16 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 308/10016/24 пров. № А/857/20504/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
з участю секретаря судового засідання - Єршової Ю. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 липня 2024 року у справі №308/10016/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,-
суддя в першій інстанції - Іванов А. П.,
дата ухвалення рішення - 30 липня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив скасувати постанову №29 від 21 травня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у розмірі 1700,00 гривень, стягнути
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 липня 2024 року позов задоволено частково. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення №29 від 21 травня 2024 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.2 ст.210 КУпАП у розмірі 1700 гривень та надіслано справу на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що 18 травня 2024 року року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де під час перевірки особистих даних було встановлено, що ОСОБА_1 у 7-денний строк не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_3 , де він перебуває на обліку, про зміну місця роботи, що передбачено п.8 ч.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 та п.12 ч.1 ст.7 Закону України ''Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів'', а тому, керуючись положеннями ч.2 ст.255 КУпАП, відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП. Вказує, що правопорушення було вчинено та виявлено до 19 травня 2024 року, коли набув чинності Закон №3696-ІХ ''Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію'', яким ст.210 КУпАП було доповнено частиною 3, а тому до ОСОБА_1 застосовано положення частини 2 статті 210 КУпАП у редакції, чинній на час вчинення і виявлення правопорушення та до вступу в силу змін, внесених Законом України № 3696-IX від 09 травня 2024 року, а саме: в редакції Закону № 1357-IX від 30.03.2021. Таким чином вважає, що оскаржувана постанова прийнята правомірно та підстави для її скасування відсутні. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 прийнято постанову №29 від 21 травня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у розмірі 1700,00 гривень.
Відповідно до змісту цієї постанови своїми діями громадянин України ОСОБА_1 порушив п.8 ч.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Постанови КМУ від 30 грудня 2022 року №1487 (зі змінами), а саме: за весь період після оголошення військового стану та оголошення загальної мобілізації не з'явився до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП.
Копію зазначеної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 отримав 24 травня 2024 року, про що зазначено у відповідній графі тексту постанови.
Постанову винесено на підставі протоколу №29 про адміністративне правопорушення від 18 травня 2024 року, який складено офіцером відділу призову сектору комплектування ІНФОРМАЦІЯ_4 майором ОСОБА_4 , відповідно до якого другий примірник протоколу ОСОБА_1 отримав та повідомлено останнього, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 16 год. 00 хв. 21 травня 2024 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 , кабінет №13.
24 травня 2024 року ОСОБА_1 оплатив суму штрафу, що підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №65.
Не погоджуючись із зазначеною постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із цим позовом у суд.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що диспозиція інкримінованої позивачу правової норми, передбаченої ч.2 ст.210 КУпАП, передбачає притягнення до відповідальності за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, однак оскаржувана постанова не містить даних про повторність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.210 КУпАП, за яке його вже було піддано адміністративному стягненню, а тому виходячи із змісту оскаржуваної постанови та протоколу, на підставі якої її винесено, склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КУпАП, за яким притягується до відповідальності ОСОБА_1 , відсутній, так як матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про вчинення ним дій, передбачених ч.1 ст.210 КУпАП, повторно протягом року. Таким чином, відповідачем неправильно кваліфіковано виявлене правопорушення позивача за ч.2 ст.210 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення його до відповідальності за правопорушення, якого він не вчиняв, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню. При цьому, неправильна кваліфікація відповідачем виявленого правопорушення не свідчить про факт його відсутності, а тому суд дійшов висновку про необхідність надіслання справи про адміністративне правопорушення у відношенні позивача на новий розгляд до компетентного органу, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Ст.9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, в особі керівників, розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 210 КУпАП.
За змістом ст.245 КУпАП завданням в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч.1 ст.245 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно зі ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
За змістом ч.2 ст.277-2 КУпАП,інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Приписами ст.251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, громадянин України ОСОБА_1 своїми діями порушив п.8 ч.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Постанови КМУ від 30 грудня 2022 року №1487 (зі змінами), а саме: за весь період після оголошення військового стану та оголошення загальної мобілізації не з'явився до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП.
Постанова була складена на підставі протоколу від 18 травня 2024 року.
Відповідно до ч.2 ст.210 КУпАП (у редакції чинній до 19 травня 2024 року) повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян''.
Разом з тим, за змістом ч.2 ст.210 КУпАП (у редакції чинній з 19 травня 2024 року) повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Матеріалами справи стверджується, що апелянт у спірних правовідносинах застосовує до ОСОБА_1 положення частини 2 статті 210 КУпАП у редакції, чинній на час вчинення і виявлення правопорушення та до вступу в силу змін, тобто у редакції чинній до 19 травня 2024 року, оскільки до 19 травня 2024 року норми ч.3 ст.210 КУпАП не існувало, а тому, здійснюючи кваліфікацію адміністративного правопорушення, відповідачем поставлено у вину саме: порушення військовозобов'язаним правил військового обліку вчинене в особливий період, а не у зв'язку з повторним протягом року вчиненням порушення, передбаченого частиною першою цієї статті.
Таким чином, доводи апелянта в цій частині є підставними та спростовують висновки суду першої інстанції про те, що диспозиція поставленої у вину позивачу правової норми за ч.2 ст.210 КУпАП передбачає притягнення до відповідальності за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
При цьому, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах розглядається питання відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП, де така передбачена у разі повторного протягом року вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.210 КУпАП, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.
При цьому, ч.1 ст.210 КУпАП визначає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Вказана норма закону є бланкетною, тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті такого правопорушення, обов'язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких така особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи.
Як вбачається зі змісту протоколу №29 від 18 травня 2024 року, своїми діями громадянин України ОСОБА_1 порушив п.8 ч.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Постанови КМУ від 30 грудня 2022 року №1487 (зі змінами), а саме: за весь період після оголошення військового стану та оголошення загальної мобілізації не з'явився до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП.
Згідно з п.8 ч.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Постанови КМУ від 30 грудня 2022 року №1487 (у редакції чинній станом на 18 травня 2024 року) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що приписами ч.11 ст.38 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Разом з тим, колегія суддів, даючи правову оцінку поставленому у вину позивачу п.8 ч.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Постанови КМУ від 30 грудня 2022 року №1487, зазначає, що відповідач як у протоколі, так і у постанові не покликається на ч.11 ст.38 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та відповідачем не розкрито суті вчиненого позивачем правопорушення, хоча формулювання обвинувачення повинно бути конкретним, оскільки є важливою умовою справедливого та об'єктивного розгляду справи та є необхідним для підготовки до належного захисту, на що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Так, у рішенні від 25.07.2000 у справі "Маттоціа проти Італії" Європейський суд зазначив, що "обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Європейський суд з прав людини також в рішеннях у справах "Малофєєва проти Росії" та "Карелін проти Росії" зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Крім того, покликання на ст.210 КУпАП не можна розглядати як конкретне відображення суті правопорушення, оскільки у згаданих нормах перераховані декілька дій, які можуть підпадати під об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, стосуються різних суб'єктів, які повинні відповідати за них, а суд не вправі самостійно виокремлювати ті істотні ознаки складу правопорушення, які наявні в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, перебираючи таким чином на себе функції сторони обвинувачення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, в адміністративному процесі у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17.
Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та беззаперечні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 поставленого йому у вину адміністративного правопорушення.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, поставленого йому у вину, тому постанова №29 від 21 травня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП, винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у розмірі 1700,00 гривень підлягає скасуванню, а провадження у справі відповідно до положень ст.286 КАС України закриттю.
Щодо решти позовних вимог, то такі задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до положень ст.286 КАС України не визначають предмет спору.
Колегія суддів звертає увагу на те, п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.
Керуючись ст.229, 242, 243, 246, 250, 268, 272, 286, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 липня 2024 року у справі №308/10016/24 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанову №29 від 21 травня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у розмірі 1700,00 гривень та справу про адміністративне правопорушення закрити.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.