитом відсутні.
Також касаційний суд зазначив про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат, оскільки суди не врахували, що позичальник отримав грошові кошти в іноземній валюті та погашення заборгованості за договором позики також здійснював у доларах США, а тому застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних втрат є помилковим.
Щодо стягнення судами пені та 3 % річних касаційний суд керувався тим, що, проводячи розрахунок 3 % річних, позивач помилився у кількості днів прострочення зобов'язання, тому колегія суддів, провівши власний розрахунок, визначила, що за період з 23 квітня 2017 року до 31 грудня 2017 року (253 дні) заборгованість становить 43 728,38 грн; за період з 01 січня 2018 року до 20 липня 2018 року (201 день) становить 34 740,73 грн, що разом за 454 дні становить 78 469,11 грн. За таких обставин Верховний Суд вважав, що стягненню із відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 78 469,11 грн.
Короткий зміст заяви про перегляд постанови суду касаційної інстанції за нововиявленими обставинами
24 серпня 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду заяву про перегляд постанови Верховного Суду від 05 липня 2023 року за нововиявленими обставинами у вказаній справі.
Заяву мотивовано тим, що 07 серпня 2023 року ОСОБА_2 стало відомо про факт задоволення позивачем своїх вимог за основним зобов'язанням до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , за договором іпотеки від 23 грудня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який укладався на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики від 23 грудня 2016 року на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку». Державна реєстрація права власності на предмет іпотеки здійснена 13 березня 2020 року.
Заявник вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки є істотною для справи обставиною, що не була встановлена судом та не була і не могла бути відома відповідачу на час розгляду цієї справи, є законною та обґрунтованою підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
На підставі викладеного ОСОБА_2 вважає, що наявні підстави для перегляду постанови Верховного Суду від 05 липня 2023 року за нововиявленими обставинами та скасування постанови з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою від 05 вересня 2023 року Верховний Суд відкрив провадження у справі за нововиявленими обставинами, витребував справу із Солом'янського районного суду міста Києва.
Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2023 року.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав пояснення, в яких зазначає, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано за позивачем 13 березня 2020 року, тобто після звернення до суду з цим позовом та прийняття рішення судом першої інстанції. Вказує на те, що ОСОБА_2 був обізнаний про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивач письмово повідомляв його про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У січні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заперечення на пояснення ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого останній позичив (взяв у борг) у позикодавця грошові кошти в розмірі 2 102 880,00 грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 80 000,00 дол. США, та зобов'язується повернути позикодавцеві зазначений борг до дванадцятої години ранку 23 березня 2017 року (т. 1, а. с. 9-13).
Відповідно до пункту 4 вказаного договору у разі несвоєчасного виконання зобов'язання позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцеві неустойку у розмірі 2 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Позичальник, у разі прострочення ним виконання грошового зобов'язання, на вимогу позикодавця зобов'язаний сплатити суму боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Відповідно до додаткового договору до договору позики від 23 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 , позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 2 102 880,00 грн, що еквівалентно 80 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору (пункт 1.1).
Позичальник зобов'язується повернути позику готівкою, що еквівалентно 80 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день погашення позики, та сплатити проценти у строк до 23 березня 2017 року (пункт 2.1).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів, що становить 5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування позикою за виключенням дня отримання грошей та включаючи дату їх повернення (пункт 3.1).
Погашення позики та процентів відбувається в такому порядку: в першу чергу сплаті підлягає неустойка (штраф або пеня), в другу чергу - проценти за користування позикою, а в третю чергу - сума позики (пункт 3.4).
Прострочення сплати позики та/або процентів за користування позикою (згідно із графіком розрахунків) не зупиняє нарахування процентів як протягом строку надання позики, визначеного пунктом 2.1 цього договору, так й після закінчення цього строку протягом подальшого користування позичальником наданими грошовими коштами.
У випадку прострочення сплати частини або всієї суми позики позичальник зобов'язаний сплатити нараховані проценти за користування позикою, виходячи з фактичного строку користування позикою, включаючи день погашення (пункт 5.1.6).
На забезпечення виконання договору позики 23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з яким останній виступив поручителем та зобов'язався відповідати за зобов'язанням ОСОБА_2 за договором позики від 23 грудня 2016 року у повному обсязі (т. 1, а. с. 58).
З метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики 23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко О. Л. та зареєстрований за № 1779, за умовами якого ОСОБА_3 за нотаріально посвідченою згодою дружини ОСОБА_5 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 162,5 кв. м (т. 1, а. с. 60, 61).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України).
Жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового судового рішення лише з метою проведення повторного слухання і нового вирішення справи.
У частинах першій, другій статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Перегляд рішень, ухвал та судових наказів у зв'язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати до суду дані про неї.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Згідно з частиною четвертою статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
За змістом наведених норм права необхідними умовами визнання обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, нововиявленими є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки учасників справи. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Перший критерій для віднесення обставин до категорій нововиявлених для суду становить істотність цих обставин для вирішення справи.
Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби така обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.
Другим критерієм для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду є доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою.
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Нова обставина, що з'явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, апеляційній та касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у відповідних постановах, в яких зазначено:
1. Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19)).
2. Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 726/938/18 (провадження № 61-14879св19)).
3. Нововиявленими є лише такі обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі, обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов'язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-549зц18)).
Неналежне виконання сторонами своїх процесуальних обов'язків, у тому числі неподання суду усіх доказів, збирання нових доказів після розгляду справи судом не є нововиявленими обставинами, тому не можуть бути підставою для перегляду судового рішення із зазначених підстав.
Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов'язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року № 69529/01).
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03, § 40).
Як відомо з матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 05 липня 2023 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог щодо ОСОБА_2 змінено, зменшено розмір стягнутої з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики.
Звертаючись із заявою про перегляд постанови Верховного Суду від 05 липня 2023 року, ОСОБА_2 посилався як на нововиявлену обставину на звернення позивачем стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , за договором іпотеки від 23 грудня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який укладався на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за договором позики від 23 грудня 2016 року на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку». Державна реєстрація права власності на предмет іпотеки здійснена 13 березня 2020 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що обставини, на які посилається заявник у своїй заяві, не є нововиявленимив розумінні положень законодавства, а є новими доказами, отриманими вже після ухвалення судового рішення. Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку і зарахування виручених коштів у погашення позики не є підставою для перегляду постанови Верховного Суду за нововиявленими обставинами, оскільки є новою обставиною, яка виникла поза межами спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
Крім того, колегія суддів враховує те, що обставини, на які посилається ОСОБА_2 у заяві про перегляд судового рішення, існували і могли бути відомими сторонам під час перегляду цієї справи в апеляційному та касаційному порядку. Звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу підлягало розгляду і перевірці під час розгляду цієї справи про стягнення основного боргу за договором позики. Згідно з положеннями статей 12, 13 ЦПК України сторони зобов'язані доказувати свою позицію у цій справі.
Заявник не довів, що він не мав об'єктивної можливості надати ці відомості, зазначені в заяві як нововиявлені обставини, раніше апеляційному чи касаційному суду під час розгляду цієї справи.
Відповідно до частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
З огляду на викладене, оскільки підстави для перегляду постанови Верховного Суду від 05 липня 2023 року відсутні, у задоволенні заяви ОСОБА_2 належить відмовити.
Керуючись статтями 423, 429 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні заяви ОСОБА_2 , поданої представником ОСОБА_4 , про перегляд постанови Верховного Суду від 05 липня 2023 року за нововиявленими обставинами відмовити.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк